Войовничий, волелюбний, нескінченно талановитий український народ міг би стати чемпіоном світу з скиглення і колективних істерик. А все чому? Тому що не любить записувати в стовпчик і проявляти довгу волю. Через що регулярно або воює між собою, або за чужі інтереси.
1. зробимо низку відновлювальних вправ – злегка освіжимо те, про що я писав тут три роки. Як тонізувальний аперитив згадаємо, що:
– Українці перемололи мільйон російських солдатів (вбиті, поранені, до смерті налякані назавжди), а також знищили військовий потенціал (арсенали, танки, бронетехніку тощо), який СРСР накопичував десятиліттями для захоплення Європи та війни за світове панування;
– Українці потопили своєю українською ракетою крейсер «Москва» і залякали ЧФ РФ, перетворивши Крим на архетипний цвинтар російських кораблів, змінивши філософію війни на морі (дрони не тільки топлять кораблі, а й збивають вертольоти);
– Українці збили кілька унікальних літаків, які РФ більше не вміє виробляти, навчилися збивати «Кинджали», псувати С-400, а також щоночі «вводити санкції» своїми (!) виробами на глибину 1000+ кілометрів, руйнуючи, зокрема, мегастратегічні об’єкти, втрату яких неможливо компенсувати РФ роками, якщо взагалі можливо;
– Українці з метою забезпечення оборони вторглися на територію ядерної держави №1 у світі і вже півроку тримають російського недоімператора в незручному становищі.
Отже, далі.
Прямо зараз українська армія в крові, в багнюці, на морозі, під вогнем, на характері стримує і перемелює орду, яка, якби не було нас, уже б сходила до Ла-Маншу і повернулася назад у мереживних трусах, зі смердючим сиром як трофеї, насмітившись з усіх ейфелевих веж.
Усі у світі, хто вміє записувати в стовпчик, це усвідомлюють. Зокрема – наші найближчі сусіди, у яких під боком раптово виросла армія, де приблизно 400 тис. осіб вміють воювати як «першу світову», так і найсучаснішу війну. Причому і НАТОвським, і пострадянським озброєнням!
А ще мільйони підірваних осіб вміють концентрувати зусилля, щоб підтримувати цю армію всупереч усьому. А ще багато тисяч розсіяні Європою, вже розмовляють усіма мовами і перемагають аборигенів у масі ніш дрібно-середнього бізнесу.
Це: 1) реально страшно; 2) колосальний ресурс.
2. все, що робить глава Пентагону зараз – це озвучує генеральну лінію партії. У Брюсселі він не сказав нічого нового. Я робив низку постів про те, з якими завданнями Піт Хегсет заходить на посаду.
Перше завдання – розтрощити військовий і військово-промисловий істеблішмент США, переформатувати його під цілі Трампа.
Друге завдання – безпека кордонів США, особливо – на півдні.
Третє завдання – стримування «комуністичного Китаю».
Все інше – через призму ось цих завдань.
У нас як завжди почали тягати мережею шматки з промови Хегсета з неприємними для нас словами. Розірвавши логічний ланцюжок. А він сказав буквально таке: «Ми, США, відповідаємо за порядок в АТР. Бо там комуністичні китайці. Ви, Європа, відповідаєте за порядок у Європі. Для цього ви повинні реанімувати свої кволі армії і відродити виробничу базу, витрачати на оборону 5% ВВП, як Польща. І це потрібно не для України, а для довгострокових цілей оборони Європи».
3.Трамп розсипався в компліментах Путіну в рамках своєї звичайної переговорної тактики. Ключова теза – спільна робота «коли-небудь». Це гра на тонких струнах душі товариша Сі.
Зустріч у Саудівській Аравії, яку Трамп зовсім недавно підбурював вдарити нафтовими цінами по російській військовій машині, – це особливий шик. І водночас привіт іранським «союзникам» Кремля.
Росія – через призму відносин із Китаєм. Україна – через призму відносин із Росією, але й безпеки в Європі.
4. все впирається в питання: Україна всередині європейського периметра безпеки, чи зовні? Всередині лімесу чи за лімесом?
Базові параметри України я пунктиром зазначив у першому пункті. Якщо залишити цю красу за периметром, з гарантією 1000% це все буде використано ПРОТИ Європи. І змусить США відволікатися.
Європейцям доведеться збільшувати витрати не до 5%, а до 20% ВВП, щоб збалансувати сумарний недружній потенціал. Їм доведеться витрачати приблизно стільки ж, скільки вони витрачали ДО РОЗЗБРОЄННЯ України в 1995 році. Якщо не більше, зважаючи на перегляд ролі США.
Ділити українську армаду навпіл (умовно – по Дніпру), намагаючись умиротворити і зайняти руки Росії – це найгірший варіант. Тому що армада, яка опиниться всередині лімеса, дуже скоро зрозуміє, що немає сенсу страждати, коли можна спробувати захопити Рим.
До вересня 2023 р. вже було проведено підготовчу роботу, щоб через систему довгострокових зобов’язань (!) затягнути всю Україну всередину європейського периметра. На Рамштайні у вересні 2023 р. мали закріпити. Що сталося в перших числах вересня, хто приїжджав тоді до Києва, підкаже, ЩО САМЕ сталося, що саме зламали.
Час згаяно. Тому зараз ключове слово – цілісність. Поки що – від Сяну до Дінця (Дон і Керч в розумі).
У мережі вже повно реплік від європейських діячів, за якими видно, що вони в жаху. Тому що вони розуміють, до якого вибору їх підводять.
Вибір у тому, що
1) Україна всередині – це перегляд ролей і втрата позицій безліччю тих, кого зараз пучить від власної значущості;
2) Україна зовні – це пониження європейського проєкту в статусі до дрібної прислуги або вимивання величезних ресурсів на оборону, що ускладнить боротьбу за лідерство в нових секторах і прирече на вторинність. Якщо цілісна Україна залишається ЗА периметром – це вирок Європі як одному з глобальних полюсів.
Спроба розділу України жодних ДОВГОСТРОКОВИХ завдань для Європи не вирішує. Тому що українці точно захочуть возз’єднатися. І їм (нам) «допоможуть». І возз’єднання неминуче відбудеться, але в антиєвропейському проєкті. З жорстоким погромом усіх цих пряникових будиночків.
Тому найбільш епічно раціональне – COMMON SENSE – але політично непопулярне – це масштабно інвестувати в оборону України як частини європейської оборони. Це тупо дешевше і реалістичніше.
Усі танці – навколо цього.
Тому – цілісність. Це шанс уникнути ще одного драматичного витка історичної спіралі. Шанс зберегти кілька поколінь.
Що треба зробити практично, щоб підвищити шанси на поганий, але не найгірший сценарій?
Треба показати партнерам, що ми налаштовані діяти від своїх інтересів.
І перший крок у цьому напрямку – ВИСТАВИТИ ЗА ВУХО НА МОРОЗ БАНДИ ІНОЗЕМНИХ АГЕНТІВ, ЯКІ ПРОСТО ЗБОЖЕВОЛІЛИ ВІД БЕЗКОНТРОЛЬНОСТІ ТА БЕЗКАРНОСТІ.
Вони інтегровані у владу, очолюють парламентські комітети, відрито задіюють іноземні гроші для ведення політичної боротьби, лобіюють кадрові призначення тощо. При цьому несуть нуль відповідальності в Україні та перед Україною. Справа не в окремих персоналіях, справа в культурі. Це режим самознищення.
Будь-який притомний зовнішній гравець, який танцює іноземних агентів, прекрасно усвідомлює: якщо ми за намиста і дзеркальця пустили підконтрольну йому зграю туди, куди пристойні країни не пускають, завтра ми пустимо туди когось іще. Тому й ставлення буде як до ТЕРИТОРІЇ, яку можна РОЗМІНЯТИ. Що без тіні сорому прокачується через гуманітарні проекти, через верхньорівневі наративи.
- війна зупиниться тоді, коли у РФ закінчаться сили наступати без прийняття додаткових рішень. Раніше березня я навіть шансу такого не бачу.
Далі, як уже писав, у Кремля буде вилка: зупинятися або шукати ресурс для ще одного циклу боротьби за цінний приз.
Навесні може виникнути матеріальна основа для підморозки. ЯКЩО.
Якщо ми не почнемо валитися зсередини, отруєні думкою про швидкий світ.
Усі публічні танці до виникнення матеріальної основи – це мішура, яка не повинна відволікати. Якщо в Кремлі буде відчуття, що ми хитаємося і готові падати, перший раунд контактів із Трампом закінчиться нічим, незважаючи на всі публічні обіймашки.
Тому.
Цілісність. Підтримка армії всіма силами. Демонстрація, що у нас є розуміння своїх довгострокових інтересів, на які можуть спертися справжні прагматичні партнери.
6. Абсолютна влада у Трампа – на 2 роки. Уже зараз у нього виснуть на руках, огороджують судами, всіляко гасять темп. Тому не варто бути надмірно вразливими.
Треба пам’ятати. У разі провалу наступний шанс буде через кілька поколінь у набагато гірших умовах. Ціна дуже висока.
Чверть території захоплена ворогом. Третина населення тимчасово втрачена, довгостроковий тренд – самовбивчий. Війна після закінчення запустить лавину шокуючих наслідків.
Втрачено потенціал, який створювали кілька поколінь наших батьків-дідів ціною вкрай самовідданої самовідданості та колосальних поневірянь. Це все питання концентрації зусиль. І величезної праці.
Українці на все здатні, коли утримують фокус. А не починають масштабно пожирати требуху, яку їм згодовують доброзичливці.
Тому не треба шарахатися. Ну, не повернемо ми зараз Донецьк і Луганськ. Це ж правда, хоч і болюча. Зараз вони можуть повернутися тільки в рамках російського проєкту на російських умовах. Але й не відмовимося!
Для розуміння обстановки на фронті читаємо Костянтина Машовця. Для розуміння загальної ситуації і куди все йде шукаємо коментарі генерала Володимира Гаврилова. Мракобісів не слухаємо. В істериках не б’ємося. Дбаємо про себе і близьких. Робимо свою роботу.
І все буде НЕ ДАРЕМНО.
автор – Олексій КОПИТКО,
