“Дванадцятиденна війна” між Іраном та Ізраїлем стала одним з найбільших конфліктів на Близькому Сході за багато років. Конфронтація не переросла у велику регіональну війну, проте сусідні країни ще раз відчули наскільки крихким є мир та якими негативними можуть бути для них наслідки повномасштабної війни за участі Тегерану. Не стала винятком й Центральна Азія, яка досить сильно покладається на Іран, зокрема для виходу до світового океану. Місцеві країни опиняються під загрозою – економічною, гуманітарною і політичною. У цьому контексті важливо розглянути які наслідки мала “Дванадцятиденна війна” для країн ЦА та що може чекати на регіон у майбутньому в разі повторення конфлікту.
ХІД КОНФЛІКТУ
Важливим етапом загостреності стала резолюція МАГАТЕ від 12 червня 2025 року про невиконання Іраном обов’язків у межах Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Так, за попередніми оцінками, Іран на той момент мав 140 кілограмів урану, збагаченого на 60%, що є критично близьким рівнем для використання у військових цілях, а також 5 тон урану, збагаченого на менш низьких рівнях.
13 червня 2025 року, Ізраїль оголосив про початок операції «Левовий народ», основною ціллю якої стали ядерна інфраструктура Ірану. Так, ізраїльськими ВПС був уражений найбільший центр збагачення урану в Натанзі. Супутникові знімки підтвердили три влучання у цех зі збагачення ядерного палива, де знаходилося 1700 газових центрифуг. Саме там вироблявся збагачений на 60% уран.
Окрім цього, ракетними ударами була знищена електропідстанція у Натанзі, що заживлювала увесь ядерний об’єкт. Це вивело з ладу й місцеві центрифуги для збагачення. Також, крім інших ударів по ядерних об’єктах у Фордо та Ераці, ВПС Ізраїлю пошкодили об’єкти у Ісфахані та Тегерані, де виготовлялися уранові центрифуги та інші ключові компоненти для збагачення урану.
Так як основною ціллю для Ізраїлю в Ірані була саме ядерна складова, ЦАГАЛ сфокусувався на ліквідації спеціалістів з ядерної програми. Саме тому, окрім високопосадовців іранської армії, авіаударами були вбиті спеціаліст з ядерних технологій Тегеранчи Мохаммад Мехді та колишній голова організації з атомної енергетики Ірану Ферейдун Аббасі.
Новою фазою загострення стало безпосереднє втручання США у конфлікт. Так, у ніч на 22 червня, американські бомбардувальники атакували ядерні об’єкти у Фордо, Натанзі та Ісфаханський центр ядерних досліджень. Сполучені Штати вперше в історії застосували протибункерні бомби, що мали б знищити підземні цехи ядерних об’єктів.
Однак, досі невідомо, чи дійсно ця операція мала успіх, адже Іран міг встигнути вивезти обладнання і збагачений уран з цих об’єктів. Підземний комплекс збагачення урану у Фордо, що знаходиться на глибині 90 метрів, міг узагалі не отримати значних ушкоджень. За оцінками міжнародних ЗМІ, ці удари не знищили ядерну інфраструктуру Ірану, а лише сповільнили її на декілька місяців.
РЕАКЦІЯ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ НА КОНФЛІКТ
Уряди держав Центральної Азії одностайно висловили стривоженість конфліктом, адже майже регіон так чи інакше відчуває на собі будь-які заворушення, пов’язані з Іраном. Однак, жодна з країн не висловила одностайної підтримки якійсь зі сторін війни.
Так, МЗС Казахстану заявило, що виступає за якнайшвидші переговори між сторонами і вважає, що Іран має чітко слідувати Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. При цьому, у Казахстані заявили, що Іран все одно залишається важливим партнером для Астани.
Уряди Таджикистану, Узбекистану і Киргизстану заявили про стривоженість конфліктом між Іраном і Ізраїлем. Вони виразили сподівання, що сторони якнайшвидше зможуть врегулювати конфлікт і запобігти подальшій ескалації
Туркменістан, як завжди, заявив про свій нейтралітет. Така політика держави зберігається з проголошення незалежності.
ЯКІ НАСЛІДКИ ЦЕ МОЖЕ МАТИ ДЛЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ
НАФТА ТА ІНШІ ЕНЕРГОНОСІЇ
Для Центральної Азії, як і для всього світу, дуже важливі ціни на нафту. У цьому контексті надважливу роль грає Ормузька протока, яка з’єднує Персидську затоку з Аравійським морем. Іран неодноразово погрожував перекрити її, що обов‘язково вплине на ціни на нафту. Їхні довготривалі коливання можуть загрожувати регіону економічними проблемами, зокрема інфляцією, адже ріст цін на паливо пропорційно вплине на вартість товарів та послуг.
Окрім цього, Казахстан робить поставки нафти через Іран за “своп-схемою”: відправляє нафту на північ Ірану, де сконцентровані НПЗ, а Іран відправляє аналогічну кількість своєї нафти з Перської затоки під виглядом казахської. Астана отримує прибуток і розширює ринки збуту на Африку і Близький Схід. Піковою позначкою поставок було 3,5 млн. тонн казахської нафти у рік. Логічно, що у разі посилення військової активності у регіоні, Казахстан не зможе продовжувати розширення ринків збуту своєї нафти. що призведе до щорічних втрат у розмірі близько $50 млн.
Подібну «своп-схему» з Іраном має й Туркменістан, який таким чином постачає газ в Азербайджан та Ірак. Приблизний річний об’єм поставок туркменського газу у ці країни через Іран оцінюється у 12 млрд кубометрів, що приносить у державний бюджет Туркменістану до $2 млрд. Також відомо, що Ашгабад планує збільшити цю позначку до 40 млрд кубометрів газу на рік шляхом розширення ринку збуту ще й на Туреччину.
Для Узбекистану ж важливі поставки іранської нафти. Так, на фоні значного скорочення власного видобутку нафти, у 2022 році Узбекистан прийняв рішення імпортувати іранську нафту і переробляти її на власних НПЗ, загальна потужність яких становить 230 тисяч барелів. Так, лише у 2024 році об‘єми поставок нафти з Ірану в Узбекистан зросли на 14% та досягли загальної вартості закупівель у $292 млн ≈ 414 тисяч тоннї нафти. Це становить майже половину від загального імпорту нафти для країни.
Таким чином, можна прослідкувати, що у разі можливої атаки на Перську затоку для центральноазійських країн існує небезпека не тільки у зростанні цін на нафту, а й у втраті деякими з них важливих імпортерів енергоносіїв і додаткових прибутків у бюджет. Зважаючи на значну долю іранської нафти в Узбекистані, відсутність її поставок може викликати дефіцит енергії в країні, враховуючи, що 75% узбецької енергетики становлять ТЕС.
ТРАНСПОРТНІ ВУЗЛИ
На фоні конфлікту Ірану з Ізраїлем, під загрозу ставиться існування і подальший розвиток різноманітних логістичних маршрутів. Наприклад, проєкт «Залізничного коридору п’яти націй», який є частиною ініціативи Китаю «Один пояс, один шлях». Цей маршрут, розпочатий у 2014 році, має з’єднувати Таджикистан, Киргизстан і Афганістан з Китаєм на сході і з Іраном – на заході. Загальна протяжність залізниці має становити 2100 км.
Для Афганістану, Таджикистану і Киргизстану, які не мають доступу у Світовий океан, «Коридор п’яти націй» є стратегічно важливим, адже він сполучає ці країни з іранськими портами Чахбехар і Бендер-Аббас, що надає нові можливості для розширення торгівлі.
Зараз цей шлях лише випробовується, що пов’язано з напруженою ситуацією в Афганістані. Але, якщо він запрацює на повну потужність, то його робота як транзитної залізниці до Перської затоки буде досить сильно залежати від подальших кроків Ірану та Ізраїлю в напрямку миру.
Також варто згадати і про транспортний коридор “Північ-Південь”, а саме транзитну мережу на лінії Казахстан-Туркменістан-Іран. Вона дає можливість першим двом країнам мати залізничне сполучення з портом Чахбехар та подальшим виходом в Індійський океан. Для центральноазійських наявність транзитного шляху до портів Перської затоки може допомогти не тільки розширити ринки збуту, а й зменшити залежність від Росії.
Важливо розуміти, що Іран і Перська затока зокрема є одними з небагатьох способів для Центральної Азії виходити у Світовий океан і вести активну торгівлю морськими шляхами, через що цей залізничний вузол є стратегічно важливим для економіки регіону і диверсифікації ринків збуту.
Якщо у разі ескалації конфлікту буде поставлена під загрозу логістична безпека порту Чахбехар, який є кінцевою точкою обох залізничних коридорів, це може серйозно порушити шляхи зовнішньої торгівлі Центральної Азії. Наслідками цього будуть: підвищення логістичних цін, інфляція та порушення експортно-імпортних зв’язків для всього регіону.
ЗАГРОЗА БІЖЕНЦІВ
“Дванадцятиденна війна” показала, що навіть за такий короткий проміжок часу можливі великі жертви серед цивільного населення і руйнування, що викликає великий потік переселенців. Якщо конфлікт повториться, то існує висока ймовірність великої еміграції населення, яке вже знає чого очікувати.
Окрім цього, наслідком конфлікту стала депортація 500 тисяч афганців з країни. Пояснюється це Тегераном не тільки їх нелегальним проживанням на території Ірану, а й співробітництвом з ізраїльськими спецслужбами. Так, за підозрою у шпигунстві було затримано 5 тисяч афганців.
У разі більш серйозної військової загрози на території Ірану та блокування кордонів з боку Туреччини та Азербайджану, цілком ймовірною є міграція цивільного населення до Центральної Азії. Скоріш за все, рух відбуватиметься в напрямку Узбекистану та перськомовного Таджикистану транзитом через Афганістан. Але, не дивлячись на перспективу розвитку такої ситуації, ні Таджикистан, ні Узбекистан не готові до прийому великої кількості мігрантів. Так, наприклад, таджицька медична інфраструктура потребує оновлення, а державні структури перевантажені. Політика ж Узбекистану з цього приводу стала зрозуміла ще у 2021 році, коли уряд відмовився приймати афганських біженців.
Наслідком непідготовленості цих країн до прийому іранських біженців може стати перенавантаження шляхів з Афганістану до Центральної Азії, що викличе створення стихійних таборів, нових мереж контрабанди і масштабних несанкціонованих переходів через кордон Таджикистану і Узбекистану.
ЗАГРОЗА ІСЛАМІЗМУ
Терористична організація “ІДІЛ-Хорасан”, відома своїми резонансними терактами в Ірані, у разі ескалації конфлікту може використати дестабілізацію обстановки та міграційну хвилю для посилення терористичних атак на Центральну Азію. Їхньою метою буде активізація терористичних груп на історичній території Хорасан, яка частково охоплює Іран, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та Киргизстан.
Міграційна криза може стати ідеальним фоном для вербовки іранських біженців у Центральній Азії і значного розширення терористичної мережі у регіоні. Для ЦА це загрожуватиме повторенням жорстоких терактів, як у Ірані, де від рук ІДІЛ-Хорасан за останні роки загинуло кілька сотень цивільних осіб.
Окрім цього, розширення мережі Вілаяту Хорасан може передбачати більш масову вербовку мешканців Центральної Азії. Вже зараз відомо про широку мережу вербовки громадян Таджикистану та Узбекистану, які пізніше виявилися причетними до терористичних атак в Ірані.
Ситуація є особливо загрозливою, враховуючи те, що випадки нападів ІДІЛ на Таджикистан та Узбекистан вже мали місце.
ЗАГРОЗА ПОВЕРНЕННЯ РОСІЙСЬКОГО ГЕОПОЛІТИЧНОГО ВПЛИВУ
Потенційна втрата Іраном геополітичних позицій у регіоні вкупі з можливим зменшенням експорту і загрозою біженців може призвести до геополітичного вакууму і енергетичного дефіциту у Центральній Азії. Цим може скористатися Росія для повернення тиску на регіон.
На фоні можливої міграційної кризи і наближеності у Центральній Азії, Росія може використати ОДКБ як інструмент впливу для стабілізації в ЦА та посилити свою військову присутність.
Потенційна паливна криза і відсутність виходу у Перську затоку може спричинити нову хвилю намагань РФ вплинути на ці держави через захоплення ринків експорту та імпорту, особливо при ослабленні місцевих економік в разі значних коливань цін на нафту.
Після початку російсько-української війни, усі п’ять держав Центральної Азії намагаються потроху змінювати політичний вектор з Росії на країни ЄС, Китай, Індію та Туреччину. Проте у разі серйозних наслідків, викликаних війною на Близькому Сході, Росія, як найближчий до Центральної Азії геополітичний гравець, зможе спробувати повернути втрачені позиції.
ВИСНОВКИ
Не дивлячись на чинну нейтральну позицію центральноазійських держав, при подальшій ескалації конфлікту вони не зможуть залишатися осторонь. Наслідки ймовірної війни матимуть економічну, гуманітарну, енергетичну і безпекову загрозу. Особливо, якщо враховувати близькість регіону до Ірану і залежність від місцевих портів і залізничних шляхів.
Можна зробити висновок, що країнам Центральної Азії треба шукати нові логістичні маршрути. Наприклад, для Туркменістану, де Іран грає значну роль газового експорту країни, альтернативним шляхом збуту газу може стати проєкт газопроводу ТАПІ. Він передбачає експорт газу в Афганістан, Пакистан та Індію, що відкине залежність газового експорту Туркменістану від безпекової ситуації в Ірані.
Для інших країн Центральної Азії, чий вихід у Світовий океан залежить від загострення військової ситуації у Перській затоці, перспективним може стати Транскаспійський коридор. Він об’єднує регіон залізничними та водними шляхами з Європою та Туреччиною на заході та Китаєм на сході. Цей маршрут дасть змогу оминати потенційно нестабільний Іран та запобігати значним фінансовим втратам у разі загострення конфлікту.
Центральна Азія межує із дуже нестабільним Близьким Сходом, тож їй необхідно готуватися до всіх можливих сценаріїв та зменшувати свою залежність від Ірану. Регіон вже робить необхідні кроки на цьому шляху, тож їх треба лише посилювати.
Автор – Слободяников Артем, аналітик інформаційно-аналітичного порталу TransCaspianUA.
