Північна Корея залишається однією з найбільш закритих і санкційно ізольованих економік світу. Проте протягом останніх трьох десятиліть Пхеньян наполегливо створював спеціальні економічні зони — «острівці» ринкових механізмів, покликані залучити іноземний капітал, технології та управлінський досвід без радикальної трансформації всієї системи. Що відбувається з цими зонами сьогодні, в умовах жорстких міжнародних санкцій, військово-технічного зближення з Росією та економічної залежності від Китаю? Аналітичний проєкт “Корейські Хроніки” на основі матеріалів ресурсу “Погляд з Китаю”, систематизує історію, правові режими, поточний стан і перспективи північнокорейських СЕЗ.
Спеціальні економічні зони (СЕЗ) — один із найгнучкіших інструментів економічної дипломатії для країн із перехідною економікою. Для Корейської Народно-Демократичної Республіки, яка поєднує жорстку політичну централізацію з потребою в модернізації, СЕЗ стали стратегічним експериментом: «острівцями» ринкових механізмів, покликаними залучати іноземний капітал, технології та управлінський досвід без радикальної трансформації всієї економічної системи.
З 1991 року КНДР заснувала понад 27 зон різного профілю – від промислових кластерів до туристичних анклавів. Однак їхня фактична результативність залишається обмеженою: лише одиниці досягли заявлених показників, тоді як більшість зіткнулася з інфраструктурними дефіцитами, політичною нестабільністю і, що найістотніше, безпрецедентним санкційним тиском.
1. ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ПІВНІЧНОКОРЕЙСЬКИХ СЕЗ
1.1. Расон: перша «вільна зона» (1991)
Расонська особлива економічна зона (спочатку – Раджин-Сонбон) була створена в 1991 році на північному сході країни, у стратегічно важливому вузлі біля кордонів з Китаєм і Росією. Ключова перевага зони – наявність незамерзаючого порту, здатного зв’язати внутрішні провінції Китаю зі світовими морськими маршрутами.
Унікальні особливості Расона:
· Перші в КНДР легальні ринки, система безготівкових розрахунків і мобільний зв’язок;
· Можливість для іноземців відкривати банківські рахунки та вільно обмінювати валюту;
· Фактичне домінування китайського юаня та долара США в розрахунках; євро практично не приймаються.
Незважаючи на стратегічне розташування, за перші два десятиліття Расон залучив менше 150 млн доларів іноземних інвестицій – переважно через слабку транспортну та енергетичну інфраструктуру. У 2010–2012 рр. зона отримала оновлений правовий статус і китайсько-корейський спільний комітет з управління, однак санкції 2016–2017 рр. різко обмежили її потенціал.
1.2. Міжкорейські проекти (2002–2016)
- Кимгансан (2002), партнер — Hyundai, напрямок — туризм. Проєкт призупинено у 2008 р. після інциденту з туристкою; активи конфісковано КНДР у 2011 р.
- Кесон (2004), напрямок — промислове виробництво. Проєкт закрито у 2016 р. після ядерних випробувань КНДР; на піку — 125 компаній, 55 000 робітників, обсяг виробництва >560 млн дол.
Ці проекти демонстрували принципово різні підходи: південнокорейська модель передбачала державне фінансування інфраструктури та страхові гарантії для інвесторів, тоді як китайські ініціативи спиралися на ринкові механізми та малий бізнес.
1.3. Зони з китайською участю (до 2012 р.)
· Сініджу (2002): торгово-логістична зона на кордоні з Китаєм. Проект було заморожено після арешту призначеного керуючого Ян Біня в Китаї. Повторна активізація у 2013 р. не привела до значущих результатів.
· Хвангимпхен/Віхва (2011): зона легкої промисловості на островах у гирлі річки Ялу. Реалізується в рамках закону про підприємства-забудовники, де інвестори самостійно фінансують інфраструктуру. Фактично функціонують лише торгові представництва.
2. ЕПОХА КІМ ЧЕН ИНА: ПРАВОВА ОСНОВА ТА НОВІ ЗОНИ (З 2012 Р.)
2.1. Закон про економічні зони розвитку (2013) та порівняння правових режимів
Ключовим етапом у розвитку економічних зон стало 29 травня 2013 року, коли Верховні народні збори КНДР ухвалили Закон про економічні зони розвитку. Цей закон створив нове правове середовище для залучення іноземних інвестицій.
Ключові положення закону:
· Типологія зон за спеціалізацією: промислові зони розвитку, сільськогосподарські зони розвитку, туристичні зони розвитку, експортно-переробні зони, зони розвитку передових технологій.
· Управління: зони поділяються на центральні (перебувають у віданні центрального органу з особливих економічних зон) та місцеві (управляються провінційними народними комітетами під керівництвом центрального органу).
· Інвестиційний режим: іноземні юридичні та фізичні особи, а також корейці, які проживають за кордоном, можуть інвестувати, створювати підприємства, філії та офіси, вільно здійснювати економічну діяльність. Держава надає пільги у сфері землекористування, найму робочої сили та оподаткування.
Важливе застереження: закон не застосовується до раніше створених зон – Расонської економічної та торговельної зони, економічних зон Хвангюмпхен і Віхва, Кесонського промислового комплексу та Кимгансанської туристичної зони. Таким чином, у КНДР сформувалася дворівнева система: «старі» СЕЗ з особливими правовими режимами та «нові» економічні зони розвитку, що підпадають під дію закону 2013 року.
Порівняння правових режимів «старих» і «нових» СЕЗ (див. табл. 1)
У березні 2013 року Кім Чен Ин виступив з ініціативою створювати економічні зони в кожній провінції з урахуванням їхньої місцевої специфіки, що означало перехід від централізованого підходу до більш децентралізованої моделі. Реалізація ініціативи відбувалася у два етапи: у листопаді 2013 року було створено 13 економічних зон розвитку, а в липні 2014 року — ще 6 зон. Таким чином, у 2013–2014 роках було засновано 19 нових зон.
2.2. Конкретні зони, створені після 2012 року
Після прийняття закону було анонсовано десятки зон, багато з яких так і не залучили значних інвестицій. Найвідоміші з них див. у табл. 2.
Реальність: Жодна з цих зон не залучила значних іноземних інвестицій. За даними ЮНКТАД, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у КНДР у 2013 році становив лише 120 млн доларів, а після посилення санкцій ООН практично зник.
2.3. Класифікація сучасних СЕЗ КНДР
З урахуванням закону 2013 року та сформованої практики, сучасні північнокорейські економічні зони можна систематизувати за п’ятьма основними типами:
1. Вільні економічні зони (Расон, Сініджу, Чхончжин, Хиннам, Хендон) – комплексний розвиток промисловості та торгівлі.
2. Промислові зони (Чіндо, Ваудо) – виробництво експортних товарів.
3. Туристичні зони (Кимгансан, Мубон, Сінпхен) – розвиток міжнародного туризму.
4. Високотехнологічні зони (Инчжон) – інновації та ІТ-сектор.
5. Сільськогосподарські зони (Оран, Сукчхон, Амрокан) – сучасне агровиробництво.
2.4. Хунчунська модель: китайський підхід до прикордонної торгівлі
Найважливішим елементом, що визначає економічну динаміку в прикордонних з КНДР регіонах, є Хунчунська прикордонна економічна зона в китайській провінції Цзілінь. Хунчун – місто на стику кордонів з КНДР і Росією – функціонує як фактичний хаб для північнокорейської торгівлі.
Основні параметри зони:
· З 1992 року тут створено Хунчунську прикордонну економічну зону площею 24 км², що включає експортно-переробну зону та зону торгівлі з Росією.
· Уряд Китаю вклав понад 4 млрд юанів (близько 643 млн доларів) в інфраструктуру: дороги, будівлі фабрик, високошвидкісну залізницю до Чанчуня.
Ключове значення Хуньчуня – транзит північнокорейських морепродуктів:
· Через Хуньчунь проходить близько 80% імпорту королівського краба до Китаю; частина сировини надходить з КНДР через порт Раджин.
· Китайські переробні компанії (включаючи Hunchun East Yang Industrial, Hunchun Honghao Food Industry & Trade) отримують сировину з КНДР, обробляють у Хуньчуні та експортують до Південної Кореї, Японії та Росії.
· З 2010 року діє угода про доступ китайських компаній до порту Раджин (Расон).
3. САНКЦІЙНИЙ РЕЖИМ: СИСТЕМНІ ОБМЕЖЕННЯ ДЛЯ СЕЗ
3.1. Резолюції Ради Безпеки ООН
З 2016 року Рада Безпеки ООН ухвалила серію резолюцій, які створили безпрецедентні обмеження для економічної діяльності КНДР, що безпосередньо зачіпають СЕЗ. Ключові з них – резолюція 2375 (2017) та резолюція 2397 (2017), які заборонили створення нових спільних підприємств з КНДР та встановили жорсткі кількісні ліміти на постачання енергоносіїв.
Обмеження на постачання енергоресурсів (резолюція 2397) (див. табл. 3).
Ці обмеження безпосередньо впливають на функціонування СЕЗ, які залежать від імпортних енергоносіїв для забезпечення виробничих потужностей.
3.2. Фінансові обмеження: «банківська ізоляція»
США та система доларового клірингу:
· У 2016 році Міністерство фінансів США визнало КНДР «юрисдикцією первинного ризику відмивання грошей» (Section 311 of the USA PATRIOT Act). FinCEN ввів заборону на відкриття кореспондентських рахунків для північнокорейських фінансових установ.
· Оскільки більшість міжнародних розрахунків здійснюється в доларах США, фактично блокується доступ КНДР до глобальної фінансової інфраструктури.
SWIFT:
· У 2017 році система SWIFT відключила чотири північнокорейські банки, включаючи Зовнішньоторговельний банк КНДР – основний канал для міжнародних розрахунків країни.
3.3. Вторинні санкції США: ризики для третіх країн
Виконавчий указ 13810 (2017) уповноважує Мінфін США вводити санкції проти будь-яких іноземних осіб, які здійснюють торгівлю з КНДР, надають фінансові послуги або беруть участь у спільних підприємствах.
Найвідоміший, мабуть, приклад: єгипетська компанія Orascom інвестувала близько 200 млн доларів у розвиток мережі 3G у КНДР (Koryolink), але не змогла репатріювати близько 400 млн доларів прибутку через санкційні обмеження.
3.4. Гуманітарна допомога: реальність проти формальних можливостей
Санкційний режим спеціально передбачає, що його обмеження не поширюються на гуманітарну діяльність. Комітет 1718 Ради Безпеки ООН може надавати винятки для гуманітарних проєктів.
Останні рішення (лютий – березень 2026 року):
· 6 лютого 2026 року Комітет 1718 одноголосно схвалив санкційні винятки для 17 гуманітарних проєктів у КНДР – перше схвалення за дев’ять місяців. До числа проєктів увійшли:
– 5 проєктів від місцевих органів влади та громадських організацій Південної Кореї (включно з провінцією Кьонгідо);
– 8 проєктів від міжнародних організацій (ЮНІСЕФ, ВООЗ, ФАО);
– 4 проєкти від неурядових організацій США та інших країн.
· Рішення було ухвалено після переговорів міністра закордонних справ Південної Кореї Чо Хьона та державного секретаря США Марко Рубіо у Вашингтоні.
· У березні 2026 року було оголошено про вісім нових винятків – першу хвилю схвалень після того, як США змінили позицію щодо блокування допомоги.
Важливе уточнення: Незважаючи на наявність механізму винятків, реальна доставка допомоги залишається проблематичною. КНДР з 2020 року відмовляється від більшої частини міжнародної гуманітарної допомоги, посилаючись на принцип «самозабезпечення» та побоювання щодо COVID-19 (на той час). Навіть схвалені проекти ВООЗ (наприклад, постачання лабораторного обладнання на 63 000 доларів) можуть не бути прийняті Пхеньяном.
4. КИТАЙСЬКО-КОРЕЙСЬКА ТОРГІВЛЯ: СТРУКТУРА, ЛОГІСТИКА ТА ТЕНДЕНЦІЇ
4.1. Диференціація прикордонних маршрутів
Уздовж китайсько-північнокорейського кордону склалася диференційована система прикордонних переходів (див. Табл. 4).
4.2. Обсяги та структура (2024–2025)
За даними китайської митниці, у 2025 році експорт Китаю до КНДР досяг 2,3 млрд доларів, збільшившись на 25% порівняно з 2024 роком. Загальний обсяг двосторонньої торгівлі у 2025 році склав 2,74 млрд доларів.
Структура китайського експорту до КНДР (2025 рік):
· Пластмаси та гумові вироби – 28%
· Меблі – 18%
· Будівельні матеріали (керамічна плитка, труби) – 15%
· Медичне обладнання – 12% (значне зростання пов’язане з будівництвом нових лікарень у Пхеньяні)
· Споживчі товари (продукти харчування, товари особистої гігієни) – 15%
· Інші товари – 12%
Імпорт Китаю з КНДР (2025 рік) склав 440 млн доларів (зростання на 26,9%). Ключові категорії імпорту:
· Перуки, вії та накладні бороди – майже половина всього імпорту; зростання в 327 разів за останнє десятиліття.
· Стратегічні метали (молібден і вольфрам, необхідні для ракетних компонентів) – у 2025 році досягли рекордних показників: 17,2 млн доларів (молібден) і 31,5 млн доларів (вольфрам).
· Трудомісткі товари ручної роботи, мінеральна продукція, морепродукти.
Торгівля відновилася до рівнів 2019 року, що свідчить про поступову «нормалізацію» економічних відносин після періоду напруженості. Варто зазначити, що зростанню торгівлі також сильно перешкоджають санкції, а не бідність КНДР.
5. ПОТОЧНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ (2024–2026)
5.1. Стан ключових зон (див. табл. 5)
5.1.1. Курорт Вонсан-Кальма: спроба залучення китайських туристів
Одним із найамбітніших туристичних проєктів КНДР є прибережний курорт Вонсан-Кальма (Wonsan-Kalma Beach Resort), відкритий у липні 2022 року. Комплекс розрахований на одночасний прийом до 20 000 туристів і є найбільшим інвестиційним проєктом у туристичній інфраструктурі країни за останні роки.
Візит китайських дипломатів (лютий 2026 року):
15 лютого 2026 року, під час святкування Місячного Нового року, курорт відвідали посол Китаю в КНДР Ван Яцзюнь та співробітники посольства. Візит розглядається спостерігачами як сигнал про можливе відновлення організованого туризму з Китаю – ключового джерела валютних надходжень для КНДР.
Значення для економіки КНДР:
Розвиток туристичного сектору розглядається Пхеньяном як один із способів диверсифікації економіки та отримання іноземної валюти в умовах жорстких санкцій. Китайські туристи історично становили значну частину іноземного турпотоку в КНДР, і їхнє повернення могло б забезпечити приплив коштів у готельний бізнес, транспорт та роздрібну торгівлю. Однак фактичне відновлення масового туризму залишається під питанням через триваючі санкції та обмеження на міжнародні поїздки.
5.2. Російсько-корейська економічна взаємодія
Після саміту Кім Чен Ина та Володимира Путіна у вересні 2023 року активізувалися двосторонні проєкти:
· Мостовий перехід Хасан–Туманган: перший автомобільний міст між Росією та КНДР. Будівництво ведеться з 2024 року, завершення планується на середину 2026 року. Проєкт вартістю близько 110 млн доларів розрахований на пропуск до 300 автомобілів на добу.
· Спільне підприємство у Владивостоці: російська «Golden Autumn Agroholding» і північнокорейська «Phurunsan» планують запуск заводу пластикових виробів у квітні 2026 року.
· Російські нафтопродукти в Расоні: супутникові знімки 2025 року зафіксували активність на нафтовому терміналі Сунгрі в Расоні, де відбувається розвантаження російських нафтопродуктів – це обхід санкційних лімітів.
· Поставки російського зерна: за даними південнокорейської розвідки, Росія передала КНДР 600 000–700 000 тонн рису, що покриває більше половини річного дефіциту продовольства в країні.
Важливо: Ці проекти формально суперечать резолюції РБ ООН № 2375, яка забороняє нові спільні підприємства з КНДР, що створює правові ризики для учасників.
5.3. Південнокорейські ініціативи
У 2025 році адміністрація міста Пхентхек (провінція Кьонгідо) розпочала підготовку до створення «Мирної економічної зони» (Peace Economy Special Zone). Дослідження доручено Інституту об’єднання, реалізація запланована на 2026 рік. Однак в умовах ескалації напруженості на Корейському півострові перспективи проєкту залишаються невизначеними.
5.4. Цифрова торгівля та спроби обходу санкцій
У 2022 році КНДР створила транскордонну електронну торговельну мережу КНДР–Китай–Росія через Центр розвитку електронної торгівлі. Система продає понад 150 видів переробленої продукції та планує використовувати бондові склади в Расоні для прямих поставок через електронну комерцію.
Маршрути поставок:
· Сухопутний маршрут: Пхеньян–Даньдун
· Авіаційний маршрут: Пхеньян–Владивосток
Важливо зазначити, що транскордонна електронна торгівля КНДР стикається з технічними обмеженнями:
· Відсутність інтеграції з міжнародними платіжними системами – PayPal, Stripe, Alipay для іноземних карток недоступні через санкції.
· Фактично розрахунки часто здійснюються через готівку або бартерні схеми, що знижує прозорість і масштабованість таких операцій.
«Консульський канал» у Даньдуні: Захід вважає, що транспортні засоби, афілійовані з консульствами КНДР у Китаї, проходять спрощений митний контроль і використовуються для ввезення предметів розкоші та санкційних товарів невеликими партіями.
Також є інформація, що в торгівлі КНДР використовує криптовалюту. Експертна група ООН зі спостереження за санкціями ще у 2019 році повідомляла, що Північна Корея використовує кіберпростір для крадіжки коштів у фінансових установах і криптовалютних біржах на мільярди доларів. Оскільки Росія наклала вето на продовження мандата Експертної групи ООН у 2024 році, країни G7 та їхні союзники створили альтернативний механізм контролю – MSMT. Постпред Японії при ООН 12 січня 2026 року, цитуючи доповідь MSMT, заявив, що сума викраденої КНДР криптовалюти склала понад $2,8 млрд менш ніж за два роки, і що це є прямим порушенням резолюцій РБ ООН.
6. ПОТОЧНІ ДЕБАТИ: СПРОБИ ПОМ’ЯКШЕННЯ САНКЦІЙНОГО РЕЖИМУ
6.1. Позиція Росії та Китаю в Раді Безпеки ООН
Ключовою подією в санкційній політиці стало вето Росії 28 березня 2024 року на продовження мандата Експертної групи Комітету 1718 — органу, що відповідав за моніторинг дотримання санкцій проти КНДР. Росія аргументувала своє рішення тим, що санкції не сприяють врегулюванню і мають тяжкі гуманітарні наслідки.
Сам санкційний режим при цьому зберігся: усі резолюції РБ ООН (включно із забороною на спільні підприємства та лімітами на постачання нафти) продовжують діяти. Західні країни засудили вето, назвавши його спробою приховати порушення санкцій самою Росією.
Китай, залишаючись ключовим економічним партнером КНДР (понад 95% зовнішньоторговельного обороту), займає більш стриману позицію. У листопаді 2025 року Китай виключив з офіційного документа щодо контролю над озброєннями багаторічний заклик до «денуклеаризації» Корейського півострова, що спостерігачі розцінили як пом’якшення риторики.
6.2. Геополітичний контекст: «Золотий трикутник» і подвійна залежність КНДР
Географія «Золотого трикутника»
Концепція «Золотого трикутника» (Расон–Хунчунь–Хасан) сягає корінням програми розвитку дельти річки Туманган, ініційованої Китаєм у 1990 році за підтримки ПРООН.
Схематично цей логістичний вузол включає:
· Расон (КНДР) – порт Раджин, СЕЗ, залізничний термінал
· Хуньчунь (Китай) – прикордонна економічна зона площею 24 км², експортно-переробні потужності
· Хасан / Зарубіно (Росія) – залізничний перехід Хасан–Раджин, порт Зарубіно (розвивається як альтернатива)
Ключові транспортні маршрути:
· Залізниця Хасан–Раджин (діє з 2014 року)
· Автодорога Даньдун–Сініджу (міст побудовано, але не введено в експлуатацію)
· Морські лінії з порту Раджин до китайських і російських портів
Сьогодні цей проєкт набув нового значення в контексті російсько-корейського зближення, але зберігається й китайський інтерес: Пекін прагне забезпечити собі доступ до Японського моря не через віддалені від цього регіону власні порти.
Подвійна геополітична залежність КНДР
КНДР опинилася в унікальній геополітичній конфігурації – між російським військовим співробітництвом і китайським економічним домінуванням (див. Табл.6)
Ризики для інвесторів:
· Поглиблення співпраці з однією стороною може викликати напруженість з іншою
· Китай обережно балансує між підтримкою КНДР і дотриманням санкцій ООН
· Російські проекти (наприклад, завод у Владивостоці) формально порушують резолюцію 2375, створюючи правові ризики для учасників
За оцінкою південнокорейського Інституту національної стратегії безпеки, «у довгостроковій перспективі Північна Корея втратить більше, ніж здобуде, беручи участь у війні на боці Росії».
7. СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ ТА ВИСНОВКИ
Незважаючи на багаторічні зусилля, північнокорейські СЕЗ стикаються з фундаментальними обмеженнями:
1. Інфраструктурний дефіцит: навіть у Расоні відсутні сучасні дороги, стабільне енергопостачання та високошвидкісний зв’язок у достатньому обсязі.
2. Міжнародні санкції: унеможливлюють легальне залучення капіталу, технологій та репатріацію прибутку.
3. Політична нестабільність: закриття Кесона та Кимгансана показало, як швидко економічне співробітництво може бути згорнуте через політичні конфлікти.
4. Ізоляція від основної економіки: зони функціонують як анклави, не створюючи ефекту «демонстрації» для решти країни.
5. Кадровий та управлінський дефіцит: нестача фахівців, які володіють міжнародними стандартами ведення бізнесу.
– У Расоні та Инчжоні діють навчальні центри з міжнародного бізнесу, окремі фахівці проходять стажування в китайських СЕЗ (Шеньчжень, Далянь). Однак масова підготовка управлінців, які володіють англійською/китайською мовами та міжнародним правом, залишається обмеженою.
– Мовний бар’єр: документація у СЕЗ часто дублюється китайською, але контракти англійською рідкісні. Це створює ризики непорозумінь та правових конфліктів для іноземних інвесторів.
6. Подвійна геополітична залежність: КНДР опинилася між російським військовим співробітництвом і китайським економічним домінуванням, що створює нові ризики для довгострокового планування інвестицій.
Перспективи: Майбутнє північнокорейських СЕЗ залежить не стільки від економічних розрахунків, скільки від геополітичної динаміки:
· Нормалізація відносин із США та Республікою Корея могла б зняти ключові санкційні обмеження;
· Поглиблення співпраці з Китаєм і Росією може забезпечити обмежений приплив інвестицій, але в рамках санкційних ризиків;
· Гуманітарні винятки залишаються єдиним легальним каналом взаємодії, проте КНДР з 2020 року відмовляється від більшої частини пропонованої допомоги.
На сьогоднішній день Расон залишається єдиним місцем у КНДР, де іноземні відвідувачі можуть спостерігати елементи ринкової економіки в дії – що робить зону унікальним, хоча й обмеженим, об’єктом для вивчення північнокорейської економічної трансформації.
підготували експерти проєкту “Корейські Хроніки” на основі матеріалів ресурсу “Взгляд из Китая”
