Звіт від 3.10 із сьогоднішнім продовженням стосується російських (як видається істеричних) контратак, що мають на меті сповільнити наступ ЗСУ на сході та півдні. Загалом вони невдалі й Купер не сумнівається, що поволі українські сили здолають оборонні рубежі супротивника.
Ще один «коротенький» звіт на сьогодні, між (якщо комусь цікаві «подробиці» професійного життя військового аналітика та історика) закінченням деякої книжки та малюванням до неї ілюстрацій.
Бахмут… Так, бойові дії в районі Бахмута, безумовно, «повернулися» – перш за все тому що росіяни зрозуміли: якщо вони не відновлять свої (дороговартісні) контратаки, українці зможуть вільно просуватися на північ і схід від залізничної лінії на південь від міста. Дійсно, у такому разі ВСрф не встигнуть замінувати та збудувати лінію укріплень по трасі від Бахмута через Опитне до Орадівки і далі на південь. А це може бути терміново необхідним, з огляду на активність артилерії ЗСУ в цьому районі: за повідомленнями, лише за останню добу вона підбила близько 20+ російських артилерійських установок на південний схід від Бахмута. Щобільше, через слабку активність росіян, 28-а механізована останні кілька днів спокійно знищила більшу частину 57-мої ОМСБр, «гарнізон» Курдюмівки: якщо росіяни не розпочнуть велику контратаку в цьому районі, руїни цього міста, ймовірно, будуть звільнені приблизно через тиждень.
Наразі відомо лише, що росіяни перегрупували свої сили на південь від Бахмута навколо 31-шої та 83-тьої бригад ВДВ, а також 88-мої мотострілецької бригади. Можливо, вони (це неперевірена інфа) додали щось на зразок «Штурмового корпусу» колишньої ПВК «ваґнєра». Вони повернулися до практики майже постійних невеликих контратак – зі, станом на зараз, таким успіхом, що вже втратили низку позицій уздовж східного боку залізничного вузла.
Дійсно, наразі можна з упевненістю підтвердити, що – ще між 25 і 27 вересня – ЗСУ пробили першу лінію російської оборони на схід від залізничного насипу в районі Андріївки та значно просунулися в напрямку Одрадівки.
Новопрокопівка-Вербове… Зізнаюся, я все ще не хочу вдаватися в подробиці – не тільки тому, що детальної та достовірної інформації сьогодні мало, а й тому, що є багато «туди-сюди». Постійні атаки, контратаки, обстріли, удари безпілотників, атаки, контратаки, обстріли, удари безпілотників… Відтак, майте на увазі, що все, що може відбутися «зараз», може — і ймовірно — зміниться протягом наступних 15 хвилин…
Що є безсумнівним, так це те, що – запеклі – бої від хати до хати точаться по всій
Новопрокопівці, від великого комплексу російських укріплень на північний захід і північ від села (багато з них – під землею: лише на зачистку цього комплексу знадобиться ще кілька днів), до центру зруйнованого села, коли 46-та аеромобільна за підтримки щонайменше одного додаткового батальйону, навченому міським боям (на додаток до одного загону БПЛА і більшої частини артилерії ЗСУ, розгорнутої в цьому районі), проривається крізь те, що залишилося від трьох різних російських полків. Наскільки знаємо, передові
українські сили вже пройшли центр (села) – але я не впевнений, чи це було тимчасове просування, чи щось більш постійне.
Деякі лісосмуги на північний захід від Новопрокопівки все ще «відносно цілі». Намагання просунутися через них – і це в той час, коли місцевість сильно замінована (росіяни мали вдосталь часу аби закласти нові мінні поля), та ще й проти позицій, не всі з яких відомі ЗСУ…. – часто нагадує «кошмарний сон». В інших районах місцевість не лише рівнинна, але й не має жодного прикриття, що також робить будь-яке просування «кошмаром» (так, навіть вночі).
Тим не менш, у мене склалося враження, що після кількаденної перерви росіяни повернулися до контратак по флангах українського наступу. Безперечно, що за підтримки ударів ПЗРК/УМПК по району Малої Токмачки, а також безпілотників «ланцет» і ударних вертольотів Ка-52 (так, і ті, й інші знову на цій ділянці фронту) 234-й полк ВДВ витіснив українську 65-ту механізовану бригаду, посилену частинами 116-тої механізованої бригади з Копані і знову
просувається в напрямку Роботиного.
Як це сталося?
Наскільки мені відомо, штаб 58-мої російської ЗВА вже навіть не контролює битву: бійцям просто наказано залишатися на місці й не відступати, що б не відбувалося довкола.
Час від часу туди надсилають підкріплення, щоб окремі позиції залишалися
«нашпигованими» солдатами. Але між штабом армії та штабами різних підрозділів уже немає надійного зв’язку. Російські війська роблять саме те, що їм наказано: сидять у своїх бункерах і час від часу ведуть бої доти, доки не загинуть (або, в украй поодиноких випадках, не потраплять у полон).
Тим не менш, ВДВ має кращий зв’язок, а відтак, може проводити контратаки.
Доволі впевнено можна стверджувати, що це призвело до збільшення російських втрат у БМП та менше з тим: це вплинуло (і надалі впливає) на ситуацію. Причина в тому, що ОСУ «Таврія» просто не може ігнорувати загрозу «затискання» флангів українського наступу росіянами, і тому змушене «переспрямовувати» добру долю артилерійського вогню на такі контратаки. Якщо вони переспрямовують вогонь на російські контратаки, то зменшується обсяг вогню, спрямованого на штурм російських позицій у напрямку півдня. Ба більше, беззаперечно, десятки «дрібних» російських контратак, а також атаки FPV-дронами (які нині «літають зграями»), також призвели до втрат у рядах українців…
Схоже, з подібних причин ЗСУ спрямували 71-шу єгерську бригаду на схід, щоб допомогти 118-й механізованій загасити російський наступ на північ/північний захід від Вербового (у виконанні 22-гої бригади спєцназа та відновленого 108-го полку ВДВ) вздовж траси Н-08 у районі Павлівського. Українцям це потрібно, щоб 82-га десантно-штурмова мала змогу продовжити винищення залишків 417-го розвідувального батальйону, 247-го полку ВДВ та підрозділу БАРС-11, які розміщені у самому Вербовому.
На південний схід від Новопрокопівки 47-ма механізована продовжує тиснути вздовж першої протитанкової траншеї, 116-та – вздовж другої протитанкової траншеї – обидві просуваються на південний захід, а 116-тій лишається десь 50–100 метрів до вершини Висоти 166 (тому ми й бачимо відео на кшталт оцього – на ньому українські дрони розвідують російські позиції вздовж та за «лінією Toblerone», тобто зубів дракона). Вочевидь, метою такої розвідки є просування в бік горбистої місцевості між Солодкою Балкою, Пшеничним та Новим. Це просування відбувається так повільно через майже постійні атаки російських FPV-дронів, через те, що місцевість тут сильно замінована та через регулярні контратаки ВДВ – і з тих причин, про які я вже писав вище: українська артилерія, знову й знову, «потрібна деінде».
Тим часом росіяни відстрілюються з артилерії та запускають «ланцети», а також – знову і знову – шкодять українській артилерії. Разом з тим, з наявних даних зрозуміло, що обстріли, які ведуть українські 44-та та 148-ма артилерійські бригади, – так само «смертоносні», «масштабні» та «постійні», а також що вони і далі добряче б’ють по російських тилах і так само виносять російську арту. Приміром, кілька днів тому 44-та артилерійська (ЗСУ) та один з українських підрозділів БПЛА знищили оцю [самохідну гармату] Мста-Б на південний схід від Вербового.
Проблема: що довше ЗСУ прориватимуть тут оборону, то більше часу в росіян буде, щоб організувати нові мінні поля та звести чергові польові фортифікації…
… усе в ім’я пудінгового «Плану Ес» – «стратегії», яка, як ми бачимо, нині «демонструє ефективність» у США та Словаччині. Тобто: «триматися будь-якою ціною, поки в них не закінчаться боєприпаси, передані США/НАТО, або фінансова підтримка США/НАТО»…
ДОПОВНЕННЯ від 4 жовтня 2023 (9.30 за Києвом)
Сьогодні лише «міні-розповідь»: за кілька годин після того, як я опублікував свій попередній звіт, виявилося, що вчора російські ВДВ розпочали контрнаступ «усіма силами» на фланги українського «виступу» між Роботиним та Вербовим.
Захід (Роботине-Новопрокопівка): 104-й полк 76-ї дивізії ВДВ + 70-й та 1429-й мотострілецькі полки.
Схід (Вербове-Новофедорівка): 247-й полк 7-мої дивізії ВДВ + 22-й полк спецназу.
Мета очевидна: «зрізати» той виступ.
Зверніть увагу: за винятком 70-го МСП, всі ці підрозділи були у «стратегічному резерві», підрозділів російської 58-мої ЗВА більше немає.
Я собі думаю: звичайно, бій триватиме важкий, але ця спроба не може бути успішною (зокрема й тому, що наразі атака «кліщами» видається погано скоординованою: західні контратаки спрямовані на Роботине і Новопрокопівку, а східні — на Малу Токмачку).
Власне, дехто навіть повідомляє, що контратаки вже відбито і росіяни здалися, тож увечері ЗСУ «повернулися» до остаточного звільнення Новопрокопівки (подейкують, що сьогодні вранці українці зачищали останні точки спротиву росіян на півдні). Схоже, що 47-ма та 116-та механізовані бригади навіть не «зупиняли» свого просування вздовж тих двох протитанкових ровів.
Припускають (не тільки я, але й військові ЗСУ з того виступу), що це ще одна «ситуація Кліщіївки» або що росіяни намагаються виграти час на щось інше — але важко сказати, на що саме: може, намагаються приховати відступ розбитих підрозділів 19-тої та 42-гої мотострілецьких дивізій та десантників, а може, посилюють лінії оборони далі на південь?
Переклад: Микола Ковальчук, Дарія Постернак, Катерина Шевчук, Антон Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
