Мацей Ручай аналізує ідейну основу руху MAGA
Джей Ді Венс в одному зі своїх перших політичних інтерв’ю сказав, що культурна війна перетворилася також на класову війну. З цього діагнозу, що стосується останніх десятиліть історії Сполучених Штатів, можна вивести основні засади політичної філософії, яку поділяє більшість протрампівських інтелектуалів з національно-консервативного табору.
ПОЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ АМЕРИКАНСЬКИХ НОВИХ ПРАВИХ
Національна стратегія безпеки Сполучених Штатів викликала бурю в Європі, перш за все, через фрагменти, що стосуються політики США щодо нашого континенту. Для багатьох із тих, хто MAGA асоціює головним чином із “реднеками з Алабами”, несподіванкою може бути також філософська цілісність провідної наративи руху, яка просочується також із цього документа, особливо з його початкових розділів.
Чому в Національній стратегії безпеки стільки місця займають міркування про “відбудову промислового потенціалу”, “підтримку американського робітника” та акцент на “відродженні американської духовної та культурної ідентичності”?
Як зауважив кілька років тому в UnHerd Джеймс Біллот, на відміну від уявлень, в MAGA можна знайти багато середовищ, де є “більше мозку, а менше ботоксу”. Хоч спроби пояснити феномен Трампа з боку ліберального мейнстриму найчастіше закінчуються екскурсами до психології або психіатрії, Джеймс Поґ уже в 2022 році звертав увагу на “розпорошену родину дисидентів”, які створюють разом “лабораторію інтелектуальних експериментів”, яку важко шукати аналога по той бік американської барикади.
НА МЕЖІ КАТАСТРОФИ
Національна стратегія безпеки викриває основну засаду політичної філософії MAGA: зовнішня політика залишається лише побічним інструментом для досягнення найважливішої мети, якою є внутрішня реконструкція та зупинення занепаду американської Республіки. Урятуванню Сполучених Штатів, які стоять на межі цивілізаційної катастрофи, мають бути підпорядковані всі сфери діяльності нової адміністрації.
Розпад, Відчужена Америка, Зламана Республіка, Останні дні, Нова Громадянська війна – це випадково обрані з десятків назв книг останніх років, які об’єднує переконання, що найбільша світова потужність знаходиться в переломному моменті.
Ця теза підкріплена соціологічними даними. Вони стосуються стрімкого зростання розривів між найбагатшими та рештою суспільства, зникнення середнього класу, стагнації або навіть падіння реальних заробітків більшості суспільства (в ситуації ракетного зростання багатства кількох промілів найбагатших), зростання кількості так званих “смертей від розпачу”, розпаду родинних зв’язків або ж факту, що з дев’яностих років у “нижній половині” американського суспільства почала істотно падати середня тривалість життя.
Літературний образ занепаду американського нижнього середнього класу представив у своїй “Елегії” тоді ще невідомий Джей Ді Венс, сьогодні політичний покровитель усього цього інтелектуального галасу.
Варіанти наративи про занепад будуть різними. Консерватори будуть більше підкреслювати розпад культурної цілісності – розпадаються родини, зростання соціальних патологій або залежностей від наркотиків. Ліві ж говорять скоріше про “насос багатства” – економічній системі, яка “дає багатим ще більше, а бідним забирає навіть те небагато, що вони мають”.
Помірковані будуть, у свою чергу, звертати увагу на супутні явища – зростаючу політичну поляризацію, посилення крайнощів і “розрідження центру”.
Патрік Дінен у виданій в 2023 під символічною назвою “Зміна режиму“, сумі національно-консервативної версії наративи про занепад, підкреслює, що суттю повстання є повне відкидання сутності ліберального проєкту, яким є реалізована через серію емансипацій ідея прогресу.
Одиниця має бути звільнена з-під суспільних обмежень, що накладає родина, Церква, місцева громада, а також від економічних обмежень, щоб максимізувати її можливості вибору. Уряди демократів та республіканців десятиліттями відрізнялися лише тим, яку частину емансипаційного рівняння вони трактували пріоритетно. Дінен без вагань кидає їх в один мішок і називає просто “лівими та правими лібералами”.
У той час, коли в джерелах ліберального проєкту його ворогом були привілейовані верстви суспільства, аристократія та духовенство, тепер ним є демос, чиї “упередження та інстинктивний консерватизм” блокує безупинний процес звільнення одиниці та руйнування будь-яких меж – як економічних, так і соціальних.
Ліки на страх та дезорієнтацію “звичайного американця”, які неминуче мали викликати руйнування окремих бар’єрів старого світу, мав бути безкінечний зріст добробуту – компенсація за втрачені гарантії. Однак у момент, коли машина безкінечного економічного зростання заклинила, як описує це на прикладі Міддлтауну в штаті Огайо Венс у своїй “Елегії”, звичайні американці були залишені своїй долі – як програвші нового світу.
Лібералізм не знає інших ліків на власні болі, ніж ще більше лібералізму – стверджує Дінен. Щоб реалізувати безупинну боротьбу за “повний суверенітет одиниці”, він парадоксально повинен посилювати свій контроль над суспільством та обмежувати можливість демократичного вибору. Водночас, руйнуючи будь-які економічні бар’єри, він віддає долі одиниць і громад у руки безособових і наднаціональних сил глобального капіталізму.
Консервативна оповідь про розпад родинних та соціальних структур і ліва оповідь про глобалізацію, яка вийшла з-під контролю, знищуючи американську промисловість та поглиблюючи прірву між багатими та рештою суспільства, поєдналися. Як зазначив Венс в одному зі своїх перших політичних інтерв’ю – культурна війна перетворилася також на класову війну.
ЧАС ДЛЯ НАСТУПУ
З цього діагнозу останніх десятиліть історії Сполучених Штатів можна вивести основні засади політичної філософії, яку поділяє більшість протрампівських інтелектуалів з національно-консервативного табору.
По-перше, терміновість моменту. “Ми як пасажири рейсу № 93” – писав ще в 2016 році відомий автор MAGA Майкл Антон. Він посилається на історію четвертого захопленого літака з 11 вересня 2001 р., пасажири якого вирішили дати відсіч арабським терористам і в відчайдушній атаці призвели до падіння машини далеко від запланованої цілі.
“Якщо ми атакуємо, можливо, загинемо, але маємо невеликий шанс на перемогу. Якщо нічого не робитимемо, смерть є вірною” – так Антон висловив свою дилему в 2016 р. Платформа, яку кілька років потому заснував Чарлі Кірк, мала назву “Turning Point” (“Поворотний пункт”).
По-друге, республіканці повинні змінити свою ідентичність і замість інтересів “білих комірців” сконцентруватися на “працюючих американцях: забутих чоловіках та жінках з металургійних заводів, ферм і бурових платформ”. Майбутнє партії так охарактеризував Кевін Робертс, голова впливового Heritage Foundation, у промові під назвою “Новий золотий вік Америки“, виголошеній у червні цього року.
Протягом десятиліть вони були “партією капіталу”, яка на першому місці ставила економіку та економічне зростання. Незадолго до входження в політику Венс поставив риторичне запитання: “Чи дійсно нашою найвищою цінністю є вільна торгівля? Чи дійсно ми хочемо пожертвувати спільним благом заради логіки ринку?“.
По-третє, полем битви є культура у ширшому розумінні. Консерватори повинні взяти приклад з лівих і провести власний “довгий марш через інституції”. На відміну від попередніх поколінь консерваторів, суттю руху MAGA є переконання про першорядне значення “відвоювання” культурного поля.
“Ми ведемо інформаційну війну проти лівих. Це партизанська війна, що ведеться знизу”, у якій “нам потрібні блогери, автори мемів, тролі у Твіттері, вуличні художники, богослови, драматурги, есеїсти, письменники, інтелектуали” – писав кілька років тому Майкл Антон.
По-четверте, консерватизм не є тотожнім фаталізму. Мало які настрої, які автори MAGA поділяють так сильно, як зневагу до “старих консерваторів”, які були або брехливими, або безсилими у своїй обороні цінностей. Вони зосереджувалися лише на обороні і крок за кроком поступалися ліберальній хвилі.
Як написав Джош Гаммер, голос MAGA в американському “Newsweek”, відразу після обрання Трампа на посаду: “У 2008 році Обама оголосив нам холодну громадянську війну, кажучи, що метою його правління є радикальна трансформація цієї країни. Це було оголошення війни. І врешті-решт цю війну ми виграли“.
Кевін Робертс у згаданій уже промові про наступаючу “золоту еру” Америки підсумував теперішню ситуацію наступним чином: “Час гри в обороні скінчився. Тепер настав час, щоб перейти в наступ – в освіті, ЗМІ, законодавстві та політиці“.
Америка потребує “зміни режиму”. Остання книга, опублікована минулого року Чарлі Кірком, має підзаголовок: Як перемогти Woke та врятувати Захід.
ЗІГНУТИ СИСТЕМУ ЗА ВОЛЕЮ НАРОДУ
Віковічною проблемою всіх революціонерів є, однак, питання: як це зробити? Тут ми приходимо до наступного ключового діагнозу стану ліберальної демократії.
Йдеться про критику безсилля виконавчої влади, паралізованої бюрократичними мережами “адміністративної держави”, прерогативами політизованої судової влади або зобов’язаннями міжнародних угод. Справжня зміна неможлива, бо навіть якщо виграєш вибори, то “система” тобі не дозволить.
І тут з’являється місце для Трампа. Коли дивимося на похвали, що складають президенту його підлеглі, легко можемо не помітити факт, що відносини між авторами MAGA та Трампом значною мірою є прагматичним союзом. Саме американський глава держави дозволяє їм змінювати реальність. Найкраще висловив це Кевін Робертс, назвавши Трампа “тараном, яким ми руйнуємо фортецю правлячого класу“.
Між першим та другим терміном Трампа в нових правих укладено консенсус, що після приходу до влади найпотребішим є наведення порядку в державній адміністрації та посилення позиції президента в рамках системи. Найважливіший розділ програмного документу Project 2025 авторства Heritage Foundation, від якого Трамп дистанціювався під час кампанії, а потім частину авторів розмістив на ключових посадах в адміністрації, стосується повноважень виконавчої гілки мешканця Білого Дому.
Він нагадує “доктрину єдиної виконавчої влади”, яка буквально тлумачить ст. 2 Конституції США, що доручає президенту всю виконавчу владу. Реальність є, однак, на думку авторів звіту, далекою від духу конституції: новий президент стикається з “федеральною бюрократією, яка занадто часто реалізує не його плани та переваги, а свої власні“.
Завданням Трампа є “перетворення, згинання всієї виконавчої структури відповідно до волі народу“. Автор цього розділу, Рассел Вот, зараз є керівником Управління з управління та бюджету Білого Дому.
Реалізація доктрини єдиної виконавчої влади триває від першого дня другого терміну Трампа, який почався від підготовки серії виконавчих наказів, значна частина яких мала на меті повний контроль над політикою та кадровим складом урядових агенцій.
Дії на межі конституційності та часті звернення до різних надзвичайних кризових повноважень, як у випадку депортації нелегальних іммігрантів, неминуче генерують нові конфлікти з судовою владою, яка в ролі “останньої лінії оборони” системи замінила послаблених демократів.
Задовго до виборів Венс в інтерв’ю для “Politico” зауважив, що такий гострий конфлікт може бути необхідним. Як говорив, це менша конституційна кризиза, ніж ситуація, коли обраний президент не може виконувати свої повноваження, тому що не контролює бюрократію. Це останнє є – зазначив він – запереченням демократії.
“Той, хто рятує націю, не порушує закон” – написав кілька місяців тому на платформі Х Дональд Трамп. “Судді не мають права обмежувати виправдані компетенції виконавчої влади” – додав Венс. Трамп процитував Наполеона, а у висловлюваннях обох зазвучали відлуння іншого ключового автора – теоретика права Адріана Вермюля.
Саме він запропонував останніми роками новий (хоч насправді дуже старий) погляд на право, який понад хаосом позитивного права та судових вердиктів ставить дух конституції та концепцію спільного блага, до якої має звертатися кожне рішення уряду.
Вермюль вказує, що саме виконавча влада відповідає за турботу про спільне благо, а правова система має залишити президенту “достатню свободу дій, щоб він міг діяти – і то діяти швидко”.
ЦЕЗАР ТА ОКТАВІАН
Інтелектуальні союзники Трампа, на чолі з віце-президентом Венсом, безсумнівно є частиною ширшої тенденції конфлікту між демократичною легітимністю народу та лібералізмом, що спирається на бюрократичну машину, механізми правової держави та глобальний економічний і політичний порядок. Вони є також проявами процесів, що стосуються всього Заходу, але є в цьому процесі головними трендсеттерами.
Немає сумніву, що MAGA є революційним рухом. “Лібералізм спустошив демократію зсередини, залишивши лише фасад, який йому потрібен для своєї легітимації. Він як осел із байки, що вбрався в левову шкуру” – пише Вермюль.
Три роки тому в “Politico” Джей Ді Венс вказав на Шарля де Голля як на свій політичний взірець. Не через порятунок честі Франції під час Другої світової війни, а через демонтаж Четвертої та побудову П’ятої республіки – глибоких змін системи конституційного ладу в ім’я порятунку сутності держави та нації.
Улюбленим для багатьох інтелектуалів MAGA історичним порівнянням є антична пізня римська республіка, період хаосу та внутрішніх напружень, що дозрівали до принципових змін.
“Нам потрібен Цезар” – повторювали в останні роки. Чи Трамп є Юлієм Цезарем, який як таран розпочав повалення старого ладу, викликавши бурхливу реакцію? Це дозволило його наступнику, Октавіану, дійсно зробити Рим знову великим – і за фасадом відновлення колишньої величі приховати принципову трансформацію всієї держави. У будь-якому разі, дивлячись на хаос сучасної Америки та наростаюче внутрішнє напруження в самому таборі MAGA можна сказати, що ми знаходимося досі в ранніх фазах цього процесу…
автор – Мацей РУЧАЙ (пол. Maciej Ruczaj), політолог, журналіст, колишній Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Словаччині (2023-2024), а також директор Польського Інституту в Празі (2016-2023). Нині є старшим науковим співробітником (Senior Fellow) у Празькому центрі трансатлантичних відносин (Prague Transatlantic Centre).
переклад з польської ПолітКому
