Протягом трьох років з початку повномасштабної агресії росії проти України російська федерація проводить кампанії з інформаційних маніпуляцій та дезінформації, спрямовані на дестабілізацію України, що мають на меті підрив демократичних цінностей, політичних процесів і довіри громадян до інституцій. Україна зазнає наймасштабніших інформаційних атак, які здійснюють вплив на поведінку та переконання громадян, підриваючи віру у переваги євроінтеграційного поступу, підтримку держави на міжнародній арені.
Дезінформаційний апарат Кремля зосереджує увагу не лише на поточній ситуації щодо перспектив мирних переговорів, миротворчих ініціатив щодо завершення російсько-української війни, безпекових гарантіях тощо, а й формує підґрунтя для наступних кампаній, спрямованих на спотворення громадської думки на користь Росії у повоєнний період.
Зокрема, у проекті EUvsDISINFO Оперативна робоча група із стратегічних комунікацій ЄС визначила низку можливих наративів та операцій з інформаційного маніпулювання, які Кремль використовуватиме, прагнучи підірвати повоєнний суверенітет України.
Звинувачення НАТО у війні Росії проти України
Одним з найпоширеніших наративів у прокремлівській риториці єформування образу «колективного Заходу», передусім НАТО, як агресора, який «спровокував» війну в результаті «розширення на Схід», щоб навіяти ідею про те, що вступ України до НАТО є остаточною червоною лінією у будь-яких переговорах.
У 2021 р. у статті «Бути відкритими, незважаючи на минуле» для німецького видання Die Zeit В.Путін згадав Євромайдан у Києві, звинувативши в його організації Сполучені Штати та Європу, яка підтримала українську революцію. На думку Путіна, ціла низка держав Європи опинилася перед ультиматумом: бути із Заходом чи з РФ, і саме така політика, на його переконання, спричинила українську революцію з подальшим вторгненням російської армії до Криму.
Моніторинг глобального інформаційного простору дозволяє пересвідчитися у живучості цього проросійського наративу дотепер:
● «прагнення України приєднатися до НАТО було визначальним фактором початку російсько-української війни»;
● «Україна першою порушила угоди з РФ 1997 року, коли на Бухарестському саміті НАТО 2008 року почала просити членства в НАТО»;
● «членство України в НАТО загрожує наближенням сил НАТО до РФ»;
● «Росії нічого не залишається як перейти у наступ, оскільки альянс НАТО розширює свій вплив на Схід»;
● «Україна повинна відмовитися від НАТО».
Дезінформаційні кампанії РФ проти поглиблення співпраці України з НАТО будуть мати довгострокову перспективу. Водночас теоретично Кремль сприйматиме можливість вступу України до ЄС, проте паралельно продовжить запускати кампанії дезінформації про те, що ЄС перетворить Україну на «колонію» і захопить українські землі. У свою чергу у громадян країн ЄС під впливом російської пропаганди формуватиметься упереджене ставлення до українців та України:
● «ситуація в Україні слугувала тригером до найбільшої кризи у відносинах Заходу та РФ з часів Холодної війни»;
● «Захід експлуатує Україну»;
● «ЄС намагається саботувати мирні переговори»;
● «ЄС показав свою незначущість на світовій арені та в геополітиці»;
● «якщо РФ та США домовляться, то Україні та Європі кінець»;
● «ЄС хоче використати Україну як зброю проти Росії і проводить колоніальну політику щодо неї».
Дискредитація демократично обраного керівництва й державних інституцій
Для ослаблення позиції України на мирних переговорах і посилення внутрішніх суперечностей в українському суспільстві Кремль продовжує дискредитувати українську владу:
● «Київ – маріонетка Заходу»;
● «вся українська влада, крім Верховної Ради України – нелегітимна»;
● «в Україні відбувається катастрофа, яку можна порівняти з подіями Руїни»;
● «київський режим не хоче миру»;
● «Україна є державою, що зникає».
Оскарження легітимності демократичних інститутів задля створення управлінського вакууму, який згодом можна використати у власних інтересах, зокрема для просування у владу проросійських кандидатів, поширена дезінформаційна тактика РФ. Головна мета такої діяльності – ліквідувати українську державність не на полі бою, а у «головах людей». У цьому контексті українському та міжнародному суспільству нав’язується думка про потребу у «тимчасовій адміністрації» під егідою ООН, США, ЄС або навіть у «форматі четвірки» з РФ, а також про неможливість укладання Росією мирної угоди з українською владою, що має стати casus belli для зміни політичного курсу. Такі наративи можна розцінювати в якості елементів спецоперації щодо примусу України до політичної капітуляції під виглядом «мирного врегулювання»:
● «єдина гарантія для України – повернення до політичних та економічних відносин з РФ»;
● «Україна має змиритися із втратою територій»;
● «у рамках миротворчої діяльності ООН вже кілька разів було те, що називається зовнішнім управлінням, тимчасовою адміністрацією;
● «провести там [в Україні] демократичні вибори для того, щоб привести до влади дієздатний уряд, який користується довірою народу, і потім уже з ними починати переговори про мирний договір і підписувати з ними легітимні документи, які будуть визнані в усьому світі».
Втручання у вибори
У післявоєнний період дезінформаційна тактика РФ може бути націлена на проведення виборів в Україні за російським сценарієм. Втручання у вибори – поширена практика Москви, яку можна спостерігати у зв’язку з виборами в ЄС і в інших країнах, які не потурають політиці Росії. Зокрема, вибори до Європейського парламенту 6-9 червня 2024 р., за оцінками EUvsDISINFO, були позначені спробами прокремлівських ЗМІ очорнити лідерів ЄС, спровокувати недовіру, сумніви й розбрат, засмітити соціальні мережі хибною інформацією в намаганні налаштувати громадськість проти України, а також перенести недоліки самої РФ на ЄС, аби відвернути увагу від реальної ситуації в самій путінській Росії.
Кремль намагатиметься дискредитувати прихильників суверенітету і територіальної цілісності України, знизити явку проукраїнських виборців через наративи про те, що всі кандидати однаково корумповані, а для простих громадян нічого не зміниться незалежно від результату голосування. До такої тактики Росія вдалася, зокрема, під час проведення виборів у Молдові. Безпрецедентне втручання Росії відзначив колишній Держсекретар США Блінкен, який свого часу зауважив, що Росія зробила все можливе, аби зірвати вибори й референдум і підірвати демократію в Молдові, зокрема за допомогою незаконного фінансування й купівлі голосів, дезінформації та шкідливої кіберактивності.
Одночасно Кремль цілеспрямовано може впливати на внутрішньо переміщених осіб, вселяючи їм, що українська влада їх «зрадила», «поступившись територіям» у рамках можливої мирної угоди. У разі неефективності дезінформаційної тактики та відсутності бажаного для Кремля «результату», РФ може наполягти на нелегітимності виборів і фальсифікації їхніх результатів.
Дезінформаційна стратегія РФ має системний і скоординований характер. За даними Служби зовнішньої розвідки України, РФ значно наростила інвестиції в інформаційну агресію. Державні витрати на пропаганду у 2025 році досягли безпрецедентного рівня — 1,4 мільярда доларів.
Запобігти та зменшити ризики від поширення дезінформації можливо, зокрема, шляхом підвищення медіаграмотності громадян, розвитку гнучкої системи стратегічних комунікацій, складовою яких є публічна дипломатів, що має бути націлена на поширення суспільно важливої і правдивої інформації в Україні та за її межами.
Ключовим завданням є формування і пропагування культури критичного мислення та зміцнення медіаімунітету громадськості стосовно дезінформаційних кампаній Росії, націлених на дестабілізація українського суспільства, усвідомлення довгострокових цілей Кремля щодо встановлення контролю над державою.
Примітки:
Автор – Марія ГУЦАЛО, експерт, кандидат політичних наук
