Зараз я вам покажу, звідки готувався напад. А також коли і чим закінчиться поточний етап війни в Ірані.
І як можна буде оцінити: хто переміг, а хто – не дуже.
Конспірологія – наука найточніша, ніколи не підводила.
- Окрім інтуїтивно зрозумілих і публічно декларованих цілей війни, завжди об’єктивно існує карта інтересів, які не є прихованими. Просто розташовані трохи осторонь, поза фокусом.
Якщо записати ці інтереси в стовпчик, часто виникає зовсім інша гама пріоритетів, аніж те, що вивергають на публіку балакучі голови.
Дуже рідко причиною війни стає якийсь один фактор. Приводом може бути й один («викрадення Єлени»). Його можуть випнути як найзрозуміліший. Але тканина причин, як правило, на порядок складніша.
Одночасно з досягненням публічних цілей («завадити аятолам створити ядерну бомбу та обнулити їхню ракетну програму») спеціально навчені люди напевно працюють над «нефокусними» завданнями.
Трамп публічно артикулює три пріоритети:
• контролювати західну півкулю,
• стримувати Китай,
• заробляти гроші для себе та Америки.
Звідси – гіпотеза.
Трамп дасть команду згортати бойові дії, коли Іран зруйнує газову інфраструктуру … Катару (або переконається, що це завдання не може бути вирішене прийнятним способом).
Грубо схематизуємо через супернаочну призму – ЗПГ.
- Вся галузь, пов’язана зі ЗПГ (видобуток газу, будівництво потужностей з виробництва, експорт), розвивається в США космічними темпами.
За підсумками 2025 р. США:
• №1 у світі з експорту ЗПГ (112-115 млн тонн у 2025 р.);
• №1 із введення потужностей для зрідження газу (52% від світових у 2025 р. та 41% планово у 2026 р.);
• зростання експорту – близько 20% за рік.
США вже закривають близько 25% світового імпорту ЗПГ (який загалом становить близько 440 млн тонн).
Катар – глобальний гравець №2 у цій історії: близько 80-83 млн тонн експорту ЗПГ у 2025 р.
Планетарні потужності виробництва ЗПГ до початку 2026 р. оцінювалися в 517-530 млн тонн на рік при світовому споживанні природного газу близько 3 млрд тонн.
Тобто, ЗПГ може закрити близько 18% від обсягу споживання, а для деяких країн, де власного видобутку та трубопроводів немає – до 100%.
Нині на різних стадіях реалізації перебувають проєкти, які до 2030 року мають забезпечити введення ЗПГ-потужностей на порядку 180 млн тонн на рік. Тобто, пропозиція ЗПГ може зрости на 33-35%.
Весь світовий ринок газу зростає на 1-2% на рік, де найбільша динаміка – у Китаї та загалом в АТР. Тобто, зростання світового ринку в абсолютних (!) числах є порівнянним (трохи перевищує) зі зростанням пропозиції ЗПГ.
І тут починаються пікантні подробиці.
На світовому ринку спостерігався невеликий надлишок ЗПГ. Як нафта зависає в танкерах, так само зависають партії газу. Маржа основної маси постачальників була невелика.
Очікується різке збільшення конкуренції між постачальниками (бо трубопровідний газ теж зростає).
Хтось явно зайвий на цьому святі життя. Давайте вгадаємо?…
- ЗПГ – порівняно молода глобальна галузь.
Великий сплеск будівництва потужностей ЗПГ стався у 2008-2011 рр., коли Катар до наявних 30 млн тонн додав одразу 46 млн. Відтоді (15 років) Катар нічого помітного зі ЗПГ у себе не вводив!
І ось такий збіг: у 2026-2028 рр. Катар збирається вводити по 15,6 млн тонн ЗПГ-потужностей на рік. Грубо кажучи – плюс 50 млн тонн за три роки.
Для розуміння: у 2025 р. ЄС купив у Росії близько 15 млн тонн ЗПГ. Тобто, у 2026 р. один Катар (без США, Австралії, Нігерії, Мексики …) введе достатньо потужностей, щоб перекрити всю частку Росії в Європі.
При цьому США цього року запустять нові заводи та лінії для 26,5 млн тонн ЗПГ, а сумарно до 2030 р. вже «заряджено» будівництво потужностей на 68 млн тонн ЗПГ. У планах, які поки не підкріплені фінансуванням (але щось із них точно вистрілить) – ще приблизно стільки ж.
США почали запускати ЗПГ-заводи у 2016 році, вже стали глобальним лідером, але ніяк не вгамуються. Більше жодна країна у світі нічого подібного не планує. Тобто, від нуля до глобального лідерства – 10 років. (А Путін 12 років воює…).
Австралія подвоїла свою ЗПГ-могутність у 2015-2019 рр. (до близько 80 млн тонн), збирається наростити шматочок на 5 млн тонн цього року, і поки все.
Канада у 2025 р. запустила лінії на 14 млн тонн ЗПГ, за два роки добудує ще 5,5 млн тонн. І поки все.
Росії ще належить докрутити «Арктик ЗПГ-2», але там вузьке місце – відсутність арктичного флоту. Складно вивезти навіть те, що виробляється. Ще у вересні 2025 р. РФ анонсувала перенесення термінів введення монструозного ЗПГ-заводу в Мурманську з 2030 на 2032 рік…
Дещо збудують Нігерія, Мексика, Оман, Мозамбік і навіть Мавританія.
Але це не йде в жодне порівняння з американо-катарськими масштабами.
Підсумок. Глобальне протистояння на ринку ЗПГ – це США проти Катару. І воно актуальне прямо зараз, що називається – в моменті!
У 2023 році США і Катар експортували приблизно однаковий обсяг ЗПГ – близько 81 млн тонн. За два роки США виросли на 42%, а Катар залишався приблизно на тому ж рівні. І зараз ми напередодні серйозного ривка Катару…
З позицій домінування на ринку ЗПГ просто гріх не рознести конкурента, раз так вдало підвернулася своєчасна війна…
(Стає зрозуміліше, чому Катар так намагався задобрити Трампа літаком та іншими плюшками: вже дуже наочний конфлікт інтересів при непорівнянному силовому потенціалі).
4. Якщо заглибитися в деталі – все ще прозоріше. Додамо в рівняння слово «Китай».
Китай споживає на рік близько 320 млн тонн газу.
Вважається, що у 2025 р. Пекін знизив імпорт ЗПГ на 11,2 млн тонн (стало більше свого газу, більше купив по трубах, трохи зменшився попит) – до 67,5 млн тонн (16% обсягу світового імпорту ЗПГ).
При цьому відомо, що Китай шахраював з даними і, з високою ймовірністю, приховано купив у Росії ще пару-трійку млн тонн ЗПГ через «сіру» перевалку у водах Малайзії. Тобто, грубо кажучи, імпортовано близько 70 млн тонн ЗПГ, у 2024 році було 76 млн т.
Так чи інакше: Китай вийшов на 1 місце у світі з імпорту ЗПГ, обігнавши багаторічного лідера – Японію (купує 65-67 млн тонн).
Світові потужності з регазифікації вже вдвічі перевищують обсяг потужностей зі зрідження і становлять близько 1,1 млрд тонн ЗПГ.
До 2026 р. у Китаї були розгорнуті потужності з регазифікації ЗПГ на 165 млн тонн (тобто, для половини від усього споживання). Причому згідно з орієнтовною статистикою, ці потужності задіяні лише на 45-50%.
Але в найближчі 3 роки Китай планує інсталювати потужності для регазифікації ще на 50 млн тонн ЗПГ, «на виріст».
Китай – №1 з будівництва газовозів, його власний газовий флот – найбільший у світі. Однак китайці роблять кораблі здебільшого для теплих морів. Танкери льодового класу – це бізнес корейців з європейсько-японською начинкою.
Накладаючи санкції на Росію в частині суднобудування, США наперед випилюють з ринку значну частину російського ЗПГ. Росіянам знадобиться років 5 без обмежень (гроші, само собою), щоб створити флот для ефективного вивезення наявних і перспективних обсягів ЗПГ. Це якщо почнуть просто зараз. Але через 5 років ринок буде залитий американським ЗПГ, доведеться збирати якісь крихти.
Підсумок: у Китаї вже створена і підтримуватиметься технічна можливість забезпечити половину споживання газу за рахунок імпортного ЗПГ. Хоча реально покривається близько 21-25% потреби.
А тепер слідкуйте за руками.
Головним постачальником ЗПГ у Китай останні 20 років традиційно була Австралія. У 2025 р. постачальником №1 ЗПГ у Китай уперше став … Катар.
Австралійці раніше постачали 25+ млн тонн, а минулого року впали до приблизно 20 млн. Катар з 2023 р. наростив обсяг поставок у Китай з 17,5 млн тонн до 20+ млн. Для Китаю це близько 30% від імпорту ЗПГ і близько 6,5% всього споживання газу.
Росія за обсягами поставок ЗПГ у Китай відстає втричі і ділить 3-4 місце з «Малайзією» (у малайських водах здійснюється перевалка «сірих» і підсанкційних вантажів з різних країн). Тому погрози Путіна позбавити Європу особливо цінного російського ЗПГ – це для приїжджих. У КНР він може наростити продаж свого газу виключно за демпінговою ціною.
Великими споживачами катарського газу також є Індія, Пакистан, Південна Корея, Тайвань. Постачає він до Японії, Сінгапуру. Дещо бере Європа, особливо – Італія, Бельгія.
Суть у тому, що якщо катарський газ раптово закінчиться, то ніхто з партнерів США критично не постраждає, американці зможуть підхопити своїми зростаючими обсягами і Японію з Кореєю, і європейські країни. Якщо ті, звісно, захочуть платити за збільшення залежності.
Китаю ж треба буде попрацювати, щоб знайти заміну.
Але ж газ – не просто паливо. Це ще й сировина для різної продукції. Зокрема – для виробництва мінеральних добрив.
Тут запускаються додаткові ланцюжки впливу в тій самій західній півкулі.
Наприклад, США ж не лише ЗПГ промишляють. Вони постачають до Мексики 65+ млрд куб м газу трубопроводами і будують труби ще на 55 млрд куб м. Щоб жодна стороння миша не проскочила.
Із Венесуелою розібралися. Аргентина в обоймі. В Еквадорі проводять силову операцію «проти картелів». Колумбія в тонусі. Кубу масажують…
Бразилія світовий лідер з експорту різної агропродукції. Зокрема – улюбленої Трампом сої та цукру. Зараз Бразилія чверть добрив закуповує в Росії (і підсіла на російський дизель), США постачають близько 5%. Але явно хотіли б більше.
Лідер з експорту ЗПГ до Бразилії – самі США, але Катар – на 2 місці. Там же присутні інші країни Затоки, типу Оману.
Підсумок: навіть якщо нічого в Катарі особливо не ламати, а просто зірвати плани введення додаткових 50 млн тонн ЗПГ-потужностей за 3 роки, то приріст американської ЗПГ-промисловості буде надійно захищений.
А вже якщо щось раптово і надовго зламається – взагалі краса. Маневр і партнерів, і опонентів звузиться, американці зароблять ще більше.
Вашингтон стане глобальним модератором цього ринку.
Винос катарської ЗПГ-промисловості – це конкретна вимірювана мета, досяжна за належної вправності військовим шляхом.
Ізраїль знищує іранський військовий потенціал і вичищає іранських проксі – це самодостатня місія. США ця історія стосується значно меншою мірою.
Ядерна «зброя Шредінгера» – важливий, але погано відчутний привід.
А ось конкуруючий катарський газ – це дуже наочно і зрозуміло. Можна роз’яснити сенаторам на закритих брифінгах, щоб вони не нили.
Справа за малим: щоб Іран почав стріляти і влучати по катарських об’єктах.
Тим часом, Іран:
• інтенсивно тероризує ОАЕ, де зберігає свої гроші та обходить санкції;
• атакує Бахрейн, під схвалення місцевих шиїтів;
• бомбить дружній Оман;
• вимикає світло в Іраку та ін.
При цьому іранські атаки на Катар абсолютно непорівнянні з очікуваним рівнем конфронтації. Бо Тегеран саме з Катаром ділить головне газове родовище. Найочевидніший крок – відкинути конкурента якомога далі. Що набагато корисніше, ніж лякати туристів у Дубаї. Але ні.
Тільки в перші дні був серйозний вплив і, в основному, проти американської бази. Далі іранці пінгували Катар, але без особливого запалу. Таке враження, наче їх щось (або хтось) стримує, не дає псувати газову інфраструктуру…
Україна реально може допомогти відбиватися. Дивно, чому Трамп так люто заперечує, що українські дрони знадобляться? Може, вони чомусь завадять? А ми тут ліземо під руку…
Якщо відкинути більшовицьку пропаганду про те, як Іран заливає Китай нафтою з газом, і подивитися на цифри, то виникає дивовижна картина.
Головний енергетичний партнер Китаю – це Росія: № 1 за часткою нафти, №1 за часткою газу (труби і ЗПГ) і № 3 за вугіллям.
Але РФ постачає до Китаю лише 19% нафти.
А пристойні країни Перської затоки (саудити, Ірак, Оман, ОАЕ, Кувейт) БЕЗ «Малайзії» (куди входять Іран, Венесуела та інші непрозорі схеми різного роду) – 31%.
Колективна «Малайзія» – лише 12%.
Навіть з огляду на те, що Трамп уже загалом контролює венесуельську частину «Малайзії», контроль «іранської» завдання принципово не вирішує.
Потрібно форматувати ВСЮ Перську затоку.
Або виносити і «Малайзію», і Росію одночасно.
Будь-який варіант підвісить третину китайського імпорту нафти.
І це вже дуже боляче.
По газу РФ безумовний лідер – 37% імпорту. «Малайзія» – 4%. Тобто, у плані обсягів газу для Китаю Іран взагалі губиться, він привабливий тільки кабально-демпінговою ціною, як і РФ (от там обсяг у 10 разів більший).
Щоб зробити боляче по газу, треба випилювати Росію. Або видаляти з пляжу лояльну до РФ Центральну Азію (22%) і Катар (близько 12-15%).
По вугіллю – Росія і Монголія сумарно дають 36%. А одна Індонезія – 43%…
Підсумок.
Всі зазначені циферки з картинками та найдрібнішими деталями гарантовано є у всіх монархів Затоки. Вони спинним мозком і всіма волосинками на тілі відчувають: якщо мета Трампа – Китай і заробити грошей, значить, йому треба або підпалювати ВСЮ Затоку (а не тільки Іран), або форматувати Росію. Інакше нелогічно.
Будь-яке санкційне послаблення для Росії означає, що Трамп готовий дати Затоці ще трохи погоріти. Місяць? Три місяці?
Для Європи це сигнал, що в них вдома слони поки топтатися не будуть, але ціни злетять до небес. І єдиний захисний хід – це не міфічне «відривання РФ від Китаю», а вибивання Кремля з гри шляхом завдання йому поразки. І вже потім – нові домовленості.
Все інше – це різні форми мазохізму та мракобісся…
Тобто, вже не тільки товаришам європейцям, а й товаришам арабам час інвестувати в оборону України. Бо в нас є не тільки дрони, а й їжа.
«Нейтралітет» і «рівновіддаленість» стають у випадку з шейхами надміру дорогими і перестають захищати.
Світ змінився.
автор – Aleksey KOPYTKO
