Всім привіт!
Поки я сиджу і чекаю, поки черговий лікар зробить свою справу, ось вам швидка та сира відповідь на низку питань, пов’язаних із чутками про можливі поставки крилатих ракет «Томагавк» в Україну.
1) Той факт, що Трамп може роздумувати про постачання Україні будь-якої передової зброї, не означає, що тепер він раптом «підтримує Україну». Це лише означає, що він знайшов спосіб пропонувати послуги своїм різноманітним (багатим) приятелям та (багатим) прихильникам через експорт озброєнь, оплачений європейцями. Це не робить Трампа «проукраїнським», і тим більше «анти-Пу́дінґом». І вже зовсім не «надійним». Це лише робить його таким же жадібним і віроломним, як він завжди і був.
2) Спочатку (ще в кінці 1970-х – на початку 1980-х) існувало три основні модифікації крилатої ракети «Томагавк»:
AGM-109 – повітряного базування: ця ракета поступилася AGM-86 ALCM, яку прийняли на озброєння ВПС США, і ніколи не випускалася серійно.
BGM-109 – наземного базування, оснащувалася ядерною бойовою частиною. Була знята з озброєння ще в 1990-х (останні BGM-109A були зняті на початку 2010-х).
RGM-109 – (також UGM-109) оригінальна протикорабельна версія, що запускалася з підводних човнів, з активним радіолокаційним голівкою самонаведення.
Повітряна AGM-109 безпосередньо після відчіплення від бомбардувальника B-52 під час випробувань у 1980-х. ВПС США обрали замість неї «стелс» AGM-86 — незважаючи на те, що та мала досить низьку надійність під час першого застосування в бою (проти Іраку в 1991 році).
У 1990-х, після закінчення Холодної війни, коли США почали грати роль світового поліцейського, багато старих BGM-109 і RGM-109 були повністю перероблені. Зазвичай у модифікацію BGM-109D, більш відому як «Томагавк» для ураження наземних цілей (TLAM), яка запускалася з кораблів ВМС США (деякі також експортувалися до Австралії, Японії та Нідерландів). Інші перероблялися у версії підводного запуску RGM-109E — для підводних човнів ВМС США та (всього 150 одиниць) Королівського ВМФ Великобританії.
3) Якби США постачали «Томагавки» в Україну, то це була б версія наземного базування (просто тому, що Україна не експлуатує літаки, придатні для неіснуючої AGM-109, ані кораблі чи підводні човни, придатні для морських BGM- та підводних RGM-109 відповідно).
Для варіанту наземного базування знадобляться відповідні «транспортери-підйомники-пускові установки» (ТППУ), подібні до цього причепа, що був стандартом для ескадрилей ВПС США, озброєних «Томагавками», у 1980-х:
Проблема: я сумніваюся, що хоч одна з них ще збереглася.
Звісно, десь 6-7 років тому Пентагон оголосив про розробку нового пускового обладнання, але не знаю, наскільки просунувся той проект («Тайфун» чи щось подібне?). Таким чином, першою проблемою була б розробка відповідного пускача, а потім його виробництво у достатніх кількостях… і створення відповідних підрозділів: у 1980-х стандартна ескадрилья ВПС США, озброєна BGM-109G, включала кілька загонів, у кожному з яких було дві машини контролю запуску та чотири ТППУ (зазвичай разом 16 ракет на загін).
4) Далі постає питання доступності. Звісно, найновіші варіанти BGM-109 та RGM-109 — TLAM Block IV та Block V — ще виробляються. Але, «невеликими темпами»; ледь достатньо, щоб підтримувати американські запаси на рівні близько 3000+ ракет (мінус все, що було нещодавно витрачено проти Ємену та Ірану). Іншими словами: запаси «Томагавків» у США були низькими ще роки тому, і за останні три роки вони не покращилися жодною мірою. США знадобилися б «роки», щоб виробити достатньо для «помітних» поставок — так само, як США потрібні роки, щоб виробити всі витрачені за останні 2-3 роки перехоплювачі SM-6, «Патріот» та THAAD (чи то через допомогу Україні, чи для порятунку Ізраїлю, чи для ведення безнадійно безперспективної війни з хуситами, заради Ізраїлю)… або як британські запаси «Storm Shadow» та французькі «SCALP-EG» були майже вичерпані…
Отже: будь-які поставки в Україну були б мінімальними: далеко не тими, що реально потрібні Україні — а це, скажімо, щонайменше 1000… і чим більше, тим краще: бо чим більше українці зможуть застосувати в перші кілька днів/тижнів після їх надходження, тим більшої шкони вони завдадуть. Відповідно, росіяни адаптуються до нової загрози, так само, як вони це робили з усім іншим, що постачав «Захід» до цього часу.
5) Більше того, неможливо, щоб США — і це незалежно від того, чи під керівництвом Трампа, чи будь-якого «демократа» на його місці (якщо колись у США будуть вибори) — колись повністю зняли всі обмеження на застосування такої зброї, як «Томагавки», для ударів по цілях у Російській Федерації. Вони завжди наполягатимуть на останньому слові щодо вибору цілей (ймовірно, також кількості ракет, запущених за один раз), так само, як вони вже робили це у випадку з «Storm Shadow» (і не могли у випадку з французькими SCALP-EG).
(Я просто не розумію, чому люди досі мріють, що американська зброя надходитиме без будь-яких «політичних умов»? США завжди так діяли, ще з часів плану Маршалла — водночас звинувачуючи СРСР у подібній поведінці. Лише простодушні щодо сучасної військової історії досі думають інакше.)
6.) Нарешті, «навіть якщо»… «Томагавк» може бути точнішим, ніж, скажімо, український «Фламінго», але: вони все одно дозвукові, а отже, їх так само «легко» виявити, відстежити і збити, як і російські Х-101 чи «Калібри». Тобто їхня живучість лише трохи вища.
Кадр з відео, що показує політ TLAM-D. Помітний «стелсовий» ніс, розроблений для подальшого зменшення його (і без того досить малої) епюри радіолокаційної помітності. Ще одна важлива деталь — його реактивний двигун «прихований» від радарів завдяки встановленню всередині фюзеляжу: для порівняння, двигун Х-101 висить під фюзеляжем і, як видно спереду, легко виявляється радаром. Це є головною перевагою BGM-109 порівняно з російськими аналогами на кшталт Х-101 та «Калібру».
Чому це важливо?
Тому що наразі лише 1-3% українських БПЛА та ракет, випущених по Росії одним залпом, долають російський пояс ППО вздовж кордону. Звісно, ці 1-3% часто завдають телегених ударів, викликаючи багато вогню та диму (принаймні, при ударі по якомусь НПЗ), але: їх просто замало. Я сильно сумніваюся, що це зміниться настільки, навіть якщо США підуть так далеко, що оснащать «Томагавки» станціями РЕБ та дипольними відбивачами/тепловими пастками (як це зробили росіяни зі своїми крилатими ракетами)… а ймовірність того, що США оснащать будь-які «Томагавки», призначені для України, буксируваними помилковими цілями… тут зітхання… така сама, як і ймовірність того, що вони це зроблять для українських F-16.
7) Насправді, ідеальним було б отримання Україною чогось, що запускається з повітря, а потім летить за балістичною траєкторією на дальність близько 1000-1500 км. І щоб таке можна було запускати з літаків типу F-16 чи «Міраж», або принаймні з Су-27.
Останнє, що я чув на цю тему, — навіть Повітряні сили України не думають у цьому напрямку, не кажучи вже про її святе, мудре та безмежно ефективне керівництво.
(Можливо, у цьому відношенні Україна не дуже відрізняється від маси європейських ВПС.)
Іншими словами: як M142 HIMARS, потім основні бойові танки «Леопард 2» і М1 «Абрамс», потім F-16 тощо… ні: навіть якщо колись «Томагавки» потраплять в Україну, вони навряд чи стануть чимось на кшталт «зброї, що веде до перемоги».
перекладе ПолітКом
