додому Стратегія Найл Фергюсон: Долі України і Путіна залежать від 7 історичних сил

Найл Фергюсон: Долі України і Путіна залежать від 7 історичних сил

153

Чи досягне Росія перемоги? Чи можуть санкції зупинити її? Чи може Путін перейти до ядерної зброї? За війну чи за мир виступає Китай? Минуле дає підказки, але не дає певних відповідей.

Дуже велика і дуже твереза стаття Ніла Фергюсона з “Блумберга”. Переклав Сергій Громенко

Чи досягне Росія перемоги? Чи можуть санкції зупинити її? Чи може Путін перейти до ядерної зброї? За війну чи за мир виступає Китай? Минуле дає підказки, але не дає певних відповідей.

Що робить історію настільки важкою для прогнозування – причина, чому не існує чіткого “циклу” історії, що дозволяє нам передбачати майбутнє – це те, що більшість катастроф відбуваються поза полем зору. На відміну від ураганів і автомобільних аварій, які ми можемо, принаймні, спрогнозувати, найбільші катастрофи (пандемії і війни) слідують степеневому закону або випадковому розподілу. Вони належать царству невизначеності, або тому, що Нассім Ніколас Талеб у своїй книзі “Чорний лебідь” називає “Крайньостаном”. Вони подібні цунамі, а не припливам.

-ads-

Більше того, як я стверджував у своїй книзі “Крах”, катастрофи не відбуваються в будь-якій передбачуваній послідовності. Найбільше, що я можу сказати, це те, що ми, як правило, не стикаємося з однією і тією ж катастрофою двічі поспіль. Цього разу ми перейшли від чуми до війни. У 1918 році це був перехід від війни до чуми. Столітня війна почалася за вісім років до того, як Чорна смерть вразила Англію.

Звичайно, не все в історії випадково. Російське вторгнення в Україну було неважко передбачити на початку цього року. Вам просто потрібно було сприймати президента Росії Володимира Путіна буквально і серйозно, коли він стверджував, що російський і український народи єдині і що можливість вступу України в Організацію Північноатлантичного договору або Європейський союз є червоною лінією; і розуміти, що західні загрози економічних санкцій не зупинять його.

Однак тепер, коли війна йде вже другий тиждень, робити прогнози набагато складніше. Схоже, що діють сім різних історичних процесів, і неясно, який з них йде найшвидше. Все, що я можу зробити, це застосувати історію, оскільки немає моделі з політології чи економіки, яка дійсно могла б нам тут допомогти.

1. Чи вдасться росіянам взяти Київ за два, три, чотири тижні або ніколи?

Днями я чув, як стверджувалося, що російське вторгнення в Україну може перетворитися на “заморожений конфлікт”. Я думаю, що це набагато більше схоже на перший гарячий конфлікт часів Другої холодної війни, який буде вирішено досить швидко. Є підстави вважати, що це перетворюється на путінську версію Зимової війни Сталіна проти Фінляндії в листопаді 1939 року, коли Червона армія зіткнулася з набагато жорсткішим опором, ніж очікувала від фінів. (Саме фіни винайшли Коктейль Молотова, названий на честь міністра закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова.)

Різниця в тому, що Сталін зміг наказати ввести другу, більшу хвилю радянських військ в лютому 1940 року, змусивши фінів прийняти його кабальні умови, включаючи поступку 9% довоєнної території Фінляндії. У розпорядженні Путіна не так багато робочої сили і техніки.

Принаймні один військовий аналітик, якого я поважаю, сказав наприкінці минулого тижня, що у російських сил вторгнення залишилося близько двох тижнів, перш ніж серйозні проблеми з матеріально-технічним забезпеченням і постачанням серйозно змусять Путіна сісти за стіл переговорів. Я сподіваюся, що це правда. Знаменита 40-кілометрова застрягла колона між Прибірськом і Києвом є свідченням того, що війна виявилася не тим бліцкригом, якого, мабуть, очікував Путін.

З іншого боку, західні ЗМІ, схоже, надмірно прагнуть висвітлювати новини про невдачі Росії і недостатньо уважні до того суворого факту, що загарбники продовжують наступати більш ніж на одному фронті. Також немає достатнього визнання того, що російські генерали швидко зрозуміли, що їхній план А провалився, і переключилися на план Б – масовані бомбардування ключових міст, сценарій, знайомий по більш раннім російським війнам в Чечні й Сирії. Тиждень у політиці може бути довгим терміном, як сказав прем’єр-міністр Великобританії Гарольд Вілсон. Але це короткий час на війні.

Кращою аналогією, ніж Зимова війна з Фінляндією, може бути радянське вторгнення в Афганістан, що почалося в грудні 1979 року. Причина, з якій вона переросла в таку затяжну катастрофу для Червоної армії, полягала в тому, що афганські моджахеди були добре забезпечені американською зброєю. Сьогодні українці також отримують значну кількість техніки (зенітні ракети “Стінгер”, протитанкову зброю” Джавелін”, турецькі безпілотники TB2), велика частина якої зараз надходить через кордон з Польщі.

Україна також отримує життєво важливу допомогу приватного сектора, зокрема, поставку інтернет-терміналів Starlink, які допомагають підтримувати зв’язок, незважаючи на російські атаки на телевізійні вежі (не кажучи вже про підтримку морального духу з боку засновника Starlink Inc. Ілона Маска).

Чого я не можу сказати, так це того, чи вистачить цієї зброї та іншого обладнання для підтримки українського опору в найближчі тижні. Очевидно, що українці завдають реальної шкоди російській піхоті і бронетехніці і збивають вражаючу кількість низьких вертольотів і літаків. Вони, безумовно, зможуть зробити так, щоб будь-яке просування росіян в центр Києва дуже дорого обійшлося загарбникам.

Але в українців немає реальних відповідей на висотні бомбардування і ракетні обстріли. Доля незалежної України буде вирішена в найближчі тижні або дні. Якщо міста продовжать здаватися росіянам, як це сталося з Херсоном і, можливо, станеться з Маріуполем, ми можемо озирнутися назад і сказати, що західні поставки зброї уряду президента Володимира Зеленського були занадто незначними, занадто запізнілими.

2. Чи викликають санкції такий серйозний економічний спад в Росії, що Путін не зможе досягти перемоги?

Я чув, як говорили, що широта і глибина санкцій, введених щодо Росії, роблять їх безпрецедентними. Я не згоден. Те, як США і Європейський союз розірвали фінансові зв’язки з Росією, навіть конфіскувавши ті частини резервів російського центрального банку, які зберігаються за кордоном, нагадує, але не зовсім відповідає санкціям, які Великобританія і її союзники ввели проти Німеччини на початку Першої світової війни.

Ми повинні пам’ятати, що ці заходи, однак, не завдали поразки Німеччині, тому що — як і у Росії сьогодні — у неї були ресурси, щоб бути самодостатньою, хоча санкції, можливо, зробили перемогу Німеччини менш імовірною, збільшивши тяготи війни всередині країни.

Тоді, як і зараз, все більш авторитарний уряд міг вводити економічний контроль і відволікати ресурси від цивільного споживання на військові цілі, звинувачуючи в позбавленнях ворога. Союзницька “голодна блокада” була потужною темою для німецької пропаганди воєнного часу. Економічна війна між 1914 і 1918 роками не замінювала відправку британських армій на європейський континент, точно так само, як цього не було під час наполеонівських воєн проти Франції.

Особливо важко вести чисто економічну війну проти такої величезної і багатої ресурсами країни, як Росія. Після 1928 року Сталін ввів автаркію в Радянському Союзі. Путіну це нав’язав Захід. Але ніхто не повинен забувати, що самодостатність можлива для Росії, хоча і ціною жорсткої економії, незалежно від того, чи є це вибором, чи наслідком війни.

Здається очевидним, що західні санкції будуть посилюватися з кожним тижнем руйнування українських міст і вбивств українських мирних жителів. Ми вже наближаємося до санкцій щодо російського експорту енергоносіїв, починаючи із заборони на імпорт російської нафти США і Великобританією (європейці коливаються). З іншого боку, Китай здатний допомогти Росії способами, які могли б пом’якшити економічний шок, точно так само, як протягом багатьох років він допомагав Ірану обходити санкції США, купуючи його нафту.

На мій погляд, найбільш вражаючою особливістю санкцій проти Росії є те, що західні корпорації вийшли далеко за рамки буквальних вимог уряду. Ніхто не наказував великим американським технологічним компаніям відключати або обмежувати більшість своїх послуг в Росії, але вони це зробили. На відміну від радянських громадян, які звикли до державної монополії на зв’язок, сьогоднішні росіяни стали так само сильно покладатися на великі технології, як і ми. Бути відрізаним від метавсесвіту може виявитися більш психологічно болючим, ніж брак імпортних продуктів харчування.

Економіка Росії зараз переживає такий самий серйозний удар, як і на початку 1990-х років, коли розпався Радянський Союз і звалилася планова економіка. Вона балансує на межі фінансової кризи, яка призведе до банкрутства банків, різкого зростання інфляції і дефолту принаймні за деякими суверенними боргами. Але навіть щоквартальне зниження валового внутрішнього продукту на 35% не прирікає країну на військову поразку, якщо її літаки все ще можуть літати, а танки все ще стріляють снарядами.

3. Чи прискорює поєднання військової та економічної кризи палацовий переворот проти Путіна?

Сучасна Росія пережила три народні революції (1905, 1917 і 1991). Були вбивства – наприклад, царя Олександра II в 1881 році і Леніна, чиє життя було скорочено замахом в 1918 році, — і палацові перевороти, такі як ті, що привели Микиту Хрущова до влади в 1953 році і змістили його в 1964 році. Але більшість російських правителів помирають від природних причин – навіть Сталін — хоча йому не поспішили надати медичну допомогу, коли у нього стався крововилив в мозок. Президент Борис Єльцин здивував усіх, подавши у відставку напередодні Нового 1999 року без примусу.

Чи може Путін відійти від влади, ставши жертвою власної зарозумілості, що недооцінює мужність України і економічну міць заходу? Це можливо. Але я б не став ставити долю України на внутрішню політику Росії.

По-перше, репресивний апарат російської державної безпеки, схоже, знаходиться в повному робочому стані. Тих в Росії, хто мужньо протестує проти війни, заарештовують і переслідують звичайним способом. З іншого боку, я не можу уявити собі більш ризикованої дій для представника російської економічної еліти, ніж натякнути одному зі своїх колег навіть на найменшу зацікавленість у поваленні Путіна.

З іншого боку, навіть під час дещо фарсової трансляції засідання Ради Безпеки Росії два тижні тому було очевидно, що не всі в Кремлі були повністю задоволені планом вторгнення Путіна. Більш правдоподібним, ніж народне повстання або заколот олігархів, є палацовий переворот, очолюваний одним або декількома керівниками Служби безпеки Росії. Люди, що мають повноваження заарештовувати Путіна, – це люди, на яких він розраховує у виконанні своїх наказів про арешт: Микола Патрушев, голова Ради Безпеки і, як і Путін, офіцер КДБ з великим стажем; Сергій Наришкін, голова зовнішньої розвідки; і Олександр Бортніков, який очолює Федеральну службу безпеки, наступницю КДБ.

4. Чи призводить ризик падіння Путіна до відчайдушних заходів (здійснення його ядерної загрози)?

Найбільш небезпечний аспект війни в Україні очевидний: Росія, хоча і багато в чому ослаблена, все ще є спадкоємицею Радянського Союзу як ядерної держави – на відміну від України, що відмовилася від своєї радянської ядерної зброї в обмін на гарантію безпеки – Будапештський меморандум 1994 року, який виявився марним.

Путін з самого початку зрозумів, що його козир – погрожувати застосуванням ядерної зброї. Ще до початку свого вторгнення він попередив, що “кожен, хто спробує перешкодити нам… мусить знати, що реакція Росії буде негайною і приведе вас до таких наслідків, яких ви ніколи раніше не відчували у своїй історії”.

Росія, додав він, залишається “однією з найпотужніших ядерних держав” з “певними перевагами в ряді новітніх видів зброї” і що “ні у кого не повинно бути сумнівів у тому, що прямий напад на Росію призведе до поразки і тяжких наслідків для потенційного агресора”. Після початку війни він перевів російські ядерні сили на” особливий режим бойового чергування ” — іншими словами, в режим підвищеної готовності.

Якщо метою Путіна було утримати членів НАТО від пропозиції прямої військової допомоги Україні, то, схоже, це мало певний ефект. Ідея Польщі та інших країн надати винищувачі Києву була коротко озвучена верховним представником ЄС із закордонних справ і політики безпеки Хосепом Боррелем, а потім згасла, хоча держсекретар США Ентоні Блінкен намагається відродити її, і поляки, схоже, думають, що вони змінюють свої винищувачі МіГ-29 радянської епохи на літаки США, імовірно, щоб МіГи могли відправитися в Україну.

У засобах масової інформації також обговорюється питання про “безпольотну зону” НАТО над Україною, про яку продовжує просити український уряд, але яка, безсумнівно, буде сприйнята Путіним як акт війни. На щастя, ніхто з тих, хто займає відповідальне становище, не схвалив цю ідею.

І все ж не може бути правильним, щоб загроза застосування ядерної зброї залишалася без відповіді. Під час холодної війни обидві сторони використовували ядерну зброю, щоб залякати один одного. Причина, чому не відбулася ядерна війна – хоча вона була близькою до цього більше одного разу, особливо під час кубинської ракетної кризи в 1962 році та помилкової тривоги “вмілого лучника” в 1983 році — полягала в тому, що кожна сторона вірила, що інша здатна перейти до ядерної війни, і ніхто не міг бути впевнений, що обмежена ядерна війна, передбачена Генрі Кіссінджером в 1957 році, не переросте в Армагеддон.

В 11:41 вечора 24 жовтня 1973 року, в розпал війни Судного дня, Кіссінджер й інші ключові члени команди національної безпеки президента Річарда Ніксона погодилися підвищити рівень бойової готовності США до Defcon 3 — найвищого рівня готовності до війни в мирний час — щоб гарантувати, що Радянський Союз не відправить війська для підтримки арабських держав, які напали на Ізраїль, але тепер сильно програвали. У той же час вони віддали наказ про великі переміщення військових засобів США, щоб переконатися, що Совіти отримали повідомлення.

Радянські документи свідчать про те, що Політбюро не пішло тим шляхом, як і припускав Кіссінджер. Жоден з радянських лідерів, навіть одурманений наркотиками Леонід Брежнєв, який, як і Ніксон, спав у години максимальної небезпеки, не був готовий підірвати світ, щоб врятувати Єгипет і Сирію від поразки. Як висловився майбутній радянський лідер (тодішній голова КДБ) Юрій Андропов: “ми не будемо розв’язувати Третю світову війну”.

Сьогодні, однак, все інакше. Путін не тільки залякує НАТО; можливо, він домігся чогось більшого, а саме мовчазного визнання адміністрацією Байдена того, що вона не обов’язково завдасть удару у відповідь ядерною зброєю, якщо Росія її застосує. Нездатність адміністрації дати зрозуміти, що вона вживе відповідних заходів, узгоджується з минулорічними повідомленнями про те, що команда національної безпеки Байдена розглядала можливість виключення першого застосування ядерної зброї у своїй новій національній військовій стратегії. Ядерні ракети перестають бути стримуючим фактором, якщо одна зі сторін не бажає їх застосовувати.

Путін, ймовірно, блефує. Щоб він ударив тактичною ядерною зброєю? Якщо це українське місто, особливо Київ, він напевно спростує своє власне неправдиве твердження про те, що бореться за збереження історичної єдності російського та українського народів.

Втрати Росії відбуваються через те, що українці використовують зброю, яка поставляється кількома країнами НАТО, включаючи США і Туреччину, але в основному вона проникає в Україну з Польщі. Чи може тому Путін завдати удару по цілі в Східній Польщі – скажімо, в Любліні чи Перемишлі?

Це не можна повністю виключити. І він, безумовно, з більшою ймовірністю зробить це, якщо вважає, що США не будуть негайно приймати відповідні заходи проти російських цілей. Ключовий урок всієї цієї кризи полягав у тому, що ознаки слабкості з боку США, які я обговорював тут минулого тижня, надали сміливості Путіну.

5. Чи утримують китайці Путіна на плаву, але за умови, що він погодиться на компромісний мир, який вони пропонують в якості посередника?

Нехай ні у кого не буде ніяких ілюзій. Війна Путіна не почалася б без зеленого світла з боку китайського лідера Сі Цзіньпіна, який зміг наполягти, що росіяни почекають, поки не закінчаться зимові Олімпійські ігри в Пекіні. Тепер у китайців є можливість надати Росії економічну допомогу. Питання в тому, чи дасть цей важіль Сі роль посередника, яку грав Теодор Рузвельт в 1905 році, коли Росія воювала з Японією.

З ряду повідомлень ми знаємо, що китайська миротворчість цілком можлива. У вівторок повідомлялося, що Китай, Франція і Німеччина “координують зусилля з припинення конфлікту”. Ми можемо припустити, що безлад війни не радує керівництво Комуністичної партії Китаю, у якого повно справ з Covid (пам’ятаєте це?), економікою, що сповільнюється, і майбутнім з’їздом партії, і вони хотіли спокійного миру в 2022 році.

З іншого боку, ми не повинні недооцінювати близькість відносин Сі та Путіна і ступінь, в якій Сі повинен віддавати перевагу перемозі Росії, враховуючи його власні амбіції поставити Тайвань під контроль Пекіна. Я припускаю, що китайці не зроблять серйозних дипломатичних кроків до тих пір, поки не переконаються, що вторгнення Путіна повністю загрузло у весняній грязі України.

6. Чи проявляється на Заході синдром дефіциту уваги до всього цього?

У всьому демократичному світі люди вчать слова ” Слава Україні!”, носять синьо-жовтий одяг, беруть участь у проукраїнських демонстраціях.

Правда, громадськість США зазвичай приділяє близько трьох тижнів уваги будь-якого лиха за кордоном (див. тимчасову хвилю обурення, що послідувала за залишенням Афганістану в минулому році). І все ж реакція на вторгнення в Україну здається більш масштабною і, швидше за все, тривалою. Примітно, що один законодавець США сказав мені минулого тижня, що він “не міг пригадати питання, яке більш нав’язливо переслідувало і більш об’єднувало” виборців.

Ми можемо роздумувати про те, чому це так, але значна частина пояснення, безсумнівно, полягає в вмілому використанні Зеленським телебачення і соціальних мереж, щоб завоювати симпатії всього світу. Більшість американців також розпізнають війну за незалежність, коли бачать її.

Мені пригадується, як британська громадськість у 19 столітті періодично підтримувала етнічну групу, яка бореться за свою свободу. Греки в 1820-х роках, поляки в 1830-х роках, німці та італійці в 1840-х роках, болгари в 1870 – х роках – всі вони викликали пристрасну підтримку у Великобританії і настільки ж пристрасне засудження деспотичних імперій Османів, Романових і Габсбургів.

Однак напади морального обурення, як правило, приносять дуже мало практичної користі тим, хто має намір будувати національні держави. Така була точка зору прем’єр-міністра Пруссії Отто фон Бісмарка в 1862 році, коли він заявив: “великі питання дня будуть вирішуватися не промовами і рішеннями більшості… а залізом і кров’ю”.

Єдине реальне значення обурення західної громадськості діями Путіна – це політичний тиск, який він чинить на Байдена та інших лідерів, щоб вони зайняли більш жорстку позицію щодо Росії.

7. Яким буде супутній збиток

Проблема для Байдена – і скоро вона стане проблемою і для його європейських колег – полягає в економічному збитку, який завдасть ця війна. Інфляційні очікування вже різко підвищилися в результаті надмірних фіскальних і монетарних стимулів, введених на початку минулого року у формі американського плану порятунку і триваючих покупок активів Федеральною резервною системою. Історія показує, що війни (набагато частіше, ніж пандемії) є найбільш частою причиною стрибків інфляції.

Найвідоміша недавня ілюстрація – це те, як війни 1973 (Йом Кіпур) та 1979 (Іран-Ірак) сприяли великій інфляції 70-х років, але є й багато інших прикладів. Правда, ціна на нафту сьогодні є набагато меншою складовою індексів економічної активності та споживчої інфляції, ніж 50 років тому. Але було б наївно вважати, що при інфляції, яка вже досягла найвищого рівня з 1982 року, додатковий шок від війни і стрімкого посилення санкцій не підлив масла у вогонь.

Навіть якщо росіянам не вдасться перешкодити реанімації ядерної угоди з Іраном, повернення іранської нафти на світовий ринок навряд чи компенсує шок від західних санкцій проти Росії. Більш того, ці скачки цін не обмежуються нафтою і газом, а зачіпають безліч інших сировинних товарів. Перспектива зриву врожаю зернових в Україні цього року означає значне зростання цін на продовольство зі всілякими наслідками, особливо в країнах, що розвиваються.

Ми також не можемо ігнорувати ризики, які можуть таїтися в міжнародній фінансовій системі. Дуже багато установ безтурботно проігнорували наближення війни і залишилися володіти великою кількістю російських активів, які впали в ціні. Збитки такого масштабу — і ще більше, якщо російська держава не виплатить частину свого боргу – майже завжди мають наслідки. Дефолт Росії за облігаціями в місцевій валюті в 1998 році став важливим елементом краху Long-Term Capital Management в тому ж році.

Складіть разом ці сім невловимих моментів, і ви побачите, наскільки важливими будуть наступні кілька тижнів. Це перша велика криза Другої холодної війни, яка багато в чому схожа на дзеркальне відображення Першої холодної війни, де Китай є старшим партнером, Росія — молодшим, і гаряча війна йде в Східній Європі, а не в Східній Азії (війна в Кореї в 1950 р.). Я не знаю, чим обернеться криза, але знаю, що вона матиме глибокі наслідки для ходу змагання наддержав.

АВТОР: НАЙЛ ФЕРГЮНСОН

ПЕРЕКЛАД СЕРГІЯ ГРОМЕНКА

Джерело: Хвиля

попередня статтяЧТО ДЕЛАТЬ С “ПЯТОЙ КОЛОНОЙ”?
наступна статтяВ огне войны Украины и России может сгореть весь мир

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я