– Чому все так дешево! Підходять до мене запрошені лектори після ярмарки на з’їзді екопоселень. Так не повинно бути.
– Ну це ж бізнес соціальний, – намагався я виправдовуватись.
– Так не повинно бути…
Якось не доводилось мені читати лекцій по економіці для екопоселень. Хоча маю кілька власних спостережень. Отже, почнемо.
Перша з них, що заробляння повинно приносити заробітки. По правильному так. Але не в екопоселеннях. Бо тут економіка – це швидше клей, який єднає людей у спільноту. Тут люди важливіші задач. І гармонія. Тобто бізнес в радість вище, ніж бізнес в прибуток. З усіма відповідними наслідками.
Як на мене – це є головною причиною, чому так мало дохідних бізнес проектів, будь то виробництво, чи торгівля, чи крафт якийсь. Це в першу чергу клей спільноти і антиспоживацтво. І ще дуже багато ідеології.
А де ж тоді економіка?
Тут моя версія зазвичай викликає чимало заперечень, але я називаю це «економіка навпаки».
Перше – це звичайно попередні накопичення кожного учасника. Тут все якби просто, продав квартиру в місті за 30-50к$, купив собі цілу вулицю в селі по 5-7к за двір.
Чи збудував, але це дорожче і довше. Хоча для когось вся суть життя в поселенні полягає саме в безкінечному будівництві.
За решту живеш, поки живеш. Закінчились – пішов на роботу. Ось і вся економіка. Примітивно але працює. Так живуть наші хуторяни дауншифтери. І це нормально. В Європі теж так живуть, кожен день доїжджають на роботу, увечері назад. Половина комуни заробляє, половина живе за те, що обслуговує тих хто заробляє, вирощує, пече, готує, нянчить дітей, робить свята, фестивалі тощо.
Рантьє. Окрема категорія. Ті що мають в місті бізнес, квартири здають, депозити, тощо. Переважно на таких все і тримається в самих поселеннях, вони там лідери, вони там агенти змін.
Наступне, з того що дійсно працює, це заробітчанство. Поїхав на сезон – заробив. Привіз і живеш, робиш ремонти. На будові, на фестивалях, на готуванні їжі і тд.
Круто, коли з одного двох поселень формується така команда і привозять гроші одразу на спільноту. Так наприклад італійці їздять командою пекти піци на музичних фестивалях. Роблять там глиняні печі і гайда, 5 євро кусень, асорті. За сезон такої роботи десь 30-40к€, комуна живе весь рік.
Фестивалі концерти. Деякі поселення роблять у себе на території і мають з цього бюджет. У нас теж є фестивалі, але перепадає з них не всій комуні, бо у нас цієї культури спільного бюджету особливо нема. Є окремі організатори, вони заробляють, або ні. Тут питання численності і масовості тих заходів.
Тренінги освіта, теж у нас переважно штука соціальна, від навчання дітей до просвітлення дорослих. В Європі це коштує дорожче і з цього живуть.
Економіка навпаки.
Основна причина успішності екопоселень Європи, як на мене, в доступних кредитах, рівень достатку загалом, і рівень підтримки держави.
У нас таких інструментів поки нема, тому виглядає це не дуже. Поки за це не беруться люди з достатком і управлінськими бізнес навиками. Комуна айтішників виглядає пристойно і сучасно, але знову ж таки всі працюють в містах. З доходом від 1,5-2к$ стабільно. Прагматичний підхід в попередньому проектуванні, виборі забудовника і все решта. Творчість тут починається хіба вже на рівні грядок і газонів. І майстерні в гаражах.
Гранти і Членські внески, донейти меценатів. Це те на чому тримається європейський лідерський склад, і частково наш.
Якщо глянути глибше, наприклад у процвітаючі духовні спільноти, це теж дуже прагматичний і скрупульозний бізнес підхід. Велика спільнота послідовників в містах, які дають потік людей на духовні практики і пожертвування.
Тут варто підкреслити, що екопоселення це в першу чергу продовження великих міст і там знаходиться та непомітна проте більша частина цього економічного айсбергу.
Тут мабуть з’являться заперечення. Хтось скаже, а як же самодостатність. Де ж тут альтернатива матриці? Екопоселення повинно само на себе заробляти. А не якісь там гранти фонди.
Теоретично так. Але практика показує, що крокодил не ловиться не росте кокос.
Якщо мова йде про вирощування їжі, то переважно це працює лише у дуже тісній співпраці із реальними фермерами, органічними переважно. Тепличні господарства, агротех і інвестиції.
Розрахунок, де першим стоїть прибуток, а не соціальна чи етично сторона. Підкреслю слово: першим! Бо як правило тут всі списи і ламаються.
Це пояснює чому так дешево. Тобто продешевили у ціноутворенні на тому ярмарку. Бо включилась етичність і соціальність. Ні, це не критика, це виключно мої спостереження.
І я такий же, уяви не маю що таке соціальне підприємництво. Бо коли плитка шоколаду коштує 200 грн, це економіка. Коли огірки по 150 грн. Це економіка. А от коли по 20, бо так у бабок в переході, це не економіка. І звичайно об’єми і системність.
Бо в поселеннях виробництво – це зазвичай соціальний експеримент. І вже через рік, часто так буває, оливковий цех стоїть порожній. Бо банально оливки не вродили і займатись нема кому. І не відомо, що перше. Таке я бачив в Іспанії в одній духовній спільноті.
І це для мене пояснення чому час від часу з’являються і зникають магазини з товарами з біркою «зроблено в екопоселеннях».
Єдине де це працювало б, коли власне екопоселення буде стояти посеред міста, як наприклад Хрістіанія в Копенгагені. Де поселення по суті складається з 14 комун одночасно в діапазоні одного невеликого острова. А це на секунду близько тисячі постійних жителів, 8 млн євро річний бюджет. 60% з яких внески меценатів. 40% кафешки, концерти і та ціквава вуличка з маріхуанною.
Із виробництва в екопоселеннях я бачив ефективні пекарні, але вони були не кустарні, а професійні з хорошими інвестиціями. Розвозили випічку в міста, в булочні бутіки по хорошій ціні.
Я взагалі схиляюсь, що екопоселення не для бідних і переважно це товари преміум класу. Або інший шлях – економіка дарування, коли вказується рекомендований донейт за товар, а покласти можна й більше.
Ферми комуни, що вирощують їжу на дорогі ресторани з історією, типу Сванхольм в Данії, самі зізнавались що справи не дуже. Хоча вони ще ті затяті комуняки і всередині всі кошти підзвітні, навіть кишенькові витрати на пломбір. Але за 40 років прийшли з рештою, що економіка навпаки працює краще.
Волонтерство. І вуаля всі беруть волонтерів по ESC програмах. ЄС виділяє сотні мільйонів євро, навіщо відмовлятись. І це реальний прихід в економіку і в грошах і в робочій силі і в клей спільноти, молода кров.
Але ми поки чи то горді чи то ліниві, цієї культури не впустили, треба купу документів заповнювати, щоб сертифікуватись. Гемор.
Краще самі. Головне вчасно посадити! Так працюють у нас ті, кого я називаю трудові комуни. Виростити і продати на місто, знову ж таки. Молитись за дощі і за врожай. І місцеві, щоб не забухали на прополку.
Проте ця економіка теж працює, але не у всіх. Дуже залежить від особистих характеристик людей у спільноті. Бо не кожен міщук може в полі робити. Це справа не для слабаків. Я от не зміг, стільки форс-мажорів, що ця економіка не для мене.
Батончики, шоколадки, сири, меди, оліі і решта переробки так само як і шиття, столярка, пічка, ковка тощо. Добре працює до певного рівня і об’єму. А потім, коли потік починається, виникає питання вигорання, рутини, просідання замовлень і знову ж таки інвестицій в цехи і обладнання. Кадри ще той головна біль.
І питання навіщо? Тобто для чого було їхати жити в екопоселення, щоб так впахувати. Хтось втягується, включає харизму, всю родину, сусідів, дітей.
Хтось делегує, хтось переводить це все в курси тренінги.
Хтось натискає на стоп. Бо екопоселення – це не про впахувати, це про гармонію, розміреність і пошук смислів.
Чудово, як на мене працює шось мистецьке, творче, фешн, з великою маржею між первинними витратами і кінцевим продажем.
Коники, теж у когось непогана історія. Катати гостей під час екскурсій, банька з чаями. Оренда простору, хостелів.
Та найкраще мабуть себе почувають ретріти, бо там маржа значно вища.
Я б відніс цю економіку не так до зеленого чи освітнього туризму, як до індустрії вражень. Екопоселення, які йдуть в цю нішу зазвичай завжди людні і в принципі живуть в достатку.
Але тут варто тримати баланс, щоб гуру не зазвіздився. Бо таке теж буває і тоді, терміново йде пошук пігулок типу Соціократії і ненасильницької комунікації, потреб і запитів. Але все воно звичайно чомусь не працює. Бо вже пізно, у спільноті іде розкол. У духовних спільнот конфлікти поглядів духовних лідерів – це головна болюча тема.
Але це вже зовсім інша історія…
Отже, з вами була рубрика Економіка екопоселень. Хто що знає доповнюйте, будемо обговорювати ще на з’їзді.
Як то кажуть маркетологи, ваша думка важлива.
Автор: Максим Залевський
Джерело: Facebook
