Бретт СКОТТ
В науково-фантастичній епопеї Кіма Стенлі Робінсона 1993 року група вчених-першопрохідців започатковує колонію на Марсі. Дехто побачить у цьому шанс на нове життя, засноване на кардинально інших принципах, відмінних від наших принципів такої хаотичної Землі. Однак з часом ця ілюзія розвіється, коли транснаціональні корпорації прийдуть на Марс під егідою своїх урядів і зроблять його просто продовженням свого бізнесу, додатковою площадкою.
Ця історія, безсумнівно, перегукується з життєписом деяких членів «біткоїнового» суспільства. У них є концепція вільної цифрової економіки на основі криптовалюти — децентралізованої валюти, яка використовує зашифровані трансакції та публічний гросбух, у якому записані всі такі трансакції (блокчейн біткоїна). Цей блокчейн, зі свого боку, повністю відсторонений від політики банків-гігантів та агресивних урядів, в яких біткоїн-суспільство бачить загрозу. Візьмемо для прикладу прибічників Dark Wallet, які звинувачують засновників біткоїна в тому, що вони продалися контрольним органам і таким особам, як близнюки Вінклвосс.
Інколи біткоїн схожий на нелегального іммігранта, який намагається вирішити, чи він посяде місце бунтаря на чорному ринку, чи вдягнеться у шовкові шати істеблішменту Кремнієвої Долини. Останній шлях передбачає публічне прийняття регуляцій і податків водночас із приватним лобіюванням більш вигідних умов. Зрозуміло, що цей шлях куди більш звичний і прийнятний для влади.
“Основна інновація біткоїна нікуди не дінеться, і вона глибша, ніж просто валюта.”
Звичайно, будь-яка нова галузь схильна потрапити до внутрішньої інформаційної «ехо-камери», яка посилює як спільні, так і відмінні думки. Питання регуляції біткоїна стало саме тим хайпом, що спонукає криптовалютних євангелістів вступати до палких сектантських дебатів. Водночас для багатьох спостерігачів біткоїн — це скороминучий тренд, надто розкручена тема, яка неминуче загине безславною смертю після того, як вона набридне ЗМІ. Ця думка неправильна. Основна інновація біткоїна нікуди не дінеться, і вона глибша, ніж просто валюта.
Біткоїн дав світу зрозуміти, як можна створити децентралізований піринговий гросбух з часовими мітками (decentralised peer-validated time-stamped ledgers). Одразу напрошується висновок, що це прекрасний спосіб зареєструвати певну інформацію в обхід централізованих владних органів. Такі органи зустрічаються в соціумі всюди — від банку, де записуються електронні операції між мною та моїм орендодавцем, до бюро патентів, у якому записуються дати винаходів, і до парламентських реєстрів, де відмічаються нові законодавчі акти. Найбільш яскраво це технічне досягнення виразилося у валютній сфері, хоча нам спочатку слід коротко пояснити фундаментальні принципи біткоїна, щоб зрозуміти ті політичні перспективи, які виникли через винахід біткоїна.
Технічна перспектива 1.0
Банки — це інформаційні посередники. Пройшли ті дні, коли торгівці масово закидали золото до сховищ цілими мішками. Сьогодні, якщо у вас «є 350 фунтів стерлінгів у банку», це означає, що банк просто вніс до своєї бази даних інформацію про те, що вони призначені саме вам. У цій базі даних записується номер вашого рахунку і поряд із ним відповідний запис «350». Якщо ви хочете комусь перерахувати гроші онлайн, то, по суті, ви надішлете повідомлення своєму ж банкові після проходження ідентифікації за допомогою пін-коду чи номеру карточки, попросивши його змінити записи в базі даних і повідомити банк отримувача про те, що їм треба зробити те саме з рахунком свого клієнта.
Таким чином, у своїй сукупності комерційні банки — це картелі, які контролюють запис даних про трансакції, і саме за допомогою цього процесу вони можуть відслідковувати, «скільки грошей» ми маємо. А щоб створити безпечну електронну валютну систему, якій не треба покладатися на такі банки, необхідно розв’язати три взаємопов’язані питання. По-перше, треба замінити приватні бази даних, які контролюються банками. По-друге, необхідно з’ясувати, як саме люди можуть самостійно змінювати інформацію в такій базі даних (тобто «переміщати гроші»). По-третє, люди мають повірити, що ті одиниці інформації, які переміщаються туди-сюди дійсно чогось варті.
Для вирішення першого питання в системі біткоїна розробили публічну базу даних, інакше кажучи — книжку бухгалтерського обліку, який шанобливо називають блокчейном. Це і є той спосіб, за допомогою якого люди можуть самостійно записувати інформацію до бази даних з однією лише поправкою: її буде неможливо змінити. Якщо ви чули про майнінг біткоїна (за допомогою «алгоритмів хешування»), то ось що це. Позбавлений єдності колектив «вільнонайманих клерків» (майнерів), по суті, винаймає свої комп’ютери для колективного ведення «бухобліку», випалюючи (baking) (чи вплітаючи) записи про трансакції в цій базі даних.
Стосовно другого питання, то в системі біткоїна є процес, за допомогою якого користувачі проходять ідентифікацію для проведення тої трансакції, яку майнери потім запишуть до цієї бази даних. Ось тут і з’являються відкриті криптографічні ключі. Якщо в мене є публічна адреса в біткоїні (це дещо схоже на номер мого облікового запису в банку), то я контролюю її за допомогою такого приватного ключа (це трохи нагадує користування пін-кодом у банківському акаунті). Таким чином, досягається анонімність.
Якщо скласти докупи вирішення цих двох питань, то на виході маємо можливість анонімно записувати інформацію про операції між біткоїновими рахунками в базу даних, яка, зі свого боку, зберігається й захищається децентралізованою мережею техноклерків — майнерів. Що ж до третього питання — як переконати людей у цінності проведених транcакцій? — це вже більш складне питання, яке я тут не розглядатиму.
Політична перспектива 1.0
Зверніть увагу на очевидні політичні наслідки. В системі біткоїна ціла низка впливових центральних посередників (картель із комерційних банків, який складається докупи за допомогою центрального банку, що підпорядковується урядові) замінюється на розсіяну мережу-посередника, яка, вочевидь, ніким не контролюється.
Ця властивість біткоїна приваблює тих людей, які хочуть зменшити повноваження банків, урізноманітнивши монетарну систему. Ті прихильники лівих ідеологій і анархізму зокрема, які сприймають державу й банківський сектор як агрегатор інтересів еліт, можуть сприйняти біткоїн як колективне пряме демократичне управління валютою (в перспективі). Водночас консервативні лібертаріанці також можуть побачити в біткоїні щось своє. Для них це нова валюта-товар[1], вільна від гніту центрального банку та регуляцій.
Політики та інший істеблішмент зазвичай реагують на біткоїн трьома способами. По-перше, їх турбує використання біткоїна задля відмивання грошей та інших кримінальних дій («Біткоїн — це темний бік»). По-друге, їх непокоїть незахищеність користувачів («Біткоїн захопили оператори-ковбої»). Наостанок, вони обговорюють податкові ризики («Біткоїн дозволяє людям ухилятися від податків»).
Те, що влада настільки сконцентрована на своєму статус-кво, призводить до того, що вона надто зосереджується на недоліках біткоїна і таким чином залишається сліпою до мінусів нинішньої системи; тут і з’являється арена для політичних битв. Ентузіасти біткоїна, захопившись захистом ніші, яку вони самі вирізали зі скелі, зі свого боку, схильні до теорії змов: вони уявляють, як налякані банки наполегливо лобіюють заборону на біткоїн урядом, а параноїдальні політики панікують через майбутнє своєї національної валюти.
Технічна перспектива 2.0
Поки медіа здіймають галас довкола біткоїн-драм, зачинається набагато глибший рух. Він звертає свою увагу не лише на потенціальну можливість біткоїна забрати владу в комерційних банків, а й на більш широкі можливості децентралізованих блокчейнів. Вони ж можуть підірвати діяльність і інших централізованих посередників у передачі інформації.
В авторських правах, наприклад, записується претензія людини на певний винахід у певному році. Відповідний орган закріпляє винахід за певною людиною та за певною датою. Така форма централізованого «часового маркування» більш відома як «нотаріальне підтвердження». Отже, вже мінімум одна не фінансова функція блокчейну в біткоїновому стилі може замінити приватно контрольований «гросбух» нотаріуса на відкриту базу даних, до якої люди можуть записувати свої претензії на щось. Саме над цим і працюють протоколи Proof of Existence і Originstamp.
А як щодо реєстру системи доменних імен (DNS), який зберігає адреси веб-сайтів? Коли ви вводите URL-адреси на зразок www.e-ir.info, ваш браузер спершу прямує до реєстру DNS (такого як Afilias), що зберігає приватну базу даних URL разом з інформацію про IP-адреси, до яких вас і треба спрямувати. Однак блокчейн може бути використаний також і для того, щоб створити децентралізований реєстр належності доменних імен, що, власне, й робить неймкоін. Теоретично цей процес може використовуватись для запису інформації про спільну власність, земельну власність чи власність загалом (див., наприклад, проект мастеркоїн[2]).
Проте найбільші інформаційні посередники приховані прямо перед нами. Що таке Фейсбук? Хіба це не лише компанія, якій ви надсилаєте інформацію, що потім зберігається в її базі даних і показується вам та вашим друзям? Ви логінитеся через ваш пароль (підтверджуючи свою особу), а потім ви можете змінювати базу даних, надсилаючи подальші повідомлення («видалити це фото»). Те саме можна сказати про Твіттер, Dropbox та безліч інших веб-сервісів.
На відміну від першопочаткового інтернету, який використовували переважно для передачі статичного контенту, ми використовуємо сайти типу Фейсбуку як інтерактивні ігрові майданчики, де можемо користуватись програмами, встановленими на віддалених комп’ютерах. Під час такої взаємодії ми надаємо компаніям на кшталт Фейсбуку великі обсяги інформації. Насправді, вони організовані як інформаційні приманки для створення прибуткових платформ, де рекламодавці можуть продавати користувачам речі, спираючись на цю інформацію. Водночас це створює великі репозиторії інформації для владних органів, таких як Агентство національної безпеки. Така взаємодія корпоративної та державної влади нерозривно пов’язана з прибутковим характером централізованого зберігання даних.
Але що сталося б, якби вам вдалося створити інтерактивні веб-сервіси, не засновані на єдиному інформаційному посереднику типу Фейсбука? Якраз цим займаются такі групи, як Ефіріум. В той час як біткоїн є методом запису простої інформації про трансакції в децентралізованому гросбуху, Ефіріум хоче створити «децентралізовану обчислювальну машину»: систему для запуску програм або виконання контрактів. Систему, що базується на блокчейні, реалізованому через розподілену мережу комп’ютерів, а не через дата-центри Марка Цукерберга.
Все це починає нагадувати наукову фантастику, але такі організації, як Ефіріум, лідирують в побудові «децентралізованих автономних організацій» — жорстко запрограмованих (hard-coded) систем, з якими люди можуть взаємодіяти, але які ніхто не контролює. Я надсилаю інформацію до цієї системи, спрацьовує програмний код і запускає подальші дії. Як пише Bitshares, такі організації «мають бізнес-план, закодований у відкритих програмах, які виконуються автоматично, повністю прозоро та надійно».
Політичні перспективи 2.0
Прибираючи центральний важіль контролю, децентралізовані системи, що базуються на програмному коді — існують вони для переміщення біткоїнів, зберігання файлів або ж укладення угод — нагадують автономних роботів. Марк Цукерберг для Фейсбуку чи Джеймі Даймон для JP Morgan Chase є людськими обличчями за цифровими сервісами, якими вони керують. Вони можуть відкрито маніпулювати чи схилятися під тиском цензури. Децентралізована валюта чи децентралізована версія Твіттера, схоже, має імунітет проти таких маніпуляцій.
Саме це спричинило підйом наративу звільнення (empowerment) і, справді, на перший погляд це пропонує мрію про автономні форпости свободи у світі, який в іншому випадку буде знаходитися під владою великих корумпованих інституцій. На багатьох криптовалютних зустрічах можна почути натхненний мікс технічного жаргону та соціальних лозунгів. Блокчейн може зберігати записи про договори між вільними індивідами, і якщо механізми примусу можуть бути запрограмовані для створення самодостатніх «розумних договорів» («smart contracts»), ми будемо мати систему для розбудови цифрового права, яке долає межі національних держав.
Біткоїн та інші блокчейнові технології надихають саме тому, що вони є аутсайдерами. Вони вносять різноманітність в нинішню систему і таким чином розширюють наш арсенал засобів. Проте в уяві затятих прихильників блокчейнові технології є чимось більшим. Вони є системою заміщення й водночас системою, кращою за наявні інституції буквально в усьому. Однак у випадку такої крайності очевидно утопічний проект може почати набувати антиутопічних, консервативних відтінків.
Бінарна політика
У відповідь на запитання про переваги біткоїна перед іншими валютами, прихильники часто вказують на його «без-довірну» натуру. Не потрібно довіряти «урядам та корпораціям», які можуть робити помилки та зазнавати поразки. Натомість автономна система може бути створена індивідами, які дотримуються певного набору правил, відділеному від людських недоліків та втручань. Передбачають, що така система має бути більш чесною, оскільки дозволяє людям вигравати проти влади, яка може використовувати правила на свою користь.
Така перспектива не має на увазі об’єднання людей у взаємні групи самодопомоги. Однак мова йде про індивідів, які виступають як автономні агенти, що діють за жорстко запрограмованими правилами з іншими агентами, уникаючи таким чином тих, хто може нашкодити їх інтересам.
Зверніть увагу на похмурий погляд на людську натуру, що лежить в основі такого підходу. Тоді як анархістські філософи часто уявляли альтернативні системи управління, засновані на громадських фондах взаємодопомоги, «звільнення» через без-довірні відносини не виростає з побудови спільних зв’язків. Натомість воно зображується як відхід від довіри й прихисток, знайдений в оборонному індивідуалізмі, що здійснюється через математичний договірний закон.
В цьому є певна зневага до людської недосконалості, особливо недосконалості можновладців, та побічно — до недосконалості кожного члена суспільства. Ми потребуємо захисту від самих себе, передаючи владу рядкам коду, який виконується автоматично. Якби ж ми могли відділити валюту від маніпуляцій Федеральної резервної системи! Якби ж ми могли відділити Вікіпедію від корумпованого Фонду Вікімедіа!
Активісти традиційно розважаються в гарячих асиметричних битвах інтересів (таких як битва між рухом StrikeDebt! та банками), неявно зберігаючи основоположну віру в можливість виправлення інституцій, якими керують люди. Біткоїн-спільнота, зі свого боку, часто виглядає прихильною до незалежної антиполітики, в якій дія зведена до бінарних опцій «Купити» чи «Продати» згідно з запрограмованими альтернативами. Це нагадує консьюмеристське сприйняття світу, де можна «висловлюватись» не через дебати чи перемовини, а через вибір одного продукту замість іншого: «Ми обираємо Марс замість Землі. Приєднуйтесь, якщо хочете».
Все це створює дивну, напружену амальгаму перспектив бурхливої, готової до ризику свободи з перспективами без-ризикової, антисоціальної параної. Ця неоднозначність не є унікальною для криптовалют (чудова пародія на без-довірне суспільство була недавно опублікована на Ютубі). В разі біткоїна її, мабуть, найкраще ілюструє оповідь Коді Вілсона в краудфандинговому відео Dark Wallet:
Біткоїн є саме тим, за що його бояться, способом піти, […] способом зробити вибір. Ця система близька до ідеалу, саме перед нашим зникненням, тож хай буде темрява.
Міф про «політичну втечу»
Але де саме ця ідеальна система Вілсона помиляється? Давно, в часи кочівників, можливість політичної «втечі» була реальною. Якщо правитель був деспотичним, ви могли насправді зібрати речі та податися в пустелю з караваном. Дивним в концепті «втечі до інтернету» є те, що інтернет — це технологія, яка тримається на масштабних державних та корпоративних інвестиціях у фізичну інфраструктуру, на оптоволокні, прокладеному під океанським дном, на масовому виробництві комп’ютерів низькооплачуваними працівниками на Сході та на багатстві країн Заходу. Якщо ви можете мріяти про технологічне звільнення, ви, найімовірніше, не можете втекти від більшості в суспільстві, бо ж ви самі і є більшість.
Не зрозумійте мене неправильно. Вілсон — витончений та цікавий мислитель, та було б нечесним припускати, що він справді вірить у те, що можливо вирватися з динаміки владних відносин брудного реального світу, знайшовши порятунок в чомусь на зразок інтернет-матриці. Що він насправді намагається зробити, так це звернутися до однієї з частин крипто-анархістської мантри, де йдеться про «приватність для слабких, але прозорість для сильних».
Це здоровий радикальний імпульс, але консервативний елемент проявляється тоді, коли з’являється припущення про те, що сама лише приватність якимось чином здатна уможливити соціальне звільнення, тобто якщо вона перетворюється на індивідуалістичне «дайте мені спокій», імпульс, зосереджений на негативній свободі. Незважаючи на грубу зовнішню привабливість такого концепту, припущення, що звільнення означає просто бути залишеним самому собі для переслідування своїх власних інтересів по суті є ідеологією вже вільних, а не пригноблених.
“Біткоїн пропонує якийсь вид захисту, але не гарантує ані «звільнення», ані «втечі»”.
Цю ж саме суперечність можна знайти у близькому русі шифропанку[3]. Він зазвичай визначається як радикальний рух за звільнення, але, як зазначає Річард Боас, це «світ, повний акронімів та кодів, непроникний для всіх, окрім найбільш цинічних, недовірливих та політизованих умів». Справді, криптогіки не пропонують нічого схожого на вихід з динаміки владних відносин. Це просто втеча до іншого зводу правил, який знаходиться в руках не «політиканів», а програмістів та тих, хто контролює обчислювальні потужності.
Тільки коли ми мислимо таким чином, ми починаємо бачити біткоїн не як царство, де «немає правил, встановлених державою», а як царство, що встановлює свої власні правила. Він пропонує якийсь вид захисту, але не гарантує ані «звільнення», ані «втечі».
Технолевіафан
Технології часто виглядають мовчазними та інертними — світ «аполітичних» об’єктів. Внаслідок цього ми часто схильні не бачити динаміку владних відносин, властиву їхньому застосуванню. Наприклад, хіба електронне листування не просто корисний інструмент? Насправді викликає великі сумніви те, чи можете ви «обирати» — використовувати електронне листування або ж ні. Звичайно, ви можете обирати між Gmail’ом чи Hotmail’ом, але широке розповсюдження електронного листування створює мережевий ефект, який з часом робить відмову від електронного листування все менш можливим вибором. Саме звідси походить ідея «поневолення технологіями». Якщо ти не залучаєшся до них, ти стаєш маргіналом, і це є політичним.
Хоча окремі випадки застосування блокчейнових технологій можуть очевидно бути корисними як клас технологій, розроблених для посередництва в людських відносинах, вони містять прихований потенціал, що заохочує технократію. Якщо відокремити їх від програмістів-розробників, без-довірні блокчейни, що витають над людськими відносинами, містять привид диктатури алгоритмів (rule by algorithms). Це бачення було схоплене (найімовірніше, випадково) співзасновником Ефіріуму Джозефом Лубіном, який говорив:
Будуть способи маніпулювати людьми, щоб вони робили неправильні рішення, але не буде способів маніпулювати системою як такою.
Цікаво, що ця абстракція схожа на ту, що зробив Томас Гоббс. В його «Левіафані» автономні індивіди розуміють, що в їхніх інтересах обміняти частину свободи на свою безпеку та безпеку своєї власності, і таким чином підписують договір із сувереном, обожненим персонажем, що встановлює соцієтальні правила взаємодії. Визначення суверена пом’якшилось з плином часу разом з метафорою справжнього підписання договору, але саме на ньому засновані сучасні очікування того, що влада має гарантувати права власності.
Консервативні лібертаріанці міцно тримаються за віру в те, що як тільки будуть запроваджені жорсткі права власності та прозорі правила підписання договорів, оптимальна система з’явиться сама собою. Вони не так далекі від Гоббса в цьому плані, але Гоббсова перспектива їх дратує через те, що вона спирається на політиків, які, будучи власне людьми, не діють як мав би діяти неупереджений суверен, з яким укладено угоду. Вони натомість роблять спроби втрутитись, щось покращити або вкрасти. Чи пропонують децентралізовані блокчейни довершену можливість захищених прав власності з чіткими правилами, але без політичного втручання?
Саме таким є бачення інтернет-технолевіафана, богоподібного криптосуверена, чиїм правилам ми можемо присягнути. Ці правила — низка алгоритмів: це покрокові процедури для розрахунків, які можна переглянути лише з великими труднощами. Можливо, на початку вони представляють, як у Руссо, спільну волю тих, хто бере участь у договірній мережі, але ключовим тут є те, що після включення в договір за цією системою шляху назад вже немає.
“Договори, по суті своїй, нагадують алгоритми, закодовані висловлювання про те, що має відбуватися за певних обставин. Як правило, вони пишуться технократами, і, як правило, вони віддзеркалюють інтереси вищих класів.”
Це, звичайно, приваблює тих, хто вважає, що сильні інституції діють переважно через порушення прав власності та договорів. Хто насправді вірить в цю думку? Протягом значної частини сучасної історії головною проблемою сильних інституцій було не їхнє прагнення розривати договори, а прагнення використовувати, здавалось би, непорушні угоди для реалізації влади. Договори, по суті своїй, нагадують алгоритми, закодовані висловлювання про те, що має відбуватися за певних обставин. Як правило, вони пишуться технократами, і, як правило, вони віддзеркалюють інтереси вищих класів.
Ось чому рухи за звільнення завжди боролися за розірвання договорів, підписаних за старих режимів: чи то селяни, котрі відмовлялися шанувати боргові контракти та власників, чи то Демократична Республіка Конго, що переглядала спадкові концесії на видобуток ресурсів, якими володіли мультинаціональні компанії, чи то малі та середні підприємці, які боролися з умовами свопових контрактів, написаних адвокатами Barclays. Політичне звільнення — це настільки ж про розірвання угод, як і про їх укладання.
Конструюючи техно-політичну перспективу 3.0
Я намагаюся донести те, що ви не втечете зі світу великих корпорацій та урядів, мріючи про ненадійний комплект технологій, які в сукупності будуть надавати щось схоже на технократичний криптосуверенітет. Краще використовувати технології як інструмент всередині політичних баталій, які зараз на часі, зберігаючи постійне критичне до них ставлення. Концепт децентралізованого блокчейну є потужним. Холодне та недовірливе вістря шифропанку все ж таки буде спроможним звільняти тільки тоді, коли незмінно слугуватиме творчим та теплокровним людським спільнотам у фізичному світі гидоти та бруду.
Можливо, це означатиме зміщення фокусу з того, як блокчейни можна використовувати задля зберігання цифрових активів чи майна, і зосередження на тих, у кого активів і майна немає. Наприклад, думка про потенціал блокчейнових систем для голосування, з яким експериментують групи на зразок «Перезапустити Демократію» (Restart Democracy). Централізовані владні органи, що рахують голоси, є горезвісним джерелом політичних страхів у слаборозвинутих країнах. Що якби запис та підрахунок голосів був би в руках децентралізованого співтовариства громадян, а виборці мали засоби анонімно передавати свої голоси, що розміщувалися б у відкритих базах даних?
Я виступатиму як проти суспільства без людей, яким треба довіряти, так і проти такого, де приватність — це найбільше, на що можна сподіватися. Натомість технології варто використовувати для ослаблення тих систем, які змушують нас сумніватися у відносинах, побудованих на довірі. І до біса втечу на Марс.
Переклали Костянтин Задирака та Валерія Андрус (Лопатіна) за публікацією: [link].
Примітки
- В консервативних лібертарних колах економічні ідеї Австрійської школи про гроші, підкріплених певним стандартом («sound money»), тримаються доволі міцно. Золото, срібло та інші товари з обмеженою пропозицією уявляються як «реальні» гроші і протиставляються «шахрайським» урядовим фіатним (декретним) грошам та грошам, створеним комерційними банками в межах системи часткового банківського резервування. В цих колах Біткоїн часто сприймається як вид цифрового золота. — прим. авт. ↩
- З 2015 року перейменований в Omni Layer. — прим. пер. ↩
- Рух за приватність (anti-surveillance movement), який виступає за використання криптографії для захисту від зацікавленого погляду влади. —прим. авт.
Джерело: https://commons.com.ua/uk/majbutnye-tehnoleviafana-politika-bitkoyina-ta-blokchejniv/
