Протягом десятиліть ідея об’єднаної Кореї була наріжним каменем національної ідентичності Півдня. У перші десятиліття після поділу, особливо в 1960-х та 70-х роках, цей наратив живився ідеологією «перемоги над комунізмом» (승공). Як свідчать опитування 1969 року показувало, що 90,6% громадян вважали возз’єднання абсолютним імперативом. Це була епоха, коли гасла на кшталт «знову об’єднавшись, повернемо втрачені землі» відображали непохитну віру в те, що возз’єднання є історичною місією.
Однак, як чітко демонструє аналіз Інституту досліджень миру та об’єднання Сеульського національного університету (SNU IPUS), на шляху до 80-ї річниці поділу півострова цей консенсус розпався. Дані «Огляду свідомості щодо об’єднання» за 2024 рік малюють зовсім іншу картину. Кількість тих, хто вважає об’єднання «необхідним», впала до історичного мінімуму — 36,9%. Водночас частка тих, хто вважає його «непотрібним», зросла до рекордно високого рівня 35,0%. Це свідчить про те, що суспільство практично розкололося навпіл у цьому колись беззаперечному питанні.
Причина такої драматичної зміни криється у переході від ідеологічного мислення до раціонального прагматизму, особливо коли йдеться про особисті інтереси. Стаття підкреслює, що корейці все частіше оцінюють возз’єднання не з точки зору національної гордості, а через призму особистої вигоди. І цифри тут невблаганні: переважна більшість громадян просто не вірить, що об’єднання принесе їм користь. Опитування SNU IPUS показало, що 76,8% респондентів вважають, що возз’єднання «не принесе особистої вигоди». Майже шість із десяти (57,0%) також не бачать у цьому вигоди для країни загалом.
Особливо показовим є розрив між поколіннями. Для молодих корейців, народжених після 1991 року, ідея возз’єднання є ще більш далекою. Дослідження показують, що лише 23,5% з них вбачають у цьому особистий інтерес. Домінує думка, що будь-які переваги від об’єднання отримають лише жителі Північної Кореї, тоді як на плечі жителів Півдня ляже непомірний економічний тягар.
Цей зростаючий скептицизм у суспільстві неминуче проникає і в політичний дискурс, породжуючи нові, раніше немислимі ідеї. Найяскравішою з них є «теорія двох держав», яку, згідно зі статтею, просував колишній голова президентського секретаріату Лім Чон Сок. Його пропозиція полягає в тому, щоб «відмовитися від нав’язливої ідеї, що ми повинні об’єднатися» і натомість визнати об’єктивну реальність існування двох окремих держав. Це, по суті, «теорія мирного співіснування», де вирішення питання об’єднання відкладається для майбутніх поколінь, а поточні зусилля зосереджуються виключно на підтриманні миру.
Проте такий прагматичний і навіть сепаратистський підхід входить у прямий конфлікт з основами державності Південної Кореї. Стаття зазначає, що чинна адміністрація, ймовірно, не прийме цю «теорію двох держав», оскільки вона суперечить Конституції, яка чітко закріплює прагнення до «мирного об’єднання на засадах вільної демократії». Заява президента Лі Чже Мьона про те, що «Південь і Північ перебувають у особливих відносинах, спрямованих на мирне об’єднання», і що «жодна форма поглинання не розглядатиметься», слугує тому підтвердженням.
Таким чином, сучасна Корея опинилася на роздоріжжі. З одного боку — прагматичне, економічно обережне і дедалі більш байдуже суспільство, яке втомилося від ідеї возз’єднання як дорогого та невигідного проєкту. З іншого — державний апарат та конституційний обов’язок, які все ще розглядають об’єднання як кінцеву мету. Цей розрив між суспільними настроями та державним курсом і визначатиме долю корейського питання у найближчі десятиліття.
Ідея возз’єднання Кореї часто сприймається через призму національної мрії та виправлення історичної трагедії. Однак, гіпотетичне моделювання, представлене у відео, пропонує набагато прагматичніший і суворіший погляд. Воно зображує об’єднання не як миттєвий акт, а як болісний, багатодесятилітній проєкт, обтяжений колосальними ризиками, який, у разі успіху, обіцяє значні винагороди. Аналіз чітко показує, що шлях до єдності вимагатиме від нації готовності заплатити непомірну ціну в короткостроковій перспективі заради примарної, хоч і величної, мети в майбутньому.
Першочергові наслідки об’єднання, згідно з аналізом, є відверто катастрофічними.
Перше десятиліття, умовно 2030-ті роки, описується як період «шоку та хаосу». Фінансовий тягар є астрономічним, сягаючи 2,13 трильйона доларів. Ця сума неминуче спричинить негайне сповільнення економічного зростання успішної Південної Кореї, поклавши на її громадян прямий тягар інтеграції. Водночас на Півночі настане ризик повного гуманітарного колапсу, що вимагатиме негайних дій для запобігання голоду та відновлення базової інфраструктури з нуля. До цих економічних та гуманітарних криз додається безпрецедентний виклик у сфері безпеки: необхідність повної ліквідації зброї масового знищення та інтеграції 1,1-мільйонної армії КНДР.
Проте, можливо, найскладнішими та найдовготривалішими виявляться не економічні чи військові, а соціальні та психологічні наслідки. Моделювання прогнозує глибокий суспільний розкол. Жителі Півдня, ймовірно, сприйматимуть своїх північних співгромадян як «чужих» або важкий «тягар», що висить на шиї нації. Жителі Півночі, зі свого боку, зіткнуться з нищівним шоком від нової реальності після десятиліть повної ізоляції. Навіть після подолання початкового хаосу, 2040-ві роки характеризуються як час «болісної, але систематичної інтеграції». Величезний розрив у заробітній платі, продуктивності праці та самому світогляді залишатиметься ключовою проблемою, що вимагатиме надзвичайно виваженої політики та десятиліть напруженої роботи.
Якою ж є винагорода за такі жертви? Потенційні довгострокові переваги, які можуть проявитися лише до 2050-х років, справді є трансформаційними. За умови успішного подолання попередніх викликів, об’єднана Корея має шанс увійти до топ-10 світових економік. Цей стрибок стане можливим завдяки потужній синергії: поєднанню передових технологій Півдня зі значними природними ресурсами та робочою силою Півночі. Крім того, об’єднання створить більший внутрішній ринок і, що важливо, відкриє нові прямі логістичні шляхи до Євразії, кардинально змінюючи геополітичне та економічне становище країни у світі.
У висновку возз’єднання постає як колосальна національна авантюра з найвищими ставками. Негайні мінуси — економічний шок, гуманітарна криза та соціальний розкол — є певними та жахливими. Довгострокові плюси — економічне процвітання та геополітична міць — є лише можливістю. Успіх, залежить від «неймовірних фінансових вкладень» та «зусиль кількох поколінь», спрямованих на подолання не лише економічних, але й глибоких соціальних та культурних розбіжностей. Таким чином, відео представляє возз’єднання не як обов’язок, а як вибір, ціна якого є негайною та надзвичайно високою, а винагорода — далекою та лише потенційною.
автор – Маргарита СМИК, студентка Київського національного лінгвістичного університету, кореєзнавець
