Після завершення IX з’їзду Трудової партії Кореї та скликання XV Верховних народних зборів, два заходи, які стали зв’язком між минулим і майбутнім, окрім переобрання Кім Чен Ина верховним керівником, також принесли низку важливих змін у внутрішній політиці КНДР. На поверхні на півострові немає військових конфліктів, економічних суперечок, громадських тертя, панує безпрецедентне затишшя, але насправді під хвилями, де схід піднімається, а захід заходить, приховані могутні течії.
IX з’їзд ТПК підбив підсумки попередніх домовленостей, успішно виконавши завдання «успадкування минулого». У військовому плані було взято курс на впорядкування військових звань та оцінку героїв за бойовими заслугами — на військовому параді з нагоди з’їзду з’явилося лише п’ять генералів армії. У політичному плані 76-річний голова Постійного комітету Верховних народних зборів Чхве Рьон Хе не був включений до списків.
Чхве Рьон Хе — син корейського революційного діяча Чхве Хьона (на честь якого названо есмінець), а також ключова фігура дякуючи якому, Кім Чен Ин прийшов до влади у 2012 році. Його кар’єра охоплює партійні, військові та державні структури КНДР, він пережив кілька злетів і падінь. Оскільки голова Постійного комітету ВНЗ є також членом Постійного комітету Політбюро ЦК ТПК, «повний відхід» Чхве Рьон Хе на з’їзді, а також обрання спікером Верховних народних зборів Чо Йон Вона означають, що Чхве Рьон Хе та представлена ним група «другого покоління ТПК» офіційно залишають перший план політичної сцени.
Крім того, Лі Сон Гвон та Кім Йон Чхоль, які раніше відповідали за питання, пов’язані з Кореєю, не були обрані ні членами, ні кандидатами в члени ЦК. Видно, що ці кадрові перестановки роблять більший акцент на науково-технічних кадрах, зменшуючи вагу політичних кадрів, а підвищення та зниження військових кадрів більше орієнтуються на бойові заслуги, фактично відмовившись від системи роботи з Півднем. Це свідчить про те, що зміна поколінь у ТПК швидко просувається у заданому напрямку «теорії двох корейських держав», і КНДР не лише не має наміру змінювати встановлений курс, але й надалі ставитиметься до Кореї більш холодно та вороже.
Сестра Кім Чен Ина, Кім Йо Чжон, на IX з’їзді підвищена до керівника відділу ЦК партії та знову увійшла до складу кандидатів у члени Політбюро. Цю зміну очікували всі, вона навіть відбулася дещо пізніше, ніж прогнозувалося. Надалі роль Кім Йо Чжон у відносинах із США та Кореєю стане ще більш вагомою, а авторитет «революційної крові Пектусан» також зміцниться.
Перший заступник голови: Чо Йон Вон
Заступники голови: Пак Тхе Сон
Члени: Кім Че Рьон, Лі Хі Йон, Чон Кьон Тхек, Кім Сон Нам, Чу Чханг Іль, Чхве Сон Хі, Но Кван Чхоль, Кім Док Хун, Лі Чхан Де, Пан Ту Соп, Кім Чхоль Вон
Більш суттєвою реформою стала реорганізація Міністерства державної безпеки в Державне розвідувальне управління. На офіційних портретах членів нової Державної ради посада колишнього міністра державної безпеки Лі Чхан Де вже позначена як «директор Державного розвідувального управління».
Найважливіша зміна в цьому перетворенні полягає в професіоналізації функцій та зміщенні центру ваги назовні.
Перше — приведення назви у відповідність до міжнародних стандартів, пряме зіставлення з такими поширеними у світі назвами розвідувальних органів, як Національна розвідувальна служба Кореї, Центральне розвідувальне управління США, Федеральна служба безпеки Росії. Це зменшує специфічний характер «охоронного відомства» соціалістичної країни та його політично-охоронне забарвлення.
Важливішим є перерозподіл функцій, більший акцент на розділенні внутрішніх і зовнішніх завдань та чіткому розмежуванні обов’язків. Раніше існував певний функціональний збіг між Міністерством державної безпеки та Міністерством соціальної безпеки у сфері внутрішньої безпеки. Ця реорганізація, разом із перепідпорядкуванням Міністерства соціальної безпеки Кабінету міністрів та підготовкою до запровадження «поліцейської системи», чітко розмежувала внутрішні та зовнішні функції:
– Державне розвідувальне управління: очікується, що зосередиться головним чином на зовнішній діяльності, збираючи та аналізуючи стратегічну, військову та політичну розвідку про Корею, США, Японію та інші ключові країни. Функції внутрішньої контррозвідки, ймовірно, будуть передані до його складу.
– Міністерство соціальної безпеки: зосередиться на внутрішніх справах, відповідатиме за внутрішню громадську безпеку, управління дорожнім рухом та інші щоденні питання публічної безпеки. Функції внутрішньої політичної безпеки, ймовірно, будуть частково передані до його складу.
Розділивши внутрішні та зовнішні функції, структура влади в КНДР стала чіткішою. Державне розвідувальне управління, як ключова силова структура, що безпосередньо підпорядковується Державній раді, підзвітна безпосередньо верховному лідеру. Його статус дорівнює Міністерству національної оборони та Головному управлінню ракетних військ, що забезпечує абсолютний контроль вищого керівництва над ядром розвідувальних сил.
Професіоналізація розвідувальних органів означає, що здатність до моніторингу внутрішньої ситуації (особливо партійно-військової еліти в Пхеньяні) не лише не послабиться, але, можливо, стане більш прихованою та ефективною. Це допомагає зміцнити лідерське ядро Кім Чен Ина, своєчасно виявляти та усувати будь-які потенційні політичні загрози. Перепідпорядкування Міністерства соціальної безпеки Кабінету міністрів упорядкувало систему відповідальності за внутрішнє управління безпекою, дозволивши зосередитися на соціальних послугах, досягти професійного розподілу функцій, що теоретично може підвищити ефективність роботи уряду.
З зовнішньої точки зору, створення Державного розвідувального управління є ключовим кроком КНДР у посиленні спроможності до зовнішньої боротьби.
По-перше, це консолідація розвідувальних ресурсів для підвищення спроможності ведення розвідувальної війни проти Кореї та США. У 2023 році КНДР уже розширила Розвідувальне головне управління до «Головного розвідувального управління», інтегрувавши супутникові, кібернетичні та інші види розвідки. Кібернетичні війська, які постійно перебувають на передових позиціях у зборі розвідданих, викраденні біткоїнів тощо, також перебувають у підпорядкуванні 121-го бюро Головного управління. Ця реорганізація, безсумнівно, призведе до подальшої консолідації основних ресурсів, створивши більш потужну та ефективну зовнішню розвідувальну мережу.
По-друге, потужний розвідувальний потенціал є очима та вухами збройних сил. Участь КНДР у бойових діях Росії неминуче означає поглинання та засвоєння великого обсягу технологій і методів російської розвідувальної системи. «Модернізація» розвідувальних органів є одночасно інтеграцією попередніх здобутків і підготовкою до наступного можливого масштабнішого виходу в морські операції.
По-третє, хоча цей крок КНДР зовні спрямований на внутрішній політичний порядок денний, насправді його ймовірним зовнішнім супротивником є Японія.
Згідно з передвиборчою програмою Такаїчі, Ліберально-демократична партія Японії, ймовірно, офіційно представить у 2026 році законопроєкт про створення нового розвідувального органу — Національного розвідувального управління. Очікується, що законопроєкт включатиме: перетворення Розвідувального управління при Кабінеті міністрів на «Національне розвідувальне управління»; створення посади директора Національного розвідувального управління; створення «Національної розвідувальної ради» за участю прем’єр-міністра тощо.
Як єдиний координаційний центр, Національне розвідувальне управління Японії звітуватиме безпосередньо Канцелярії прем’єр-міністра. Статус цього управління буде дорівнювати Раді національної безпеки, воно відповідатиме за протидію іноземній розвідувальній діяльності, кіберзагрозам, поширенню дезінформації тощо. Те, що КНДР слідує цьому прикладу, можна розглядати як відповідь на загострення регіональної розвідувальної конкуренції, щоб уникнути пасивності через відставання розвідувальної системи.
У своїй програмній промові Кім Чен Ин оголосив про намір створити в КНДР поліцейську систему, що відповідає національним умовам. У поясненні він зазначив: створення поліцейської системи є необхідною вимогою державного управління; професійна поліцейська система не лише сприяє чіткому розмежуванню робочих меж між правоохоронними органами всередині країни, забезпечує їхню взаємодію та співпрацю, але й сприяє співробітництву з поліцейськими органами інших країн. Після створення поліцейської системи Сили соціальної безпеки будуть реорганізовані в поліцейські сили.
Кім Чен Ин особливо наголосив, що ідея створення поліцейської системи виношувалася роками, і не варто сприймати слово «поліція» як негативне. В історії Корейського півострова, та й усієї Азії, поліція була або знаряддям військових урядів, або посіпаками японських загарбників. У народних переказах навіть походження принизливого терміну «палиця» пов’язують із поліцейською системою. Після заснування КНДР функції поліції виконували «народні охоронці», «службовці соціальної безпеки», підпорядковані Силам соціальної безпеки. Тепер КНДР обирає поліцейську реформу як точку входу, що, очевидно, свідчить про те, що після досягнення певного рівня економічної стабільності та державного розвитку починається поступове відкриття назовні.
Враховуючи, що Кім Чен Ин на IX з’їзді та XV Верховних народних зборах неодноразово наголошував на тезі, що «Південна Корея є головним ворогом», хвилі, викликані вторгненням США та Ізраїлю в Іран, глибоко змінюють структуру сил в Азії.
Згідно з аналізом провідного політтехнолога корейської демократичної партії Мун Чон Іна, існує «чотири ні», через які США не будуть діяти щодо КНДР так само, як щодо Ірану:
По-перше, КНДР має ядерну зброю, принаймні 50 ядерних боєголовок, і має відповідні засоби доставки.
По-друге, Ізраїль не має нагальної потреби в ударі по КНДР. Єврейське лобі в США не має стимулів негайно повалити КНДР через лобістську діяльність.
По-третє, в геополітичному плані Корея та Японія не бажають воювати з КНДР. Росія та КНДР створили повноцінний військовий союз, а Договір про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Китаєм і КНДР, підписаний у 1961 році, все ще залишається в силі. Китай і Росія об’єктивно забезпечують безпеку КНДР.
По-четверте, з точки зору корейських академічних кіл, враховуючи військові витрати, громадську думку тощо, США вже не мають спроможності вести дві великі війни одночасно або послідовно в районі Перської затоки та на Корейському півострові. Враховуючи антивоєнну позицію лівого уряду Кореї, ціна військових дій проти КНДР значно перевищує межі, які може витримати адміністрація Трампа, особливо США.
Ці міркування базуються на корейському погляді на ситуацію на півострові і, можливо, дещо недооцінюють стратегічні амбіції КНДР.
Політично КНДР, хоча й не відмовилася від бажання та можливості прямих переговорів із США, терміновість цього значно знизилася, а ціна переговорів значно зросла. Саме через те, що США останніми роками нехтували Азією, КНДР змогла навести лад у внутрішніх справах, і тепер уже з’явилися ознаки того, що вона готова перейти до міжнародного визнання, нормалізації та відновлення контактів з іншими країнами світу, минаючи США.
У військовому плані США, змушені ситуацією в Ірані, передислокували розгорнуту в Кореї систему THAAD та наземні війська в Японії, що натомість підтвердило декларацію Кім Чен Ина про «відсутність намірів об’єднання, зосередження на розвитку». Якщо в умовах військової слабкості КНДР може зберігати стриманість, то так звана тези про незамінність американських військ для миру в Азії руйнується сама собою. Якщо США, Корея та Японія продовжать нарощувати військову міць, КНДР матиме ще більш поважні підстави для модернізації озброєнь і розширення ядерного арсеналу.
В економічному плані проєкти часів корейського співробітництва (наприклад, Кесон) та проєкти допомоги часів медового місяця між США та КНДР (які сягають часів Клінтона) були більше формальними, ніж змістовними, з набагато більшим бажанням стежити, ніж гуманітарними, і постійно тримали КНДР у незручному стані, коли вона не вмирала з голоду, але й не наїдалася досхочу. Російсько-український конфлікт повністю змінив економічний стан і військове становище КНДР. Глибоке занурення США в болото на Близькому Сході об’єктивно створило більш сприятливі умови для співпраці Росії та КНДР, дозволивши співпраці, яка, можливо, мала б згортатися з розвитком бойових дій, знайти нові точки опори.
Порядок денний нормалізації КНДР, представлений Кім Чен Ином на XV Верховних народних зборах двома діями — «однією внутрішньою, однією зовнішньою», у короткостроковій перспективі може бути прелюдією до багатосторонньої дипломатії та обмеженого відкриття КНДР, у середньостроковій перспективі — підготовкою до «експорту» військової сили для участі в операціях за межами регіону, а в довгостроковій перспективі — необхідним шляхом для розширення відкритості КНДР.
Зараз найскладніше, мабуть, доводиться уряду Лі Чжэ Мьона в Кореї. Його повний пакет політики щодо КНДР зазнав невдачі. Окрім можливого отримання деяких вигод від експорту озброєнь, його статус в Азії та розвиток військової сили зазнають серйозних обмежень. Також доведеться враховувати негативний вплив виведення американських військ на національну безпеку, і перспективи на місцевих виборах виглядають невтішно.
автор – Чан Ловень
переклад з китайської ПолітКом для проєкту “Корейські Хроніки”
