Вчора відразу двоє експертів опублікували матеріали присвячені імпорту електроенергії з Білорусі. Олексій Голобуцький досить докладно описав як нардеп – слуга Андрій Герус заганяв українську енергетику у залежність від білоруської (читай вже російської) електрики. А екс-глава Міненерго Ольга Буславець гарно розкрила скільки ж Україні коштувала ця електроенергія.
Пані Буславець вказує, що за офіційними даними Державної митної служби, у 2021 році Україна імпортувала з Білорусі електроенергії на 44,885 млн долл, а з Росії – на 6,252 млн долл. У національній валюті це приблизно 1,4 млрд грн. На ринку електроенергії цей імпорт в базовому графіку (аналогічному графіку продажу АЕС) продавався за ціною бази на ринку «на добу наперед» у торговій зоні ОЕС України. Вартість імпорту електроенергії з РБ і РФ за 2021 рік – приблизно 2,8 млрд грн. У січні 2022 року обсяг імпорту електроенергії з Республіки Білорусь склав 509 млн кВтгод, з ринку електроенергії за неї отримано більше 1,3 млрд грн.
Тобто, більше 4 млрд грн пішли не українським енергогенеруючим компаніям і вугільним підприємствам, а також трейдерам. Це ті гроші, які мали б піти на українські державні шахти!
Хто конкретно заробив на імпорті? Олексій Голобуцький зазначає те, що провідним імпортером знову є «Трейденергоресурс», який належить знайомій вже нам, аля РосУкрЕнерго 2.0, арабській прокладці Vector Energy.
Нехай вас не вводять в оману її еміратські офіційні бенефіціари. Нещодавно експерти на пальцях вирахували, що за цією схемою стоїть власник фракції “Довіра” в парламенті нардеп Андрій Іванчук.
Голобуцький же вважає, що до “імпортного схематозу” має стосунок і сам Герус. Не лише тим, що був автором поправки до закону, яка дозволила сам імпорт, але і здійснював супровід побудови схеми. А отже, можна припустити, що й долю там має.
В мене лише питання: яку долю з цього має, наприклад міністр енергетики Герман Галущенко? Бо без його участі, не можна було б зреалізувати цю обрудку. Я не виключаю, що на початках він хотів пустити імпорт через близький до нього “Енергоатом”. Тоді цю тему перебив власник “ТЕТ груп” Віталій Бутенко. Але пізніше, український імпортер змінився, залишилася лише “офшорка” Іванчука. І їй дають працювати. Дає у першу чергу Міненерго.
Чи не дивно виглядає те, що держава замість того, щоб вкладати кошти у власний видобуток вугілля на держшахтах, фактично субсидує режим Лукашенка в Білорусі?
І це при тому, що попри усі запевнення Галущенка та Шмигаля, ми все одно не маємо достатніх запасів вугілля на складах ТЕЦ/ТЕС. На сьогодні вони складають лише 61% від гарантованих.
Як зазначає НЕК “Укренерго”, станом на ранок 31 січня загальні запаси вугілля на складах ТЕС становлять 657,2 тис. тонн, у тому числі газовий – 599,2 тисячі тонн і антрацитовий – 58 тисяч тонн. За минулий тиждень запаси вугілля знизилися на 7,9%. І це дійсно, не та “подушка”, яка дозволяє відчувати впевненість у стабільному проходженні другої половини опалювального сезону.
Буславець пише, що очікується значне зниження генерації АЕС. Уже з середини лютого передбачений плановийремонт двох енергоблоків АЕС (ХАЕС-2 на 1 ГВт і РАЕС-1 на 440 МВт), а в березні — ще три (включаючи РАЕС-2 на 440 МВт). Прогнозне навантаження АЕС в березні буденайменшим за останні 6 років — близько 9,5 ГВт. Як показує практика, березень може бути холоднішим за грудень.
Чи готове до цього Міненерго? Не думаю. В міністерстві досі немає профільного заму по вугіллю. Галущенко, натомість, тягне в галузь “смотрящего” Кропачева”. З іншого боку, один з його замів є людиною вище вказаного Андрія Іванчука, а отже керівництво відомства, цілком може бути в долі з імпорту електрики з Білорусі.
Такі справи…
