СЛАВОЙ ЖИЖЕК
*11 лютого 2026*
Якщо й є політичний лідер, який знову і знову демонструє, що він повний лайна, то це Дональд Трамп. Той факт, що такий лідер може тримати в напрузі увесь світ, багато говорить про час, у який ми живемо. Оскільки його останню велику купу лайна, яку ми всі змушені нюхати, зазвичай характеризують як брутальну практику реколонізації суверенних країн, видається природним, що аналіз колоніальної політики Трампа слід назвати колоноскопією. Час зробити це настав — у річницю другого терміну Трампа. Колоноскопія — це процедура, під час якої лікар використовує гнучку трубку з камерою на кінці, щоб зазирнути всередину вашої прямої та товстої кишки, показуючи подразнені й набряклі тканини, виразки, поліпи та ракові зв’язки. Щоб зрозуміти, чому Трамп робить (і не робить) те, що він робить, ми мусимо придивитися до всіх подразнених тканин і поліпів, які там процвітають. Дозвольте мені наголосити на відразі, яку я відчуваю, роблячи це: аналізувати дупи — не моє улюблене заняття, особливо дупу Трампа.
Найточніша характеристика Трампа — це авторитар без авторитету. Він має багато влади і знає, як нею користуватися, брутально порушуючи численні неписані (а тепер дедалі частіше й писані) правила соціального та політичного життя, але йому бракує авторитету — тієї мовчазної впевненості, яку випромінюють деякі особистості і яка надає їхнім діям особливої ненасильницької сили. Той факт, що Трамп не має авторитету, стає відчутним через його одержимість власним іміджем: він не просто спонтанний забіяка, він уважно стежить за тим, як його слова та вчинки сприймаються публікою, і реагує брутально, вчиняючи помсту своїм ворогам.
Людвіг Вітґенштайн зауважив, що щирість та автентичність не можна назвати, їх можна лише показати або виявити через практикування — і подібна логіка застосовна також до поклоніння богові: «Парафразуючи персоноїда Адана 900 Станіслава Лема: будь-який бог, який вимагає нашого поклоніння, не заслуговує на нього»[1]. Звісно, ми можемо говорити про те, що промова показує або виявляє, але не від першої особи: я не можу визначити себе як автентичного, такого, що має гідність тощо. Якщо я це зроблю, я підірву свою автентичність чи гідність, яка може виявитися лише в тому, як я дію — і саме це Трамп робить постійно. Пригадайте його обурення через те, що він не отримав Нобелівську премію миру:
«Враховуючи, що ваша країна вирішила не давати мені Нобелівську премію миру за те, що я зупинив 8 воєн ПЛЮС, я більше не відчуваю зобов’язання думати виключно про мир», — сказав Трамп у повідомленні прем’єр-міністру Норвегії Йонасу Гару Стьоре. Він заявив, що хоча мир і надалі буде «переважати», тепер він може «думати про те, що добре і правильно для Сполучених Штатів Америки»[2].
Отже, він змінить американську політику, тому що не отримав Нобелівську премію — ніби саме отримання ним Премії миру важить більше, ніж мир у всьому світі. Макрон назвав тарифну загрозу Трампа щодо Гренландії «неприйнятною» і відкинув запрошення Трампа приєднатися до «Ради миру» для нагляду за відбудовою Гази. Коли Трампа запитали про те, що Макрон відхилив запрошення, він сказав: «Ніхто його не хоче», — і припустив можливість запровадження 200% мита на французьке вино та шампанське. Граючись з тарифами у такий примхливий спосіб, який порушує всі правила вільного ринку, він явно протилежний тому, що зараз робить Мамдані в Нью-Йорку: він діє дуже обережно, намагаючись не турбувати ринки. Урок, який слід винести від Трампа, полягає в тому, що ринки набагато гнучкіші, ніж ми думаємо: вони виживають після «божевільних» втручань і швидко відновлюються.
Більше того, хоча Трамп любить зображати себе майже всемогутнім, примхливо шантажуючи та атакуючи країни по всьому світу, його сила має дуже чіткі обмеження, і він добре усвідомлює ці обмеження. Візьмімо випадок України. В ексклюзивному інтерв’ю в Овальному кабінеті Трамп сказав, що Путін готовий завершити свою майже чотирирічну спробу завоювати Україну. Зеленський, за словами президента США, був більш стриманим. «Я думаю, він готовий укласти угоду», — сказав Трамп про російського президента. «Я думаю, Україна менш готова укласти угоду»[3]. Крім того, Трамп порадив Європі зосередитися на російсько-українській війні, а не на Гренландії. Критикуючи європейських лідерів, які чинять опір його спробам отримати контроль над Гренландією, він сказав: «Європа має зосередитися на війні з Росією та Україною, тому що, чесно кажучи, ви бачите, до чого це їх призвело. Ось на чому Європа має зосередитись — не на Гренландії»[4]. Як завжди, Трамп очікує, що Європа фінансуватиме не лише воєнні зусилля України, але й переважну більшість відновлення України після війни. Його базова стратегія зрозуміла: він знає, що не може принести мир, тому хоче зайняти зручну нейтральну позицію, з якої зможе звинувачувати Європу в провалі переговорів. Деякі коментатори стверджують, що навіть «поганий мир» для України (тобто мир, який задовольнить усі російські вимоги) є кращим для Європи, ніж продовження підтримки України в її безнадійній війні — ось що стверджує Захарі Пайкін:
«Вже втративши свою нормативну довіру, Європа не має причин проводити політичний курс, який ризикує закріпити її статус стратегічного статиста. Перебуваючи на милість дедалі більш хижацьких США, ми швидко наближаємось до моменту, коли ризики “поганого миру” в Україні переважують ризики не скористатися можливістю, яку такий мир надає Європі для того, щоб стати більш стратегічно гнучким суб’єктом жорсткої сили»[5].
Я вважаю таку позицію проблематичною. По-перше, надто просто стверджувати, що Європа «вже втратила свою нормативну довіру»: її все ще переслідує її нормативне підґрунтя (емансипаційна спадщина Просвітництва), саме тому антиєвропоцентризм, ненависть до об’єднаної Європи, поділяють усі нові праві (і навіть багато лівих) по всьому світу.
По-друге, видається очевидним, що у випадку «поганого миру» Європа сприйматиметься як великий переможений, більше не «стратегічно гнучкий суб’єкт жорсткої сили», а об’єкт торгу між США та Росією. Щодо кордонів, так, вони, як правило, безглузді — справедливих кордонів не існує. Саме тому не можна не захоплюватися мудрістю нових деколонізованих африканських країн наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років, які колективно вирішили не ставити під сумнів колоніальні кордони, хоча вони були здебільшого нав’язані колонізаторами.
І з Іраном справи не набагато відрізняються: Трамп попередив, що якщо Іран продовжуватиме вбивати протестувальників, США втрутяться, а коли вбивства почалися, він навіть сказав, що допомога вже в дорозі, але потім нічого не сталося — можна лише гадати, що відбувалося за лаштунками. Загалом, Трамп найбільш брутальний щодо своїх союзників і слабких держав, але він схильний відступати в той момент, коли його опоненти чинять повний опір. Щодо Гренландії: Трамп погрожував застосувати там силу, але в той момент, коли Європа об’єдналася на захист Данії, він пішов на поступки. Пастка, якої слід уникати в таких випадках, — це пошук легкого компромісу в стилі Марка Рютте (якого дехто прославляє за те, що він дає Трампу змогу відступити) — поза всіма можливими компромісами та коливаннями, ставлення Трампа до об’єднаної Європи — це ставлення ненависті. Він неодноразово називав ЄС головним ворогом США, більшим, ніж Росія та Китай. Ось чому Європі доведеться здійснити набагато більш радикальний розкол і проголосити свою повну незалежність — тут немає дипломатичного середнього шляху.
А Росія? Хоча Трамп виправдовує анексію Гренландії США як акт, який захистить Гренландію від російської загрози, не можна не помітити, як Росія доброзичливо-нейтральна щодо політики Трампа в Гренландії, але фактично підтримує США. Варто послухати Олександра Дугіна тут не тому, що він є державним філософом із великим впливом на Путіна (він ним не є), а тому, що він відкрито говорить те, що кремлівські чиновники вважають за краще залишати невисловленим, хоча це фактично керує їхньою політикою. У нещодавньому інтерв’ю Дугін
«різко підійшов до питання суверенітету держав на пострадянському просторі, заявивши, що незалежні національні держави не можуть існувати в “новій моделі світу”. Ця заява знову поставила на порядок денний в інформаційному просторі питання “хто на що претендує?”. Основна теза Дугіна така: він вважає, що формується “триполярний світ”, і в цій системі Росія має стати “центром сили” та посилити контроль над навколишніми територіями. Він наголосив, що території, які не перебувають під контролем Росії, не залишаться “нейтральною зоною” — навпаки, вони можуть стати “точкою опори” для США, Європейського Союзу чи Китаю»[6].
Дугін також озвучує реальні наслідки своєї позиції: «Ми не маємо нічого проти анексії Гренландії та війни між США та ЄС. Але Євразія (включно з Україною) належить нам. У нас є своя, російська версія доктрини Монро. Євразія для євразійців»[7].
Ця позиція тепер є частиною загальноприйнятої історії: ми входимо в новий багатополярний порядок із трьома наддержавами (США, Росія, Китай), кожна з яких контролює власну сферу впливу, при цьому Європа втрачає своє місце, і все, на що ми можемо сподіватися, це те, що велика трійка якомога швидше встановить нові правила, що гарантуватимуть мир. Однак, перш ніж вдаватися до таких спекуляцій, нам слід зосередитися на внутрішніх політичних наслідках цієї нової ситуації. У самих США Трамп здійснює свого роду внутрішню колонізацію: ICE (а вже не Національна гвардія) функціонує у великих містах, де домінують демократи, як свого роду зовнішня колонізаційна сила, яка позбавляє місцевих жителів їхніх основних прав. Вона складається здебільшого з молодих головорізів і делінквентів, швидко навчених і озброєних, майже як поселенці Трампа на Західному березі. Згідно з новими інструкціями, ICE тепер дозволяє своїм офіцерам примусово проникати в будинки людей під час імміграційних рейдів без судових ордерів — не дивно, що мексиканський священник, який працює в Міннеаполісі, описав ICE як гірших, ніж мексиканські наркокартелі[8]. Навіщо Трампу ICE? Відповідь проста: тому що він боїться проміжних виборів у США восени 2026 року:
«Непокоючись через втрату єдиної республіканської влади у Вашингтоні та спантеличений відсутністю підтримки серед громадськості, президент Дональд Трамп продовжує говорити про те, щоб не проводити листопадові проміжні вибори, на яких республіканці можуть втратити контроль над Палатою представників, Сенатом або обома.
“Я хотів би, щоб ви могли пояснити мені, що, в біса, відбувається з думкою громадськості”, — сказав він республіканцям Палати представників у промові на початку цього місяця. Пізніше він додав: “Зараз, я не скажу: “Скасуйте вибори. Вони мають скасувати вибори”, тому що фейкові новини скажуть: “Він хоче скасувати вибори. Він диктатор”. Але Трамп таки говорив про скасування виборів: в інтерв’ю він сказав, що республіканці були настільки успішними, що “коли замислитись, ми взагалі не повинні проводити вибори”. Прес-секретар Білого дому Керолайн Лівітт пізніше заявила, що президент “жартував” і “був несерйозним” щодо скасування виборів. Якщо це жарт, то він працював над цим матеріалом місяцями. Трамп регулярно говорить речі, які здаються тролінгом, поки не перестають ними бути. Володіти Гренландією? Не жарт»[9].
Як уже неодноразово зазначалося, Трамп перевертає стару гегелівсько-марксистську формулу «спочатку як трагедія, потім як фарс»: він починає з ідеї, яка звучить як (поганий) жарт, а потім (іноді) переходить до її реалізації — отже, спочатку фарс, потім трагедія. Тому до погрози Трампа відкласти або скасувати наступні проміжні вибори слід ставитися серйозно: ми не можемо бути впевнені, що він це зробить, але існує ймовірність, що він це зробить, якщо вважатиме, що зможе провести це маніпулятивно. Непристойність полягає вже в самому факті, що він публічно говорить про це. Крім того, важливо пам’ятати, що Трамп може грати цю роль непристойного клоуна лише якщо він у цьому самотній: щоб він функціонував так, як він функціонує, інші великі держави мають зберігати форму гідності своїх лідерів (лише Нетаньягу іноді наближається до Трампа).
Деякі збентежені європейські ліві сприймають тиск США та Росії на Європу як заслужене покарання за колонізацію Європою всього світу: Європа зараз трохи відчуває на собі, як вона ставилася до інших у минулі століття. Однак не слід плутати спосіб, у який великі держави прагнуть утвердити свої сфери впливу, з колонізацією. Найвища іронія полягає в тому, що Гренландія, яку бажають США, була данською колонією, і те, що США хочуть з нею зробити, є гіршим за стару колонізацію. Як і у випадку з Венесуелою, США навіть не вдають, що намагаються прищепити Гренландії вищу цивілізацію — вони просто хочуть використовувати її як військову базу для контролю над Арктикою та експлуатації її природних ресурсів, тому вони цілком задоволені, якщо Гренландія формально залишиться частиною Данії.
Той факт, що ліберальний світовий порядок розвалюється, тепер визнано глобально, це поділяють нові праві, старі консерватори, те, що залишилося від старих лібералів, і розрізнені ліві групи — у цьому твердженні немає нічого радикального. Багато коментаторів схвально відгукнулися про промову Марка Карні в Давосі, де він послався на есе Вацлава Гавела 1978 року «Сила безсилих», у якому «він поставив просте запитання: як комуністична система підтримувала себе? І його відповідь починалася з бакалійника. Щоранку цей крамар розміщує на своїй вітрині табличку: “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!” Він не вірить у це, ніхто не вірить, але він все одно розміщує табличку, щоб уникнути неприємностей, показати покірність, вжитися. І оскільки кожен крамар на кожній вулиці робить те саме, система зберігається — не лише через насильство, але й через участь звичайних людей у ритуалах, які, як вони приватно знають, є фальшивими. Гавел назвав це “життям у неправді”. Сила системи походить не від її правди, а від готовності кожного поводитися так, ніби вона правдива, і її крихкість походить з того самого джерела».
Але в цьому місці Карні робить дивне порівняння: так само, як в історії Гавела бакалійник вирішує зняти табличку, ми повинні вирішити зняти нашу табличку, тобто відкрито зректися старого світового порядку. Тим не менш, існує велика різниця між історією Гавела та сьогоднішньою ситуацією: нашу крамничну табличку зняли не дисиденти, які виступали проти системи, а самі великі держави, особливо США, які більше не вважають корисними систему, яку вони нав’язали світу десятиліття тому. Конкуренція на вільному ринку та інші міжнародні правила були для них прийнятними, доки вони гарантували їхні привілеї; тепер вони зрікаються їх, тому що усвідомили, що в новій ситуації ці правила можуть підірвати їхню гегемонію:
«Друзі, настав час компаніям і країнам зняти свої таблички. Десятиліттями такі країни, як Канада, процвітали завдяки тому, що ми називали міжнародним порядком, заснованим на правилах. Ми приєднувалися до його інституцій, ми хвалили його принципи, ми отримували вигоду від його передбачуваності. І через це ми могли проводити зовнішню політику, засновану на цінностях, під його захистом. Ми знали, що історія міжнародного порядку, заснованого на правилах, була частково хибною — що найсильніші звільнятимуть себе від правил, коли це зручно, що торговельні правила застосовуватимуться асиметрично. І ми знали, що міжнародне право застосовуватиметься з різною мірою суворості залежно від особи обвинуваченого або жертви. Ця фікція була корисною, і американська гегемонія, зокрема, допомагала забезпечувати суспільні блага, відкриті морські шляхи, стабільну фінансову систему, колективну безпеку та підтримку рамок для вирішення суперечок. Отже, ми розмістили табличку на вітрині. Ми брали участь у ритуалах і в основному уникали вказувати на розриви між риторикою та реальністю. Ця угода більше не працює»[10].
Це промова з багатьма важливими моментами, але необхідні декілька зауважень. Карні надто ідеалізує стару систему: так, вона добре працювала для розвиненого Заходу та окремих азійських країн. Відкриті морські шляхи контролювалися Заходом, стабільна фінансова система (з доларом США як глобальною валютою) явно надавала перевагу великим західним державам, колективна безпека та підтримка рамок для вирішення суперечок переважно працювали для нейтралізації загроз з боку слаборозвинених держав. По-друге, хіба Мерц не сказав те саме в Давосі: «Світ, де панує лише сила, є небезпечним місцем. Спочатку для малих держав, потім для середніх, і зрештою для великих. Наша найбільша сила залишається в здатності будувати партнерства та альянси між рівними, засновані на взаємній довірі та повазі»[11]. До Карні та Мерца приєднався Віктор Орбан, який написав у пості у Facebook, що операція, наказана Трампом з викрадення Ніколаса Мадуро, є «ще одним доказом» краху геополітичної моделі: «Перші дні цього року нагадали нам, що ліберальний світовий порядок розпадається. Новий світ лише починає формуватися, і наступні роки будуть ще більш нестабільними, непередбачуваними та небезпечними», — попередив Орбан, підтверджуючи відданість свого уряду «шляху миру та безпеки»[12]. Перше, на що слід звернути увагу в цій цитаті, це пасивна форма дієслова: «зникає» — ні, це зникнення має агента, і цим агентом є нове популістське право. «Ця угода більше не працює» для нових наддержав, і Європа опиняється у дуже складному становищі.
Європа лежить у великих кліщах між Америкою з одного боку та Росією з іншого, які обидві хочуть її розчленувати: і Трамп, і Путін підтримують Brexit; вони підтримують правих євроскептиків у кожному кyточку. Що їх непокоїть у Європі, коли ми всі знаємо про біду ЄС, який знову і знову провалює всі іспити, від його нездатності проводити послідовну політику щодо іммігрантів до його жалюгідної реакції на тарифну війну Трампа? Це, очевидно, не ця реально існуюча Європа, а ідея Європи як цивілізації. У 33-сторінковому документі «Національна стратегія безпеки Сполучених Штатів Америки», тихо оприлюдненому Білим домом наприкінці листопада 2025 року, написано, що Європа має економічні проблеми, але вона наполягає, що вони «затьмарені реальною та більш гострою перспективою цивілізаційного зникнення» протягом наступних 20 років. Для нас, європейців, це США Трампа перебувають у процесі цивілізаційного зникнення. Тут немає третього шляху, немає вищого синтезу.
Ось чому, хоча старий світовий порядок мертвий, є щось глибоко емансипаційне в тому, щоб наполягати на деяких його правилах. Найгірша помилка — розділяти цинічне задоволення від того, що старий порядок мертвий: те, що ми отримуємо з його зникненням, — це сира брутальна реальність, яка була темною стороною цього самого порядку.
Підтримка боротьби України проти російської агресії є частиною цієї вірності старому порядку. З усіма помилками (корупція, прорахунки, націоналістичні ексцеси), яких Україна припустилася, і яким би не був результат війни, слід однозначно стверджувати, що її опір російській агресії є актом нечуваного народного героїзму. Якщо Україна дивом виживе як держава, це буде завдяки цьому героїчному опору — без цього опору вона вже була б частиною Росії.
Трамп у певному сенсі має рацію: європейське поняття «об’єктивної соціальної демократії» (Петер Слотердайк) справді досягло своєї межі, немає шляху безпосередньо повернутися до нього. Таким чином, ми стоїмо перед жорстоким вибором: або ми просто відмовляємося від цієї мрії, залишаємо нашу цивілізацію і вступаємо в трампівське нове варварство, або ми підходимо до складного завдання зняття європейської цивілізації — зняття у точному сенсі гегелівського Aufhebung: ми залишаємо її позаду («заперечуємо» її) і водночас зберігаємо її, підносячи на інший, вищий рівень.
ПОСИЛАННЯ
[1] David Chalmers, Reality+, London: Penguin Books 2023, p. 144.
[2] https://www.lemonde.fr/en/international/article/2026/01/19/trump-tells-norway-he-has-no-obligation-to-think-purely-of-peace-after-nobel-snub_6749567_4.html
[3] https://www.reuters.com/world/europe/trump-says-zelenskiy-not-putin-is-holding-up-ukraine-peace-deal-2026-01-15/
[4] https://www.pravda.com.ua/eng/news/2026/01/19/8016910/
[5] https://www.politico.eu/article/us-president-donald-trump-compromise-peace-ukraine-strategic-opportunity-europe/
[6] https://zamin.uz/en/world/182588-dugins-statement-the-debate-over-sovereignty-has-heated-up-again-in-central-asia.html
[7] Lenka White @white_lenka, 11:03 PM · Jan 10, 2026
[8] Джерело в тексті не вказано
[9] https://edition.cnn.com/2026/01/17/politics/midterm-elections-trump-2026-analysis
[10] https://www.weforum.org/stories/2026/01/davos-2026-special-address-by-mark-carney-prime-minister-of-canada/
[11] https://www.dw.com/en/davos-world-economic-forum-2026-live-updates/live-75560683
автор – Славой ЖИЖЕК
переклад ПолітКом
