У фільмі «Поганіці 2» (П’єр Періфель, 2025), заснованому на графічній новелі-бестселері Аарона Блейбі, DreamWorks Animation пропонує більше, ніж просто сімейний фільм; він являє собою, можливо, ненавмисно, притчу нашого часу. Після перегляду фільму з моєю дев’ятирічною дитиною я переконаний, що він не про злочин у звичайному розумінні, ані про спокуту в моралістичному сенсі. Те, що розгортається на екрані, – це стисла алегорія екстрактивізму, крадіжки, об’єктом якої є все, цілі якої порожні, а методом якої є планетарне спустошення, що є результатом екстрактивістської поведінки класу мільярдерів.
Снігова барс Кітті Кет та її спільники (Дум та Пігтейл) намагаються вкрасти все золото на Землі за допомогою МакГафініту, спеціального магніту, що притягує золото, встановленого на космічній станції, що обертається навколо планети. Для цього Кітті Кет змушує “Поганих Хлопців” (Вовка та його друзів) допомогти викрасти ракету MOON-X, що належить мільярдеру Містеру Муну, що є ледь прихованою пародією на Ілона Маска. Хоча ця безцільна крадіжка представленаяк еквівалент крадіжки автомобіля, яку здійснила компанія Wolf & Co на початку фільму, також здійсненої без певної мети, планетарне піратство Кітті Кет відрізняється. Його метою є накопичення влади заради ще більшої влади. Воно не має внутрішньої мети. Золото, щойно його буде захоплено, марно обертатиметься в космосі. У цьому сенсі воно не відрізняється від «МакГаффініту», який сам по собі є натяком на Альфреда Хічкока – і Ангуса МакФейла до нього – який придумав і використовував термін «МакГаффін» для позначення об’єкта, пристрою або події, необхідної для сюжету та мотивації персонажів, але незначної, неважливоїабо недоречної самої по собі. Космічна крадіжка возвеличує видовище понад усяку іншу раціональну причину. І вона завдає непоправної шкоди, що виходить за рамки просто незаконного відчуження майна.
Накопичення – це кристалізація жорстокого імпульсу, який прагне перетворити плинне життя на нерухому власність. Коли цією власністю є золото – можливо, найбільш міфологізована субстанція в історії людських бажань – цей акт набуває майже теологічного виміру. У фільмі «Поганці 2» прагнення лиходія до золота має мало спільного з жадібністю у вульгарному сенсі. Натомість воно мотивоване онтологічною амбіцією: оволодіти тим, що чинить опір часу, тим, що не іржавіє, не гниє і не вмирає. Золото стає іконою безсмертя і самого буття, сконцентрованою в руках (власне, лапах) небагатьох. Але це має свою ціну. Ця ціна, як припускає фільм, хоч і побіжно, є екологічною.
Винесені на орбіту Землі, об’єкти, зроблені із золота, залишають по собі масштабні руїни – повітря, будівель і людських кінцівок, соціальної довіри. Навіть у його анімованій формі ми помічаємо контури прискореного повільного насилля: зруйновані екосистеми, забруднена атмосфера, зламані робочі тіла, необхідні для уможливлення такого багатства. Злодій-мільярдер не є ізольованою фігурою зла. Він, або в цьому випадку вона – Кітті Кет, є втіленням цілої системи метафізики, перекладеної в економіку, логіка якої зводить усе життя до ресурсів, а всі ресурси – до капіталу.
У цьому світлі «пограбування» у фільмі є алегорією екстрактивізму. Кітті Кет та її колеги, “Погані Дівчата”, не просто викрадають золото. Вони втілюють засадничий і постійно повторюваний жест колоніально-капіталістичного світогляду: вилучити цінність зі світу, сконцентрувати її деінде (у цьому випадку – в космічному «деінде») та відірвати її від мереж зв’язків, які спочатку надавали їй сенсу. Отже, перед нами повнометражна анімація про метафізику капіталістичного та колоніального відчуження у планетарному масштабі.
Можна було б багато чого сказати про анімалізацію головних героїв, які, не викликаючи жодного подиву, змішуються з людьми, як-от комісар поліції Місті Лаґінс. Чому вони взагалі бажають швидких машин чи необмеженої кількості золота – незрозуміло. Але їхній світ у «Поганцях 2» – це і наш світ також. Це світ, де мільярдери «мислять» і крадуть у планетарних і космічних масштабах; вони планують видобувати корисні копалини на астероїдах, купувати права на дані, інвестувати у стартапи, пов’язані з подорожами в часі та безсмертям – не для того, щоб нагодувати чи вилікувати, а щоб володіти простором, часом і самою можливістю. МакҐафініті стає метафорою для криптовалюти, яка, дозволяючи колонізацію відкритого космосу, слугує ефективним інструментом видобутку.
Зрештою, Кітті Кет потрапляє до в’язниці. Її подруги “Погані Дівчата” – Пігтейл та Дум – отримують громадські роботи. Вульф та інші “Погані Хлопці” працюють під прикриттям на секретне агентство. Але фільм не розвінчує логіку, що лежить в основі цього, згідно з якою крадіжка, вилучення та накопичення планетарної цінності задарма є законним правом на владу. Як це часто буває в Голлівуді, фільм діагностує проблему та зображує її наслідки з кришталевою ясністю. Але він не руйнує структури, які роблять проблему катастрофічною в глобальному масштабі.
Отже, залишається лише напруга. Фільм не має бачення утопії поза накопиченням, але натякає на розрив у моменти співчуття (Змій, Пігтейл, Дум). Він не уявляє світу, в якому золото не потрібно видобувати, але окреслює катастрофу, що виникає внаслідок екстрактивізму в глобальному масштабі. Чимось схоже на Бертольда Брехта, який риторично запитував: «Що таке пограбування банку порівняно з його заснуванням?». «Поганці 2» передають, що справжня підлість – це не дрібний злочин, а спроба привласнити світ, перетворивши його на людські та нелюдські ресурси, накопичені в руках небагатьох і розтрачені даремно.
автор Майкл Мардер — дослідний професор IKERBASQUE на кафедрі філософії в Університеті Країни Басків (UPV-EHU), Віторія-Гастейс, та старший науковий співробітник Інституту глобального відтворення (IGRec) у Берліні.
переклад Олеся РАТУШНА, студентка – політологиня КНЕУ, стажер Навчально-наукової лабораторії протидії дезінформації КНЕУ
