Держава хоче зробити зручним для себе народ. А все потрібно робити навпаки. Сама держава має стати зручною для людей.
Держава це не влада, це сервіс. Так мало б бути.
Те що люди віддаляються від держави це на шкоду і державі і людям.
Обов’язково необхідно до глибинного народу донести що просто так втекти від держави не вийде. Якщо державу полишити, надати державі володіти самій собою без контролю то держава просто так не полишить намагання виколупати із своїх глибоких шпарин той глибинний народ. Бо то поживний субстрат для держави і тих хто рейдернули державу.
Потрібно забирати нашу державу у рейдерів і брати під справжній народний контроль.
Зараз реалізовується постійне методичне оцифровування людей. Це звичайно може бути зручним для всіх, але може стати китайським варіантом, якщо за цим не слідкувати. В державників будуть такі спокуси піти за китайським сценарієм.
Так ось потрібно оцифровувати в першу чергу саму державу. Всі її дії, всі її потоки мають бути прозорими. Функціонал кожного чиновника має бути чітко прописаний, і постійна звітність його роботи, оцінка ефективності.
Раніше релігійні інституції втручалися в усі аспекти життя людини. Піп, ксьондз, мула, брамін, равин, шаман, жерці будь яких конфесій супроводжували людину на всіх етапах його життя. Від народження до смерті. Потрібно було залучати жреців коли людина народжується, коли одружується, коли сама народжує дітей, коли побудувала будинок, коли придбала щось значне і цінне, коли засіває поле, коли збирає врожай, коли помирає. Релігійні інституції були важливим додатком до держави. І досить корисним додатком не тільки для держави але й для людей.
З настанням епохи просвітництва держава втратила такий цікавий інструмент впливу на людину як релігія. Пізніше прийшов час переосмислити і саму державу.
Але зараз з приходом цифрових технологій постають нові виклики, нові можливості і небезпеки.
Держава і ті хто її захопили знову хочуть глибокого втручання в особисте життя людини і активно шукають дієві інструменти для цього. Спочатку м’які інструменти і переходять до більш жорстких.
І це не конспірологія, просто “подивіться у вікно”.
Тільки жива творча активність народу змінить і природу держави. Злий левіафан має перетворитися на добру золоту рибку.
Потрібно знайти раціональний і комфортний простір не для протистояння державі і один одному а створити майданчик для спільної творчості. Держава має бути помічником, не жорстким адміністратором а модератором, фасилітатором в цьому просторі. Держава може проявлятися як жорстка сила лише в самих крайніх випадках: стихійне лихо, епідемія, війна але не має ставати безконтрольним джерелом примусу, свавілля, приниження гідності людини.
Держава має допомагати самоорганізації людей а не боятися її. Не перетягувати на себе все адміністрування і створювати вертикалі, а допомагати і захищати самоорганізаційні процеси створення мережевих структур.
Держава це не щось сакральне, це чиновництво, в ідеалі це служителі, перш за все це наші живі люди, які десь трішки заблукали. Їх потрібно спускати на нашу грішну землю, приводити до тями і виводити на світ Божий.
І мова йде не тільки про Україну. Ці проблеми мають всі народи яким пощастило створити свою державність.
P. S. Немає бути антиетатизму але й “великих братів” нам не потрібно.
Яків МІХЕЄВ, глибинний громадянин
Органи влади в Україні сидять як паразити на тілі держави. Як пухлина ракова, яка пустила метастази і знищує наш народ. Люди зневірені і якби чоловіків випускали за кордон то тут вже б нікого не залишилось. Ото так люблять свою державу українці, дякуючи тим паразитам при владі.
Так і є. Дякую.