Ніч за ніччю ізраїльські та американські сили атакують об’єкти, пов’язані з іранським режимом, користуючись майже повною свободою маневру в повітрі. З тактичного та оперативного погляду кампанія вражає. Однак, як це не парадоксально, схоже, що стратегічні позиції Ірану зміцнюються, а не слабшають.
Дані Сітріновіч
Рідко коли розрив між оперативним успіхом і стратегічними результатами був настільки очевидним, як у нинішньому протистоянні з Іраном. Ніч за ніччю ізраїльські та американські сили атакують об’єкти, пов’язані з іранським режимом, використовуючи майже повну свободу дій у повітрі.
З тактичної та оперативної точки зору, кампанія вражає. Однак, як це не парадоксально, схоже, що стратегічне становище Ірану зміцнюється, а не слабшає.
Причина цього криється в зростаючому переконанні Тегерана, що Сполучені Штати досягли межі своєї готовності до ескалації. Незважаючи на триваючі атаки, Вашингтону не вдалося відкрити Ормузьку протоку, зупинити ракетні атаки та удари безпілотників по Ізраїлю або стримати іранський тиск на судноплавство в Перській затоці та Ормузькій протоці.
Доки адміністрація США погрожує ескалацією, але ретельно уникає переходу Рубікону, наприклад, удару по критичній інфраструктурі Ірану, керівництво в Тегерані може зробити висновок, що найгірше вже позаду. Таке сприйняття може підштовхнути Іран до підвищення своїх вимог щодо завершення війни.
Ця динаміка ставить Вашингтон перед стратегічною дилемою, з якої немає легкого виходу. Якщо війна триватиме в нинішньому форматі, Іран може навіть виграти від неї. Нафтові ринки вже реагують на загрозу морським перевезенням в Ормузькій протоці, і ціни можуть продовжити зростання, якщо нестабільність збережеться. І це без урахування можливості активнішого вступу хуситів у конфлікт.
З іншого боку, розширення кола цілей до ключових об’єктів інфраструктури Ірану може спровокувати набагато ширший регіональний конфлікт. Тегеран майже напевно відповість по всій Затоці, найімовірніше, атаками на енергетичну інфраструктуру та морські перевезення. Наслідки для світових енергетичних ринків та регіональної стабільності можуть бути серйозними.
Іншими словами, зараз Вашингтон стоїть перед трьома важкими шляхами: завершити протистояння на умовах, які можуть дозволити Ірану заявити про стратегічну перемогу; продовжити поточну кампанію, ризикуючи затяжною нестабільністю та зростанням світових цін на енергоносії; або розширити війну, будучи готовим до широкомасштабної регіональної ескалації.
Час у цьому рівнянні не є нейтральним. Кожен день, що минає, зміцнює в Тегерані відчуття, що тиск можна витримати і вийти з кризи, маючи перевагу. Це сприйняття поступово ускладнює досягнення дипломатичного результату.
Сполученим Штатам та їхнім партнерам незабаром доведеться ухвалити стратегічне рішення: швидко рухатися до врегулювання або готуватися до набагато масштабнішої кампанії, спрямованої на суттєве послаблення іранського режиму, що також пов’язано з ризиками та невизначеністю.
Продовження нинішнього підходу на невизначений термін може бути найнебезпечнішим варіантом із усіх: повільне сповзання до неконтрольованої ескалації в Затоці.
автор Денні (Денніс) СІТРІНОВІЧ — старший науковий співробітник програми з вивчення Ірану та шиїтської осі в Інституті досліджень національної безпеки. Сітріновіч 25 років обіймав різні командні посади в підрозділах військової розвідки Ізраїлю (IDI), зокрема був керівником відділу Ірану в Науково-аналітичному управлінні (RAD) ізраїльської оборонної розвідки та представником цього управління у Сполучених Штатах.
14.03.2026
переклад ПолітКом
