Серед багатьох уроків повернення Трампа до Білого дому ключовим є той, що стосується громадянського суспільства: поняття розмитого і заплутаного, але водночас неминучого. Взявши за основу «Філософію права» Гегеля – де поняття Bürgerliche Gesellschaft (громадянське суспільство) поєднувало в собі як сферу ринкового обміну, так і пізньосередньовічні стани – Маркс намагався викрити його базову структуру та закони руху. Але здійснюючи цей інтелектуальний прорив, він втратив частину політичного та культурного значення сфери асоціацій та груп інтересів, яка характеризувала цей «другий рівень надбудови», затиснутий, як зазначив Грамші, між продуктивною економікою та державою. (Щоправда, в аналізі бонапартизму Маркс повернувся до цього раннього значення, протиставляючи егоїстичну державу пізнього абсолютизму Франції громадянському суспільству).
Окрема лінія тягнеться від де Токвіля через Дюркгайма до сучасної політичної соціології та політології. Вона зосереджувалася на чеснотах проміжних структур (що в деякому роді нагадують проміжні влади Монтеск’є), головною функцією яких було стримувати надмірності сучасної демократії – режиму, який, за твердженням де Токвіля, можна було зробити сумісним із свободою за умови існування квітучої асоціативної сфери (функціональної заміни могутніх сімей старого режиму). Саме Арендт об’єднала марксистську та де Токвілівську традиції у своєму поясненні сучасного тоталітаризму (хоча немає жодних доказів, що вона читала Грамші). Для Арендт ключовою передумовою тоталітаризму було подрібнення громадянського суспільства, що призвело до ізоляції масового суспільства, наповненого дезорієнтованими індивідами, готовими приєднатися до демагогічних масових рухів.
Після кількох десятиліть забуття концепція з тріском повернулася в короткий період 1990-х, відомий як «кінець історії», для якого була характерна особлива двоїстість: святкування поразки комуністичної альтернативи та тривога через ерозію ліберальної демократії на Заході. Громадянське суспільство здавалося важливим для обох явищ – пояснюючи кінець державного соціалізму та пропонуючи рецепт оновлення вихолощеної електоралізму капіталістичного ядра. Зараз воно знову в центрі уваги, хоч і в зовсім іншому контексті, оскільки ліберальна інтелігенція та активісти НУО енергійно стирають пил зі своїх зачитаних до дір «Витоків тоталітаризму» і закликають громадянське суспільство чинити опір зростаючій авторитарній загрозі.
Тімоті Снайдер, чия книга «Про тиранію» є обов’язковим посиланням для ліво-ліберальних політичних коментаторів з інтелектуальними претензіями, наголошує на важливості підтримки «організацій, що займаються правами людини», щоб уникнути «того, що Арендт описувала як переродження суспільства в “натовп”». «Важливо пам’ятати, що громадянське суспільство вже піднімалося, щоб перемогти загрози в минулому, і може зробити це знову», – зазначає Ребека Барбер, співробітниця журналу для НУО «Non-Profit Quarterly». Її колега Девід Снайдер погоджується, що «в цей момент поглиблення кризи громадянське суспільство має діяти». Ранді Вейнгартен, президент Американської федерації вчителів, та Емі Спітально, генеральна директорка Єврейської ради з громадських справ, визначають громадянське суспільство у Newsweek як «живу, дихаючу мережу людей та організацій, які щодня працюють над покращенням наших громад». Тут громадянське суспільство діє, чинить опір, навіть живе і дихає.
Як би не була виправдана стурбованість атакою адміністрації Трампа на неприбутковий сектор, більшість цих коментарів страждає на подвійну плутанину: щодо історії тоталітаризму та щодо того, що таке громадянське суспільство. Щодо першого непорозуміння, слід підкреслити, що незважаючи на багато цікавих інсайтів у «Витоках тоталітаризму» – зокрема, щодо імперіалізму – її центральний аргумент здебільшого хибний. У двох країнах, що породили беззаперечно фашистські режими в міжвоєнний період, Італії та Німеччині, громадянське суспільство було високо розвинене до авторитарного захоплення влади. В обох країнах кооперативи, церкви, профспілки, політичні партії та товариства взаємодопомоги відчули масове зростання з 1870 року. Ідея про те, що дофашистська Німеччина та Італія були атомізованими масовими суспільствами, є оманливою. А що ж фашисти зробили з цією організаційною інфраструктурою, прийшовши до влади? Вони окупували її та підпорядкували цілям режиму. Це містить важливий урок про те, що таке громадянське суспільство (а чим воно не є). Громадянське суспільство, як це розумів Грамші і чого не розуміють сучасні ліберали, – це поле боротьби. Воно не є і не може бути агентом.
Це дуже актуально для поточного моменту в США. Адже справа не в тому, що MAGA бажає знищити сферу асоціацій та груп інтересів – вона прагне її колонізувати. Вона не заохочує громадянську участь; вона прагне просувати свої власні її форми. Так, після вбивства Чарлі Кірка, Дж. Д. Венс закликав слухачів подкасту Кірка «включатися, включатися, включатися», пояснюючи, що громадянське суспільство «це не щось, що походить лише від уряду, воно походить від кожного з нас». Райан Волтерс, колишній начальник державних шкіл Оклахоми, оголосив про амбіцію запустити відділення Turning Point USA у кожній середній школі та коледжі штату. Це боротьба за гегемонію на полі громадянського суспільства, а не боротьба за або проти (міфічної) сфери дополітичного консенсусу та практичного вирішення проблем – те, що Грамші назвав би позиційною війною.
Але в цьому криється іронія, якої трампісти, здається, блаженно не усвідомлюють. Адже, на відміну від великого культурного впливу, на який претендує права, ліві та прогресивні інтелектуали в США протягом десятиліть були відгороджені як привілейована, але значною мірою нерелевантна клерісія в університетсько-НУОвському комплексі. Тут вони сформували те, що Грамші назвав би традиційною інтелігенцією, розмовляючи між собою власною архаїчною мовою і залишаючи лівих у вкрай невигідному становищі.
Не виключено, що спроба адміністрації Трампа знищити цей кордон санітер може створити умови для того, щоб ліві інтелектуали встановили тісніший зв’язок із політичними та соціальними силами, від яких вони нині відрізані. Якщо так, то Трамп причетний до створення нового «сучасного принца», адаптованого до епохи соціальних медіа, вірусності та штучного інтелекту, на додачу до всюдисущої культуриндустрії. MAGA стала б акушеркою того, чого найбільше боїться.
автор – Дайлан РАЙЛІ, професор соціології в Університеті Каліфорнії в Берклі
переклад ПолітКом
