Новий звіт Тома Купера, насправді, містить небагато нового. росіяни й далі мають перевагу в повітрі та артилерії, постійно атакують, але зазнають втрат і, фактично, не посуваються. ЗСУ, на думку аналітика, не готові до широкого контр-наступу, але тримають Бахмут й інші критичні точки на Донбасі та мають певні успіхи, в кількох місцях форсувавши Дніпро в районі Херсона. Українцям потрібні певні «креативні рішення», щоб перемогти, не покладаючись лише не допомогу Заходу й розраховуючи, найперше, на власні сили. Будемо сподіватися, що такі рішення не забаряться.
Всім привіт!
Часто складно відшукати смисли у найрізноманітніших повідомленнях, які надходять з України в останні кілька днів. Зазвичай це вказує, що події не завжди розвиваються так, як хотілося б. Зокрема тому я кілька разів відкладав публікацію звіту – хотів переконатися, що “туман війни” “розвіявся” перш, ніж робити будь-які висновки.
ПОВІТРЯНА ВІЙНА
Минулого тижня російські ПКС були значною мірою зосереджені на підтримці сухопутних військ в районі Бахмута. З центру руїни, що лишилася на місці цього міста, регулярно повідомляли про авіаудари: здебільшого це були звичні атаки в стилі “насипай – кудись та влучиш” із використанням некерованих ракет. Проте, як бачимо з наведених нижче фотографій, опублікованих «вишестоящими органами» у москві, повідомлялося і про використання С-25 – керованої версії некерованої ракети С-24 калібру 240 мм. Українці також повідомляли про неодноразове використання плануючих бомб УМПК.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Район Куп’янська-Сватового… За останній тиждень росіяни, схоже, “вирівняли” лінію фронту південніше села Площанка. Велися “позиційні бої”: ЗСрф просунулися на 4 посадки зі сходу на захід, аж тоді наштовхнулися на лінію оборони ЗСУ, вибудовану вздовж поля якоїсь місцевої ферми. На більше вони не спромоглися: в цих краях зараз всюди повно багнюки.
Район Кремінної… на південний захід від містечка ЗСУ все ще вгризаються в російські позиції західніше Червонопопівки. Росіяни тим часом вгризаються в українські позиції у тому величезному лісі на південь від містечка.
У тилу, неподалік Луганська, щось підірвало склади з ПММ (ПММ – це паливно-мастильні матеріали). Наскільки мені відомо, від найближчої точки на лінії фронту до того місця 130 км. Не певен, чи це був снаряд GMLRS, приміром, чи може це росіяни знову розкидаються недопалками…
Сіверськ… ще один позиційний бій, у якому росіяни знову тиснуть на Білогорівку (ту, що на Сіверському Донці), цього разу з південного боку. Можливо, просунулися приблизно на 200 м, до південно-східного краю стоянки Терикони крейдового кар’єра. ЗСУ, навпаки, вдалося розширити периметр оборони в районі Спірного.
Бахмут… 260-й – 267-й день битви – і що ще сказати не сказаного? Ах так, ґрунт тільки-но почав висихати, та в найближчі кілька днів має бути дощ…
Бахмут… північний бік міста… 18 квітня росіяни атакували з району Старої лікарні через вулицю Крайню в напрямку гаражної зони на вулиці Оборони та Училища олімпійського резерву, яке утримували 3-тя штурмова бригада та 241-ша бригада ТрО. Станом на вчора вони захопили ділянку між вулицями Перемоги та Оборонною, але до гаражів дійти не змогли.
Бахмут… центральний… скаржачись на брак боєприпасів та важкого піхотного озброєння (знаю, без кінця про це говорю), 93-тя механізована і 123-тя ТрО відійшли на захід від залізничної колії в напрямку вул. Пушкіна. 23 квітня росіяни перетнули залізничну колію і дуже сильно тиснуть у напрямку Бахмутського медичного коледжу.
Бахмут… захід… 17 квітня ВДВ розпочали масований наступ на ряд українських окопів у живоплотах на північний захід від «того повороту» на дорозі 0506 біля Громового. Це місце захищав батальйон 92-гої механізованої, але росіянам все ж вдалося досягнути цілі, підійшовши на відстань 50 метрів до вирішальної дороги (навіть якщо їм і не вдалося її фізично перерізати, про що широко повідомлялося у соцмережах та було нанесено на карту). Наскільки я можу оцінити, це була найнебезпечніша російська атака в Бахмуті за кілька останніх тижнів і її вдалося зупинити в останній момент. Її мета була очевидною: ЗСУ почали використовувати трасу 0506, і тому росіяни хотіли їх зупинити.
У південному Бахмуті росіяни так і не змогли вийти на трасу 0506 і вулицю Чайковського. На південь від Бахмута ситуація значно краща. 18 квітня, українцям вдалося відтіснити ВДВ від Ступочок в районі старого кар’єру, аж до східного берега каналу на захід від Кліщівки.
Авдіївка… скоріше позиційні бої. Українці відтіснили росіян від залізничної колії на північ від міста, тому росіяни вже кілька днів її посилено обстрілюють. На захід від Авдіївки росіяни заявили, про наступ через Сіверне на Ласточкине, але радше у своїх фантазіях. Насправді вони могли просунутися на відстань «одного живоплоту» в напрямку на південь від Сіверного. Проте українці миттєво контратакували у їхній східний фланг, зупинивши навіть ці спроби.
Дніпро в районі Херсона… від 22 квітня циркулюють чутки про масштабне форсування українськими силами Дніпра, і то в кількох точках неподалік від Херсона. Наскільки я розумію, ЗСУ перетнули річку, але закріпилися поки що тільки на північному краю острова Дачі, який кілька місяців був сірою зоною. Я не знайшов підтвердження, що українці просуваються в напрямку (чи навіть увійшли до) Олешок. А твердженням, нібито росіяни покинули місто… вибачте, не вірю.
Що можна сказати «у підсумку»: так, ЗСУ за минулі три місяці створили близько 20 нових бригад, девʼять із них навчені й озброєні «силами НАТО», про що з гордістю розповідав міністр оборони США кілька днів тому.
Але через погану погоду, нестачу артилерійських боєприпасів, а також домінування росіян у повітрі ЗСУ не можуть здійснювати серйозних операцій. Здається мені, що деякий час ситуація такою і залишатиметься.
…навіть якщо земля висохне. Хоча б із тієї причини, що навіть після поставок перших двох американських і натівських зенітних установок PAC-3 у ЗСУ та ПСУ просто немає засобів, щоб надійно запобігати російським авіаударам по позиціях вздовж лінії фронту, а також не вистачає артилерійських боєприпасів, щоб блокувати російську артилерію. Крім того, незважаючи на загальний жалюгідний стан ЗСрф, росіянам вдалося сконцентрувати кілька чималих скупчень резервів одразу за лінією фронту.
Якщо українці не матимуть засобів обстрілювати ці скупчення (а для цього потрібно більше артилерії, ніж ЗСУ отримають за наступні 2-4 місяці), то навіть коли вони прорвуть першу лінію оборони росіян, то стикнуться з потужними контратаками, підтримуваними російською артилерією (досі потужнішою за українську) і повітряними силами. У таких умовах успішний наступ неможливий, а от катастрофа дуже ймовірна, особливо якщо сісти і порахувати: скажімо, ЗСУ просунуться на 20-50 кілометрів, хай навіть на 100 в тому чи іншому місці. За нинішніх умов їм це «обійдеться» в 100 чи й більше танків (знищених, пошкоджених, які потребуватимуть ремонту тощо). А в НАТО просто немає «додаткових» 100 «Леопардів» чи інших танків на заміну — та навіть якщо їх і знайдуть, в Україну ці машини доїдуть тільки через рік-два…
Якби мене хто запитував, я сказав би, що ЗСУ та ПС ЗСУ мусять знайти власні рішення — ті рішення, які я схарактеризував би як «необхідні» для України в цій війні: рішення, які дозволять перемогти всупереч, а не завдяки допомозі НАТО/США. Перемогти, спираючись на власні сили. Висловити вдячність Заходу за фінансування цієї кампанії — та й по всьому. Бо чекання допомоги від «Заходу» не тільки нагадує очікування на Ґодо, так майстерно змальоване Бекетом, а й спричиняє більше смертей і руйнувань в Україні, а також невиправдано розтягує війну.
Переклад: Тетяна Саніна, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
