Американо-ізраїльський напад на Іран було розпочато посеред переговорів, без мандату ООН, що робить його небезпечнішим для міжнародного права, ніж війна в Іраку.
Гійом Дюваль
13 березня 2026 року
Часто проводять паралелі між війною, розв’язаною Джорджем Бушем-молодшим проти Іраку в 2003 році, та війною, яку зараз ведуть Дональд Трамп і Біньямін Нетаньягу проти Ірану. Обставини, однак, суттєво відрізняються, і втручання проти Ірану може на перший погляд видаватися менш нелегітимним у кількох аспектах. Але з огляду на те, як цю війну було розпочато, а потім ведено, наслідки, ймовірно, будуть такими ж катастрофічними.
Як і іранські аятоли, Саддам Хусейн був жахливим диктатором, який не вагаючись винищував власний народ, особливо в Курдистані. На той час це було важливою мотивацією для неоконсерваторів, які вважали себе місіонерами з поширення демократії по всьому світу вістрям американських багнетів.
Аятоли ще більш кровожерливі, ніж Саддам Хусейн
У цьому відношенні іранські аятоли, ймовірно, навіть більш кровожерливі, ніж Саддам Хусейн, що вони продемонстрували, вирізавши понад 30 000 людей минулого січня. Але цього разу гуманітарний аргумент явно не є головною мотивацією Дональда Трампа для розв’язування війни. Він сам каже, що насамперед шукає рішення “за венесуельським зразком”, яке залишило б диктатуру при владі, за умови, що аятоли відмовляться від ядерної зброї та ракет і передадуть іранську нафту.
Саддам Хусейн не мав реальних зв’язків із міжнародним тероризмом, особливо з виконавцями атак 11 вересня 2001 року, всупереч тому, що тоді стверджували американські лідери. Іранські аятоли, зі свого боку, ніколи не мали зв’язків з Аль-Каїдою чи Ісламською державою, на відміну від деяких інших країн Перської затоки. Ці організації, які претендують на представництво сунітського ісламу, насправді є їхніми заклятими ворогами. Також правителі Ірану не фінансують такого масштабного впливу ісламістів у Європі, яке проводять Саудівська Аравія, Катар та Об’єднані Арабські Емірати, витрачаючи на це мільярди.
З іншого боку, вони проводили активну політику підтримки шиїтських і союзних їм угруповань для дестабілізації регіону, а також не вагаючись організовували операції в Європі, особливо проти дисидентів. Однак їхня здатність завдавати шкоди за межами своїх кордонів була значно зменшена ще до початку цієї ві обни — з падінням Башара Асада, майже повним знищенням ХАМАСу та серйозними ударами по Хезболлі в Лівані. Було сумнівно, що вони зможуть відновити цю спроможність в осяжному майбутньому, враховуючи глибоке погіршення економічної та політичної ситуації всередині самого Ірану.
Так само Саддам Хусейн явно не володів зброєю масового ураження і не мав військової ядерної програми, всупереч твердженням адміністрації Буша. Натомість не викликає сумнівів існування високорозвиненої іранської військової ядерної програми. Спільний всеосяжний план дій (СВПД), угода 2015 року, дозволяла контролювати та суворо регулювати цю програму — допоки Дональд Трамп не вийшов з угоди у 2018 році. І режим, тепер значно ослаблений, був явно готовий прийняти ще жорсткіші умови, про що свідчить заява оманського міністра після переговорів, що велися під його егідою.
Отже, в деяких аспектах напад на Іран може видаватися менш невиправданим, ніж напад на Ірак у 2003 році. Але його було розпочато в розпал переговорів щодо ядерної програми Ірану і без жодної спроби отримати легітимність через Організацію Об’єднаних Націй або навіть через широку коаліцію країн, як це було у 2003 році. Це робить його ще більш нелегітимним — і небезпечнішим, ніж війна проти Іраку, для верховенства міжнародного права та багатосторонності.
Іран — невдовзі ще одна неспроможна держава?
Більше того, за відсутності будь-якого реалістичного сценарію мирного внутрішнього переходу, Сполучені Штати та Ізраїль, схоже, мають намір не лише знищити військові та безпекові об’єкти режиму, але й за допомогою кампанії масованих і тривалих бомбардувань спустошити нафтову інфраструктуру країни, її заводи з опріснення морської води та багато інших важливих об’єктів. Такі тривалі бомбардування, ймовірно, призведуть до великої гуманітарної катастрофи. Американці та ізраїльтяни також явно мають намір заохочувати регіональний сепаратизм серед курдів і белуджів.
Враховуючи величезний дисбаланс сил, найімовірнішим результатом усіх цих дій стане перетворення Ірану на ще одну неспроможну державу — не кажучи вже про південний Ліван, який ізраїльський уряд, за його словами, хоче перетворити на новий Газу. Це може лише продовжити та загострити нестабільність на всьому Близькому Сході, регіоні, який має особливе стратегічне значення для Європи.
Коротше кажучи, навіть якщо обставини відрізняються і втручання проти іранських аятолів сьогодні може в деяких аспектах видаватися менш нелегітимним, ніж втручання проти Саддама Хусейна чверть століття тому, кінцевий результат, найімовірніше, буде таким же катастрофічним — для Ірану, регіону, Європи та світу.
автор – Гійом ДЮВАЛЬ є радником Інституту Жака Делора, колишнім головним редактором Alternatives Economiques та колишнім спічрайтером Високого представника ЄС Жозепа Борреля.
переклад з англійської ПолітКому
