Великий, детальний і спокійний звіт. Українці повільно, але методично нищать росіян, яким поволі починає бракувати живої сили і які втрачають все більше складів боєкомплекту. Успіх ЗСУ має вимірюватися не площами захоплених територій, наголошує Купер, а кількістю знищеної техніки, боєприпасів і ворожих військ.
[опубліковано 10.07.2023 близько 01:00 за Києвом]
Сьогодні був 500-тий день від початку путінського повномасштабного вторгнення, а я щонайменше на три дні «запізнився» зі своїм черговим «регулярним» звітом: перепрошую, був зайнятий підготовкою чергових видань до друку (два з них стосуватимуться України, але детальніше про них розповім якось іншим разом). Тому знову пропущу весь політичний пінг-понг і перейду одразу до важливого.
ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
4 липня росіяни поцілили ракетою «Іскандер» у центр міста Первомайський Харківської області. Щонайменше 31 цивільну особу було поранено, зокрема числі 10 дітей і 2 немовлят. По чому саме цілилися ВСрф — вибачайте, не уявляю.
Рано вранці 5 липня ЗСУ завдали удару по складах боєприпасів у Макіївці (росіяни заявили, що українці цілилися в лікарню неподалік, але це брехня хоча лікарня справді постраждала від вибухової хвилі та уламків), а також по адміністративній будівлі в окупованій Волновасі — очевидно, обидва удари з HIMARS M142 або MLRS M270. Наскільки мені відомо, це був перший удар українців з цих установок в районі Волновахи. Вважаю, що це добрий знак: цей район іще з кінця лютого минулого року був «глибоким російським тилом».
6 липня росіяни атакували Україну десятьма «калібрами». Сім було збито силами ПС ЗСУ, але щонайменше одна ракета зруйнувала кілька будинків у Львові, хоча, вочевидь, не влучила у реальну ціль — управління СБУ. Того ж дня росіяни опублікували відео, на якому показано знайдену ними ракету Storm Shadow. Вона, очевидно, вийшла з ладу і впала «майже неушкодженою». Звісно, негайно оголосили, що це велика знахідка, хоча — хто б сумнівався — «російські сили ППО її легко здолали б».
Втім, не даймо ввести себе в оману: давно минули ті часи, коли СРСР міг дати такі штуки своїм «фахівцям протиповітряної оборони» на дослідження, а то й на копіювання для власної промисловості. Так само, як минули й часи СРСР. Сучасна росія просто не має ресурсів для копіювання таких ракет (навіть Storm Shadow 20-річної давнини), і пудінг навряд чи витрачатиме «власні» гроші на такі проекти, як це свого часу робив сталін (той 1945 року замовив копіювання бомбардувальника Boeing B-29). У найкращому випадку росіяни можуть спробувати витягти з ракети мікросхеми та інші деталі для своїх крилатих ракет. Але, ох, ця війна — взагалі-то доказ, що росіяни — та й усі фанати пудінга по всьому світу — усе ще вірять у колишню велич…
Того ж дня щонайменше один вибух стався в Донецьку: ЗСУ та ПС ЗСУ і далі нищать російські склади боєприпасів. Під удари потрапили також склади в Ясинуватій та Макіївці.
Рано вранці 7 липня росіяни запустили 18 «шахедів»; 12 було збито, але шість прорвали оборону: один влучив у щось у Запоріжжі. Приблизно в той же час українці підірвали ще один російський склад боєприпасів, цього разу в Суходольську Луганської області; схоже, тепер ЗСУ використовують старі ракети В-860/880 ЗРК С-200 (SA-5 Gammon) в режимі «земля-земля». Росіяни стверджують, що одну з них їхні ППО перехопили в районі Керчі.
У ніч із 7 на 8 липня росіяни запустили по Дніпру та Кіровограду цілий потік «шахедів». Пʼять було збито, але кілька прорвалися і влучили в якісь об’єкти.
Минулої ночі (з 8 на 9 липня) ВСрф обстріляли житловий район Краматорська, а вранці, за повідомленнями, російські ППО «працювали» в районі Керчі та Ростова-на-Дону, а також в районі Брянська (очевидно, тамтешні обʼєкти обстріляли українськими ракетами В-860/В-880).
ДОПОВНЕННЯ ЩОДО КАСЕТНИХ БОЄПРИПАСІВ
Якщо вам цікаво дізнатися більше про касетні боєприпаси, раджу прочитати цей твіттер-тред.
Касетні боєприпаси справді можуть мати велике значення, наприклад, це демонструєвідеозапис знищення двох російських установок БМ-27 «Ураган». Щоб знищити їх, довелося використати два звичайні снаряди — хоча це можна було зробити одним касетним снарядом M483A1.
Очевидно, як тільки касетні боєприпаси зʼявляться на полі бою, росіянам доведеться вчитися паркувати свої транспортні засоби далі один від одного.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Загалом, «шахова партія» триває, українське командування намагається знайти і використати слабкі місця в обороні росіян, а росіяни латають діри і перекривають втрати, пхаючи на поле бою дедалі більше своїх резервних підрозділів (однак схоже, що в більшості випадків вони висмикують то роту, то батальйон із підрозділів, розташованих далі за лінією фронту, а не переводять на фронт злагоджені підрозділи). Атакуючи, росіяни й далі використовують усе, що можуть витиснути зі своєї артилерії, а останнім часом ще й задіюють багато танків та БМП. Обороняючись, вони роблять усе, що можуть, щоб не дати прорватися українцям: кидають усі резерви, які тільки мають, що завгодно, аби лиш уникнути маневрених боїв.
Гадаю, причина очевидна — і я вже не раз про це писав: поки різношерсті «експертен» на «Заході» (краще сказати: в Центральній Європі) досі марять про «високий професіоналізм» російського спецназу, переважна більшість російського особового складу заледве спроможні обороняти свої позиції вдень, та й то лише за значної підтримки артилерії. За інших умов, певна річ, росіяни мають слабку мотивацію, а від їхніх командирів немає жодної користі, адже вони мають поганий звʼязок і слабку координацію підрозділів. Багато де їм також бракує надійно укріплених позицій. Однак, і насамперед, вони чудово розуміють: щойно українці прорвуть їхню оборону і перетворять позиційні бої на маневрові, росіяни просто не зможуть втриматися. Вони програють і в управлінні підрозділами, і в маневрах та вогневій потужності.
Саме тому вся та інформація щодо російських «ліній оборони», яку так старанно відстежують і малюють на своїх мапах десятки онлайн-картолюбів цієї війни, власне кажучи, нічого не варта. З точки зору росіян, лише одна лінія оборони має значення, і це передова лінія зіткнення. Лише лінія фронту. І саме тому всі бої за минулий місяць українського контрнаступу теж були зосереджені тільки на лінії фронту.
Купʼянськ-Сватове-Кремінна… Тут росіяни — а саме (з півночі на південь):
• 7-мий мотострілецький полк,
• 27-ма гвардійська мотострілецька бригада,
• 21-ша мотострілецька бригада,
• 24-та гвардійська бригада спецназу,
• 55-та гірська стрілецька бригада,
• 74-та гвардійська мотострілецька бригада
— змарнували майже весь минулий тиждень на спроби просунутися на захід, без жодних успіхів.
В районі Діброви російські ВДВ теж намагалися просунутися на захід і на південь. Так, 7мий мотострілецький полк просунувся на північному фланзі 103 бригади ТрО на яких півкілометра, на північний захід від Куземівки — і цим спонукав росіян публікувати свої марення про оточення висоти 190 і чогось там іще… Але 6 липня втрутилася 93-тя механізована бригада: на цьому вечірка росіян скінчилася, і вони забралися туди, звідки прийшли. Схожу долю мали кілька російських атак на південь від Кремінної. Загалом, щоразу повторювалася одна й та сама вправа: спершу росіяни влаштовують артобстріл, знов і знов, потім наступають, дістають прочухана і втікають на вихідні позиції, а тоді знову артобстріли… Власне, на кількох ділянках — наприклад, біля Діброви — протягом кількох минулих днів контратакували українці. Однак без помітного успіху.
Цікава деталь: 6 липня росіяни заявили, що вперше знищили БМП шведського виробництва CV90 в селі Невське, що на захід від Кремінної, за допомогою керованого снаряду «Краснополь» калібру 152 мм. Але після перегляду відео я собі думаю, що насправді вони влучили в інший транспортний засіб, розташований за 20 м від того CV90.
Бахмут… здається, ніби я пишу аналітику про це містечко «вічно»: наразі вже принаймні рік…
Ну гаразд…
Бахмут… північ… після того, як кілька днів повідомлялося про невеликі українські атаки, від учора почали з’являтися повідомлення про значно потужніші атаки з півночі цієї ділянки, між Соледаром та Яковлівкою. Також публікувалися заяви про просування українців на 1–2 кілометри. Востаннє я щось чув про цей напрямок десь 5–6 липня, коли 106-та дивізія ВДВ зазнала тяжких втрат (схоже, один з їхніх батальйонів зрівняли з землею снаряди M142 HIMARS чи M279 MLRS), тож росіяни підвели підкріплення у складі двох полків ВДВ: мушу визнати, думав, що їх відправлять у район Берхівки, проте…
Бахмут… гмм, північне передмістя… в минулі кілька днів 3-тя штурмова, 24-й штурмовий батальйон Айдар (у складі 5-ї штурмової), а також 57-ма мотопіхотна продовжували вгризатися у Берхівку. Повідомляють, що вони увійшли до села (знову), а ще мають вогневий контролюють над трасою М3, розташованою за ним. Поки не бачив підтверджень, однак наразі всі військові картографи вказують на мапах, що українці контролюють територію лише десь за кілометр від села.
У будь-якому випадку, з тих чуток, які доносяться до мене з цього напрямку, в ВСрф тут багато Т-72 і БМП-1 зі складу 68-го танкового полку, а також достатньо самохідної артилерії. БМП-3 наразі трапляються дуже рідко. В них є непогані взводи ПТРК, також російські гелікоптери часто допікають українцям – особливо коли ті наступають. І що найгірше – росіяни замінували всі посадки на передньому краю, довкола, ба навіть між своїми позиціями. Справді – зверніть увагу на нове віроломне захоплення росіян – вони тепер часто лишають розтяжки навіть у своїх окопах…
Як і в Тріполі – столиці Лівії – після провалу вагнерівського перевороту у 2020-му році все – кожнісіньку звільнену посадку, кожну ферму, кожен хутір і кожне село, яке звільняють українці, доводиться спершу ретельно розміновувати. Бо всюди заховані тисячі мін, на це йде купа часу, і це – одна з ключових причин того, що ЗСУ «просуваються вперед дуже повільно».
Кліщіївка-Курдюмівка… тут в останній тиждень відбувалися особливо тяжкі бої. 2–3 липня українці (5-та штурмова, 22-га механізована та/або 80-та десантно-штурмова?) закріпилися на Пагорбі 200 (таку «військову назву» має «той пагорб над Кліщіївкою»). Станом на вівторок, 4 липня, позиції російських 72-ї мотострілецької бригади північніше села посипалися, росіяни почали тікати. 5-го липня ВСрф ввели сюди БАРС-13 та 68-й танковий полк, щоб не допустити прориву українців, а також відправили залишки 57-мої мотострілецької бригади в контратаку південніше від села. Не те, щоб це спрацювало, бо 3-тя штурмова як раз атакувала південніше Кліщіївки. Майже водночас 28-ма механізована перетнула канал Сіверський Донець – Донбас, завдала тяжких втрат 4-й та 14-й мотострілецьким бригадам росіян і зайшла до Курдюмівки та Озарянівки, розташованих кількома кілометрами південніше.
Принаймні 6 липня українці закріплювалися на всіх нових здобутих позиціях, а росіяни витратили цей та наступний день на перекидання ще більших підкріплень до зони бойових дій (от наприклад, перевезли полк зі складу 80-й мотострілецької бригади та 1307-й полк).
Авдіївка та Мар’їнка… як повідомляють, найдужчі штурми росіян за останній тиждень відбувалися 2–3–4 липня в районі Авдіївки та Мар’їнки, зокрема на відрізку між Пісками та Первомайським, а також на захід від Мар’їнки. З огляду на це, окрім «особливо» важких атак, українських 10-годинних відео окопних боїв, а також російських нарікань на «звичні м’ясні штурми», жодна зі сторін не публікувала якихось подробиць. Що можна стверджувати наразі: сили ВСрф атакували у складі двох мотострілецьких полків та однієї механізованої бригади, але жоден із кількох десятків штурмів не мав успіху – і це попри суттєву артилерійську підтримку та ще десь 20–30 авіаударів з літаків Су-25, кожного божого дня. Не можу не погодитися з ґіркіним: виглядає так, ніби російська армія прагне знищити останні залишки «сепаратистських» підрозділів (а також тих безталанних російських мобіків, якими «залатали дірки» у цих підрозділах).
ПІВДЕНЬ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ (ТА ПІВДЕННИЙ ЗАХІД ДОНЕЦЬКОЇ)
Загалом ЗСУ повністю перейшли на тактику штурму «диверсійних рейдів». Тобто: вони проникають, а потім атакують російські опорні пункти невеликими групами піхоти. Якщо українцям вдається наблизитися непомітно, вони зазвичай перемагають або змушують російський гарнізон панічно відступати. Приблизно через 15-20 хвилин, як правило, відбувається жорстка реакція російської артилерії (тобто обстріл власних позицій, які були втрачені). Це, у свою чергу, дає змогу українській артилерії (якщо у неї достатньо снарядів), HIMARS/MLRS та/або ПС ЗСУ (МіГ-29 з JDAM-ER) вражати російську артилерію. Якщо їм це вдається, то українці поспішають закріпитися, а росіяни кидають резерви вперед і контратакують.
Результат зазвичай залежить від якості командування та підготовки. Деякі підрозділи ЗСУ справляються краще, інші ще засвоюють уроки й тому стикаються з більшими проблемами, а іноді й зазнають більших втрат. Не дивно, що в рядах офіцерів ЗСУ є люди, що ставлять питання про сенс і мету передання нових західних систем озброєння новоствореним підрозділам, а не «старим» і перевіреним у боях…
Оріхів… Можна сказати, тиждень розпочався з того, що ЗСУ розширили свою лінію фронту через атаку Нестерянки (південно-західніше від Оріхова, який захищає 503-тій мотострілецький полк), і посиленням свого наступу на Вербове, щоб змусити росіян зменшити кількість своїх підрозділів там, де це найважливіше. Натомість росіяни у відповідь перекинули 1430-й мотострілецький полк з Новопрокопівки для контратаки та відновлення позицій розбитого 70-го мотострілецького полку на північний захід від Роботиного. Успіху не досягла жодна зі сторін. Росіянам українські авіаудари з JDAM-ER знищили артилерію підтримки. Українцям на заваді стояли свіжі російські війська. Але ЗСУ не сіли плакати, а атакували пагорб на північний схід від Копані (де вийшли на 2-й рубіж російської оборони), який захищали «БАРС-11» і «Царські вовки». Звідти українці повернули на схід і вдерлися в західний фланг російської оборони Роботиного, завдавши великих втрат 291-му мотострілецькому полку. Останні новини свідчать про те, що ЗСУ потім «проникли» (або, найімовірніше: здійснили рейд) на позиції 70-го мотострілецького полку і завдали йому додаткових значних втрат, аж доки вчора їх не зупинила сильна гроза.
Можливо, важливіше те, що втрати ВСрф у цьому районі такі значні, що їм доводиться стягувати у район між Новопрокопівкою та Басанню свій наступний – і останній – оперативний резерв на півдні Запорізької області – 35-ту загальновійськову. Що також добре, тому що цей підрозділ українська артилерія теж пошматувала.
До речі №1: ефективність «диверсійних рейдів» піхоти ЗСУ стає очевидною, якщо судити за кількістю вцілілих з роти, яка обороняла Новодарівку до 1-2 липня. Підрозділ поніс 50% втрат…
До речі №2: цікаво, що ВКС весь час обстрілюють Малу Токмачку бомбами МПК і УМПК, а також із БМ-27 і БМ-30 і «Ланцетів», і що село посилено моніторять російські БПЛА. Судячи з усього, саме в цьому районі ЗСУ зазнали першої підтвердженої втрати самохідної гаубиці AS-90 британського виробництва. Водночас українці повідомляють про високу концентрацію російських військ у Керменчику: ймовірно, там зосереджено танковий батальйон і ще 3-5 мотострілецьких підрозділів. Чи то для здійснення якоїсь контратаки, чи то в передчутті більш масштабного українського наступу в цьому напрямку — невідомо. Поживемо — побачимо. Я впевнений лише в одному: «великі траншеї та протитанкові загородження» — НЕ позначають ніяку «1-шу лінію російської оборони». 1-ша лінія оборони знаходиться на лінії фронту. Все, що далі за нею, споруджено як: а) маскування/обман і б) «лінія відступу».
Тобто ці довгі лінії окопів — це «2-га лінія», до якої планують відступити ВСрф, коли 1-ша лінія зазнає краху. Що, в свою чергу, підтверджує, що не можна вимірювати просування ЗСУ тим, до якої «лінії окопів» вони дійшли, себто на скільки кілометрів просунулися: наразі єдиний спосіб виміряти успіх ЗСУ — це масштаби шкоди, якої вони завдають росіянам. Скільки вбитих, скільки знищено техніки та озброєння…
Старомайорське-Старомлинівка… прогризання ЗСУ лісом між Приютним і Старомайорським починає приносити плоди: уже 3-4 дні українці штурмують Приютне як із заходу (36-та бригада морської піхоти), так і зі сходу (31-ша механізована), а також атакують те, що залишилося від 60-тої мотострілецької бригади ВСрф в районі Старомайорського-Урожайного як із заходу (35-та бригада морської піхоти), так і зі сходу (35-та бригада морської піхоти і 4-та танкова). Схоже, що вони щонайменше на підступах до Приютного, якщо вже не всередині (думаю, ви бачили відео, на якому показано значний склад мінометних боєприпасів, захоплений там…. не можу знайти покликання). Направду, я очікував, що вони вже мали би звільнити це місце; однак росіяни заявили, що 8 липня вони контратакували цей район, і відтак бої все ще тривають.
Щодо Старомайорського: схоже, ЗСУ не намагаються безпосередньо штурмувати це село. Натомість вони контролюють висоти на захід від населеного пункту, і мають ідеальні позиції, щоб далі гатити росіян, які обороняються, та нові підкріплення, які вони досі масово туди відправляють. Я б сказав, що ЗСУ це влаштовує.
Далі на схід українці (37-ма бригада морської піхоти) також відновили атаки на Новодонецьке і Керменчик.
Прикметно, що весь цей час російське командування не виводить 336-ту гвардійську морську піхотну бригаду з Володиного, де вона вже більше місяця сидить і нічого не робить. Це нетипово для поведінки російського командування останнім часом: адже три тижні тому вони перекинули більшу частину 127-мої мотострілецької дивізії на північ, намагаючись врятувати ситуацію в цьому районі. Тепер же, схоже, хтось там не впевнений, що його/їхні лінії далі на північ протримаються довго?
Це й усе, що мені зараз спадає на думку. Звісно, бої велися і на інших ділянках — особливо, судячи з усього, в районі Олешок, де росіянам не вдалося знищити український плацдарм, хоч вони і продовжують бити по ньому усім, чим можуть. Утім, гадаю, я описав усі «найважливіші» події минулого тижня.
Переклад: Микола Ковальчук, Дарина Постернак, Катерина Шевчук, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук
Джерело тут
