Для Республіки Білорусь нова іранська криза стала випробуванням у питанні балансування зовнішньополітичного курсу та риторики. Це пов’язано з наявністю тісних контактів та співробітництва між Мінськом і Тегераном, з одного боку, та між Мінськом та арабськими країнами Перської затоки, з іншого. Якщо у відносинах з Іраном зовнішня політика Білорусі майже цілком є складовою російської політики, націленої на вибудовування та зміцнення «антизахідної осі», то у відносинах з іншими країнами регіону білоруські інтереси не вичерпуються питаннями, пов’язаними з російською присутністю там, а, крім іншого, включають багато делікатних питань, пов’язаних зокрема із зберіганням та інвестуванням активів осіб, які входять до ближнього кола О. Лукашенка (включаючи його синів). З урахуванням цієї диспозиції вибудовувалася і публічна зовнішньополітична лінія білоруської влади щодо конфлікту.
Лише на третій день бойових дій в Ірані О. Лукашенко направив співчуття у зв’язку із загибеллю Верховного лідера Алі Хаменеї, однак у цьому документі не згадувалися держави, які здійснили напад на Іран. І лише 4 березня О. Лукашенко під час зустрічі з послом Ірану Алірезою Санеї публічно засудив «віроломний напад Ізраїлю за підтримки США на Іран». МЗС Білорусі 28 лютого висловило стурбованість і закликало до мирного врегулювання. Згодом білоруське зовнішньополітичне відомство у своїй заяві засудило «будь-які збройні дії, які ведуть до загибелі цивільного населення, у тому числі внаслідок невибіркового застосування сили, у зв’язку з початком спільних військових дій США та Ізраїлю проти Ірану».
3 березня міністр закордонних справ Білорусі обговорив із міністром закордонних справ Султанату Оман ситуацію на Близькому Сході. У ході розмови «білоруська сторона підтвердила готовність докладати всіх необхідних зусиль, які сприятимуть деескалації конфлікту». Згодом відбулися зустрічі з офіційними представниками Туреччини та Азербайджану. У телефонній розмові із заступником Прем’єр-міністра – Міністром закордонних справ та міжнародного співробітництва ОАЕ Абдаллою бен Заїдом Аль Нагайяном були висловлені «слова підтримки і солідарності керівництву та народу ОАЕ у зв’язку з руйнуваннями і втратами, понесеними внаслідок близькосхідного конфлікту» та «занепокоєння білоруської сторони спробами його розширення на ОАЕ, які є надійним партнером і другом білоруського народу». У свою чергу начальник Генерального штабу Збройних сил Білорусі П. Муравейко провів телефонну розмову з начальником Генштабу Азербайджану К. Велієвим щодо ситуації в регіоні, питань безпеки та військової співпраці.
Таким чином, білоруська сторона хоч і засудила агресію США та Ізраїлю проти Ірану, проте приділила більше уваги комунікації з іншими регіональними гравцями, важливими для подальшого розвитку співпраці. Одночасно з цим Мінськ має на меті поновити переговорний процес зі США – головним супротивником Ірану та очікує на приїзд американської делегації на чолі з Дж. Коулом.
Головне поле бою іранського конфлікту – економіка та стійкість систем. Блокування Ормузької протоки вже впливає на ціни на нафту і глобальні ринки. Це створює серйозний виклик для стратегії Білорусі щодо диверсифікації експортних потоків через країни «дальньої дуги» (держави Близького Сходу, Південної Азії та Африки) в умовах санкційного тиску з боку західних держав та поступового скорочення можливостей на традиційних ринках, включаючи російський. Ця стратегія передбачала розширення географії білоруського експорту та формування нових логістичних маршрутів, які дозволяли б обходити обмеження на доступ до європейських транспортних і фінансових систем. Ключову роль у реалізації цієї моделі мала відіграти інфраструктура Ірану, який розглядався Мінськом одночасно як транзитний транспортний вузол та партнер у військово-технічній сфері.
Протягом останніх кількох років білоруські державні структури вибудовували логістичні схеми доставки товарів за так званими міжнародними транспортними коридорами. Центральне місце у цій системі посідає Міжнародний транспортний коридор «Північ – Південь», що дозволяє зв’язати територію Росії та Білорусі з портами Перської затоки та Індійського океану. З цією метою у 2025 р. білоруська та іранська сторони підписали у Тегерані меморандум про співпрацю у транспортно-логістичній сфері. У 2025 р. контейнерні перевезення залізничним транспортом з Білорусі у сполученні з Іраном зросли на 60 %. Через прикордонний перехід Азербайджан — Іран західного маршруту Міжнародного транспортного коридору «Північ – Південь» перевезли 664,4 тис. тонн вантажів, а контейнерообіг збільшився у 1,5 разу до 8,3 тис. TEU. За східним маршрутом через прикордонні переходи Туркменістану та Ірану у 2025 р. перевезено 43,6 тис. тонн вантажів, що на 52,5 % більше рівня 2024 р., а контейнерообіг зріс на 94,8 % до майже 3,2 тис. TEU.
Крім логістичної функції, Іран відіграє важливу роль у військово-технічній сфері співпраці з Білоруссю, яка охоплює кілька напрямків, включаючи постачання компонентів для виробництва боєприпасів, передачу технологій та обладнання, а також спільні науково-технічні розробки. Одним із найбільш актуальних завдань для білоруського військово-промислового комплексу є забезпечення виробництва артилерійських боєприпасів калібру 152 мм та реактивних снарядів калібру 122 мм. Для цього у Білорусі будується спеціальний об’єкт з виробництва артилерійських і реактивних боєприпасів. Іран у цій схемі відіграє роль критично важливого донора технологій і сировини, що фактично створює «сірий хаб» для забезпечення російської агресії в обхід міжнародних обмежень. Для Мінська це спосіб відновити власні запаси, вичерпані через передачу снарядів РФ, а для Тегерана — шлях до обходу санкцій та розширення впливу у Східній Європі.
Окремим напрямком білорусько-іранської взаємодії стала програма створення у Білорусі лінії з виробництва вибухових речовин за участю іранських фахівців. Ще одним важливим проектом є організація виробництва стволів стрілецької зброї. Основними ринками збуту продукції планувалося охопити Близький Схід, країни Центральної та Східної Азії, а також Африку. Така співпраця перетворює Білорусь на важливий вузол у мережі постачання зброї для локальних конфліктів у світі, де Іран виступає головним технологічним донором.
Білорусько-іранське співробітництво поширюється і на науково-технічну сферу. Ще у 2024 р. у Мінську відбулися переговори між представниками Технологічного університету Малек-Аштар (Іран) та Національної академії наук Білорусі. Візит іранської делегації мав військово-технічний характер, оскільки університет Малек-Аштар є основним науково-дослідним центром Міністерства оборони Ірану. У ході зустрічі було досягнуто домовленості про спільні дослідження в галузі протидії безпілотним літальним апаратам, включаючи створення систем спостереження та виявлення малогабаритних дронів.
Під час візиту президента Ірану Масуда Пезешкіана до Мінська 20 серпня 2025 р. основна увага також приділялася питанням військово-технічної підтримки Ірану для відновлення пошкоджених систем протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби після 12-денного конфлікту з Ізраїлем у червні 2025 р. Військово-технічна кооперація між Тегераном і Мінськом трансформувалася у стратегічне партнерство, що створило багатовекторну загрозу національній безпеці України. Ця взаємодія не лише забезпечує пряме постачання іранських БпЛА та ракет для ударів по Україні, а й формує автономний промисловий хаб на території Білорусі для їх виробництва.
Отже, співпраця Білорусі та Ірану була спрямована на формування комплексної системи, що поєднує торгово-логістичні маршрути, військово-технічні проекти та науково-технологічну взаємодію. Конфлікт на Близькому Сході може серйозно підірвати транспортні ланцюжки білоруського експорту та утруднити реалізацію ключових проектів військово-промислового комплексу. У цьому випадку Білорусь може зіткнутися як зі скороченням можливостей виходу на ринки країн Близького Сходу, Південної Азії та Африки, так і з проблемами забезпечення власних оборонних виробництв критично важливими компонентами і технологіями передусім в інтересах Росії.
У геополітичному плані конфлікт між США/Ізраїлем та Іраном завдає Білорусі значних втрат, руйнуючи її стратегію виходу з міжнародної ізоляції та послаблюючи позиції як регіонального гравця. Іран був центральною ланкою в зусиллях Мінська створити альтернативну систему союзів поза межами Заходу. Війна та дестабілізація в Ірані позбавляють Білорусь одного з небагатьох надійних стратегічних партнерів.
Конфлікт перетворює Білорусь із потенційного посередника чи активного учасника «нової осі» на ізольованого сателіта Росії, чиї зовнішньополітичні вектори на Близькому Сході фактично заблоковані військовими діями. Провал «дорожньої карти» співпраці з Іраном на 2023–2026 роки через форс-мажорні воєнні обставини означає втрату років дипломатичної роботи та інвестицій у цей напрямок.
Для України розрив військово-промислових зв’язків між двома авторитарними режимами, які становлять загрозу нашій безпеці, помітно знижує ризик створення нових потужностей для виробництва дешевого далекобійного озброєння поблизу північних кордонів. Це також сприяє певній зміні балансу сил, оскільки Білорусь та Іран активно співпрацювали у підтримці російської агресії проти України. Розрив цього альянсу дає Україні тактичну перевагу, певною мірою нівелюючи загрози з боку Білорусі, проте створює стратегічний ризик через дефіцит систем ППО та зміщення фокусу світової уваги.
автор – Марія Гуцало, експерт з питань міжнародної політики, PhD для ПолітКому
