Київ. 28 березня 2015 року (ПолітКом, Богдан ЯРЕМЕНКО). Втягують мене у дискусію на наболілу тему «співпрацювати чи ні з російськими ЗМІ»
Своє ставлення до теми я вже висловив. Тепер пару аргументів. Серед патріотично настроєної публіки є такі, хто вважає, що на запрошення російських ЗМІ можна відгукуватися, давати їм інтерв’ю і навіть їздити для цього в Росію. Аргументи такі, що це єдиний спосіб показувати альтернативну точку зору росіянам, а професійно підготовлений промовець завжди знайде спосіб донесення своєї думки.
Признаюсь, що ці аргументи видаються мені наївними. Я виходжу з того, що:
1) під час війни будь-яке співробітництво з ворогом є колабораціонізмом і тхне зрадою;
2) в умовах повністю підконтрольних маніпулятивних російських ЗМІ висловлення альтернативної точки зору жодним чином не гарантує донесення її до аудиторії. Технологія роботи російських ЗМІ завжди дозволить використати альтернативну точку зору у своїх цілях (від елементарного «передьоргування», якщо промовець не буде достатньо професійним; до роздмухування ненависті, якщо носій альтернативної точки зору не дозволить спотворити зміст свого меседжу.
Пропоненти співпраці з російськими ЗМІ кажуть, що тим самим вони переносять інформаційну війну на територію супротивника. Це небезпечна ілюзія. Інформаційна війна екстериторіальна. Важливими є смисли, а не територія.
Включаючись у гру російських ЗМІ, ми поневолі сприяємо поширенню вигідних їм смислів і меседжів. При цьому допомагаємо підвищувати професійний рівень і технологічність ворожого інформаційного продукту (в російських ЗМІ присутня об’єктивність, а раз українські експерти чи політики беруть участь в їхній роботі, то і особливих проблем між нашими державами немає). Нас перетворюють на зрадників. Тому не варто відпрацьовувати задані росіянами інформаційні теми – хоч з України, хоч з Москви. Створюйте власний інформаційний продукт, контекст та шукайте можливість альтернативних каналів його поширення на російську аудиторію.
