Сьогодні у випуску:
• Три події тижня: удар по Москві, стратегічна поразка США, Трамп залишається Трампом
Можливо, тиждень, що минає, увійде до підручників історії. Передбачити, як через 20-30 і більше років буде бачитися те, що відбувається саме в ці дні, навряд чи можливо. У якій системі координат тоді розглядатимуть те, що відбувається сьогодні, ми не знаємо. Багато чого ще може статися.
Але сьогодні три події тижня, що минає, видаються звідси, зі США, дуже значущими.
Перша подія – це дуже успішний і дуже болісний для імперії зла удар, завданий Україною по Москві. Коли всі американські телеканали відволікаються від своїх звичайних тем і показують палаючий московський нафтопереробний завод, злітну кришку величезного резервуару, зірвану російською ж «високоточним» зенітним ракетним ударом, пролітаючі над Москвою та влучаючі точно в ціль українські дрони, це свідчить про те, що американські телепродюсери добре розуміють: це дуже важлива подія. Дуже важлива сьогодні. Дуже важлива історично. Війна повною мірою прийшла до тих, хто її розпочав.
Командувач британських королівських ВПС часів Другої світової війни сер Артур Гарріс, віддавши наказ у червні 1942 року про початок масованих бомбардувань Німеччини, сказав у радіозверненні: «Нацисти вступили у цю війну, перебуваючи в досить наївній омані, нібито вони бомбитимуть усіх інших, а їх самих ніхто бомбити не стане. У Роттердамі, Лондоні, Варшаві та ще в півсотні інших місць вони втілили цю свою наївну теорію в життя. Вони посіяли вітер — і тепер пожнуть бурю».
І це повною мірою стосується сьогоднішніх спадкоємців нацистів – кремлівської імперії зла. Вона отримує в ці дні те, чого давно заслуговує. І отримуватиме ще більше. І успішний удар по Москві 18 червня, цілком можливо, у підручниках історії в різних країнах світу називатимуть поворотним пунктом у війні, початком кінця імперії зла.
Друга подія – це вкрай принизлива для США стратегічна поразка у війні з Іраном.
Річ навіть не тільки в тому, що меморандум про взаєморозуміння з Іраном – це перелік зобов’язань, які бере на себе США – від невтручання у справи Ірану до виплати Ірану щонайменше 300 мільярдів доларів за відсутності будь-яких зобов’язань Ірану, окрім як дозволити безкоштовний прохід суден через Ормузьку протоку протягом 60 днів.
Річ у тому, що ця стратегічна поразка матиме далекосяжні наслідки в найрізноманітніших аспектах. Трамп «кинув» Ізраїль. Ті, хто дуже наївно вважали і, можливо, досі вважають Трампа «найкращим другом Ізраїлю», можливо, зараз розтягнулися в психологічному шпагаті. Але й їм доведеться зрозуміти, що для Дональда Трампа не існує поняття союзник, для нього не існує інтересів США. Він має інтерес лише до однієї людини на цій планеті – до самого себе.
І він робив, робить і робитиме лише те, що, на його власну думку, приносить вигоду особисто йому, сьогодні, в цей конкретний момент. Вигоду фінансову, щоб нарощувати свій особистий фінансовий стан, і вигоду політичну, щоб убезпечити себе від розслідувань і можливого імпічменту в Конгресі наступного, 120-го скликання.
Він розпочинав війну з Іраном, міркуючи для себе приблизно як путін – що він здобуде перемогу за три дні, що в Ірані зміниться режим, з новою владою в Ірані він домовиться і про ядерну програму, і про те, щоб контролювати іранську нафту. Він розраховував, що це принесе йому і особисті фінансові вигоди у вигляді участі його сімейного бізнесу в нових проєктах у «новому Ірані» та політичні вигоди – він зміг би проголосити, що досяг того, чого ніхто не міг: змінив режим в Ірані, що Іран більше не становить для жодного загрози, що США будуть головним партнером Ірану в нафтовому бізнесі.
Але його розрахунок, не заснований ні на чому, крім абсолютно непомірної нарцисичної самовпевненості, повністю провалився. Режим в Ірані не змінився і навіть став жорсткішим. Але найголовніше – Іран показав, що володіє реальною зброєю, від якої у США немає жодної «контрзброї», і заблокував Ормузьку протоку. Це призвело до зростання ціни на нафту, до зростання цін на всі енергоносії та електроенергію, до зростання собівартості виробництва всього, для чого потрібна енергія, до зростання цін буквально на всі продукти харчування та товари в США, і, що для американців вкрай болісно, оскільки буквально вся країна їздить на машинах – до зростання цін на бензин.
Коли Трамп зрозумів, що все, що відбувається, вкрай непопулярне серед американців – і сама війна, і її економічні наслідки, що це веде Республіканську партію до нищівної поразки на виборах до Конгресу в листопаді, він зупинив війну. І більше двох місяців домагався від Ірану угоди, яка дозволила б будь-що відкрити Ормузьку протоку. У надії, що це призведе до зниження ціни на нафту, зниження цін на енергоносії та зниження інфляції в США. У надії, що до виборів 3 листопада динаміка цін змінить настрій виборців у кращий для нього, Трампа, і республіканців бік.
Для нього особисто поразка республіканців на виборах до Конгресу, навіть лише до Палати представників, буде найгіршим нічним жахом. Бо це означатиме розслідування його корупції, використання ним посади глави держави для особистого збагачення, розслідування порушень ним та його міністрами законів, створення спеціальної комісії з розслідування обставин вступу США у війну з Іраном, і, нарешті, дуже ймовірний імпічмент, який, хоча навряд чи може призвести до відсторонення його Сенатом від посади (не буде там 2/3 голосів, республіканці його не «здадуть»), принизить його і зробить будь-якого республіканського кандидата в президенти, близького до нього, співучасником за звинуваченнями в рамках можливого імпічменту та свідомо вкрай непопулярним напередодні наступних президентських виборів.
Цього Трамп хоче уникнути. І саме тому зупинив війну. І саме тому так прагнув укласти з Іраном будь-яку угоду, яка дозволить розблокувати Ормузьку протоку.
А Ізраїль у системі координат Трампа – така ж «маленька» країна, як і всі інші «маленькі» країни. А «маленькі» країни повинні слухатися своїх «сильних чоловіків» – його самого, путіна та Сі. Трамп недарма, з’явившись на саміті G7, заявив, що «бос прийшов». Він – «бос». А всі інші – так собі, ніхто, «маленькі» і не варті уваги.
Меморандум з Іраном, підписаний Трампом, повністю змінює Близький Схід. Трамп адже «кинув» не лише Ізраїль. А й союзників США в Перській затоці. Вони постраждали від іранських обстрілів, їхній економіці завдано чималої шкоди. Хоча вони не воювали з Іраном. Це Іран завдавав по них ударів у відповідь на удари США та Ізраїлю по Ірану. І тепер 47-й президент очікує від цих країн, що це вони зберуть 300 мільярдів доларів, обіцяних ним Ірану. І їх він ставить у ситуацію, коли вони повинні будуть будувати свої власні відносини з Іраном, бо вони не зможуть більше покладатися на США.
Результатом цієї війни замість проголошених Трампом 28 лютого зміни режиму в Ірані, знищення іранської ядерної та ракетної програм, замість припинення підтримки Іраном своїх проксі-сил, замість очікуваного Трампом взяття під контроль іранської нафти стало посилення іранського режиму, де-факто збереження іранської ядерної програми з абсолютно невизначеними перспективами переговорів по ній, визнання Трампом вголос, що Іран має право озброюватися балістичними ракетами, визнання де-факто того, що Іран може продовжувати озброювати свої проксі-армії – «Хезболлу» в Лівані, єменських хуситів та інших.
Трамп може розповідати зараз в інтерв’ю Axios, що в Ірані змінився режим, що завершення війни – це і є капітуляція (він не уточнив, чия саме у відповідь на запитання журналіста, як бути з його вимогою беззастережної капітуляції Ірану на початку війни). Але факти залишаються фактами, якими б пропагандистськими прийомами не користувався президент.
Він у цій війні зазнав політичної поразки. А разом із ним стратегічної поразки зазнали США. І така оцінка звучить зараз у США звідки завгодно. Так кажуть ліберальні ЗМІ та ліберальні політики. Так кажуть багато консервативних і правих ЗМІ. Так кажуть республіканські сенатори, які йдуть із Сенату після виборів. Але практично так само каже один із найправіших республіканців, які залишаються в Сенаті – Тед Круз з Техасу.
Третя дуже значуща подія цього тижня – Трамп залишається Трампом попри все. Коли він підписав спільну декларацію G7 про підтримку України, коли він провів усі два з половиною дні разом із зневажуваними ним «маленькими» лідерами G7, не втікши з саміту, як він уже не раз робив, могло здатися, що з ним щось відбувається, що він змінюється.
Я б сказав інакше. Те, що він провів в Евіані три дні, і те, що він підписав декларацію про підтримку України, те, що він провів незаплановану ним зустріч із президентом Зеленським – це були його вимушені кроки. Так буває, що глави держав змушені робити те, чого б їм не хотілося. Але тут було два фактори, які на нього впливали. Йому було некомфортно після публікації його «іранського меморандуму». Він хотів залучити країни G7 до розмінування Ормузької протоки. Йому потрібно було показати, що він не один. Але йому ще дуже хотілося повечеряти у Версальському палаці, а президент Макрон спланував цю вечерю після саміту.
А про те, що 47-й президент залишається самим собою попри все, свідчать кілька подій останніх двох днів, що ілюструють той хаос, у який він занурив країну та світ:
• Натягнуті відносини США та Італії. Трамп заявив в інтерв’ю італійському журналісту, що прем’єр-міністр Мелоні благала його сфотографуватися разом із нею на саміті G7, бігала за ним і благала. Джорджія Мелоні заявила у відповідь, що ні вона, ні Італія нікого ні про що не благають. А міністр закордонних справ Італії Таяні на знак протесту скасував запланований візит до США.
• Іран заявив у суботу, що у відповідь на продовження ударів Ізраїлю по «Хезболлі» в Лівані він знову закриває Ормузьку протоку. Офіційний представник США заявив у відповідь, що Ормузька протока відкрита. Відкрита вона чи закрита, достовірно на даний момент невідомо. Але лише лічена кількість кораблів пройшла через неї за два дні, коли вона вважалася відкритою. Протока замінована. Суда можуть проходити по дуже вузькому коридору, і це все одно небезпечно, доки не буде проведено розмінування, на яке піде кілька місяців. Судноплавний трафік у ці дні становив приблизно 10% від рівня до 28 лютого.
• Очне підписання меморандуму між США та Іраном у п’ятницю було скасовано через продовження бойових дій між Ізраїлем та «Хезболлою». Тим не менш, до Швейцарії вирушив у п’ятницю колективний реальний держсекретар – друг президента Віткофф і зять президента Кушнер, а за ними в суботу туди ж вирушив віце-президент Венс. Іранська делегація на чолі зі спікером парламенту Галібафом також вирушила до Швейцарії.
• Тиждень тому на виконання рішення суду з фасаду будівлі Центру сценічних мистецтв імені Джона Кеннеді було знято напис «імені Дональда Трампа». Відтоді частина фасаду будівлі закрита будівельними риштуваннями з натягнутим на них брезентом, щоб назви центру ніхто не бачив. Чи то сподіваються, що суд передумає, чи то просто не хочуть засмучувати «самого».
• У середу в Сенаті в комітеті з розвідки мали відбутися слухання щодо затвердження Джея Клейтона новим директором Національної розвідки. Комітет розраховував затвердити його на посаді одразу в середу з тим, щоб у четвер Сенат у повному складі також проголосував за його затвердження. У цьому випадку Клейтон міг би приступити в п’ятницю до роботи, не дозволивши призначеному Трампом виконувачу обов’язків директора Національної розвідки Біллу Пулті обіймати цю посаду (проти Пулті виступають усі демократи та багато республіканців через те, що в нього немає жодного досвіду роботи в галузі розвідки, зовнішньої політики та безпеки, а також через те, що він зайнятий пошуком компромату на тих, кого президент призначає своїми «ворогами»). Але в середу вранці Трамп оголосив, що він не дозволяє Клейтону йти на слухання до Сенату доти, доки Сенат не затвердить на посаді федерального прокурора Південного округу Нью-Йорка ще одного адвоката Трампа у кримінальних справах (це затвердження може взагалі ніколи не відбутися, воно може бути заблоковане сенаторами від штату Нью-Йорк), і поки Сенат не ухвалить закон, який Трамп називає «Збережи Америку», що вимагає перереєстрації всіх виборців по всій країні з обов’язковою особистою явкою до виборчої комісії з документами, що підтверджують громадянство, а також фактично скасовує голосування поштою. Єдиною метою цього законопроєкту є відсікти від виборів мільйони виборців, насамперед у великих містах (які голосують за демократів), де люди просто можуть не знайти часу, щоб стояти в чергах до виборчих комісій та на виборчі дільниці. Сенат не ухвалить цей законопроєкт з тієї причини, що для його просування потрібно 60 голосів. У республіканців цих голосів немає. Навіть якби всі вони проголосували «за» (що не факт), це дало б їм лише 53 голоси. Всі демократи будуть проти. Трамп постійно вимагає від республіканців змінити регламент Сенату, щоб ухвалювати законопроєкти простою більшістю, але і для такого голосування у республіканців немає достатньої кількості голосів.
А в п’ятницю виконувачем обов’язків директора Національної розвідки став відданий МАГА-вець Білл Пулті, якому 47-й поставив завдання звільнити з розвідки 300 професіоналів, які працювали там за попередніх адміністрацій, оскільки він, 47-й, вважає їх нелояльними.
автор – Ігор Айзенберг (Igor Aizenberg)
