Добре знайомий нам аналітик Бенджамін Кук цього разу міркує про те, чи можливо застосувати ядерну зброю «місцево» і в «малих обсягагх», тобто тактично, і які наслідки мало б таке застосування для цілого світу.
ПРИМІТКА: Я досліджував пакистансько-індійську кризу. Зокрема, питання про ядерну зброю та взаємне гарантоване знищення (mutually assured destruction, MAD). Ознайомитися з дослідженням можна тут. Під час кризи Пакистан зробив дещо, що всі ми мусимо осмислити: поставив питання про тактичну ядерну зброю. Знову.
Пакистанські офіційні особи не просто робили розпливчасті посилання на стримування. Вони провели випробувальні запуски ракет малої дальності, здатних нести ядерну зброю, і заявили про можливість застосування ядерної зброї у відповідь на удари Індії. Аналітики і військові інсайдери вказували на чітку доктрину Пакистану щодо розгортання «тактичної» ядерної зброї для протидії конвенційному військовому вторгненню Індії.
Це спонукало мене до роздумів.
Тактичної ядерної зброї не існує.
Можуть існувати «малопотужні» боєголовки. Можуть існувати ракети з радіусом дії, що охоплює лише поле бою. Але щойно хтось використає бодай один такий снаряд — де завгодно, проти кого завгодно — наслідки виникнуть глобальні. Ні, не буде локальної ядерної війни. Будуть стратегічні наслідки, екологічні, політичні, економічні та військові.
Тактичне використання? Це фантазії. Будь-яке використання є стратегічним.
Фраза «тактична ядерна зброя» — це небезпечна помилка. Вона передбачає, що ядерну зброю, якщо вона має малу потужність або використовується на невеликих територіях, можна відокремити від стратегічних наслідків. Це не так. Перше застосування будь-якої ядерної зброї — незалежно від потужності, цілі або намірів — руйнує червону лінію між звичайною і ядерною війною. Одного разу перетнувши цю лінію, назад повернути вже не можна. А наслідки — політичні, економічні та військові — будуть глобальними.
Ось чому розмови про «тактичну ядерну зброю» слід розглядати не як реальний варіант, а як блеф, покликаний викликати параліч. Бо в мить застосування ціна буде катастрофічною і незворотною.
Застосування ядерної зброї — не ескалація, а прорив
У теорії все дуже спокусливо: використати ядерний пристрій малої потужності на віддаленому полі бою, досягти швидкої перемоги і шокувати противника, щоб він відступив. Але на практиці цю ідею неможливо реалізувати з однієї простої причини — застосування ядерної зброї миттєво змінює характер війни. Ідеться не про окреме поле бою. А про глобальний підхід.
Навіть один вибух на полі бою змусить інші ядерні держави — особливо НАТО — припустити стратегічність наміру. Жоден альянс, жодна армія і жодна громадськість не можуть дозволити собі трактувати застосування ядерної зброї як одноразове. Щойно поріг буде подолано, кожен ядерний арсенал на Землі почне розраховувати час на реагування. Годинник починає цокати.
Стратегічна ціна тактичних ілюзій
Якби владімір путін застосував ядерну зброю — навіть якби скинув бомбу на безлюдну територію для «попередження», — результатом цього була б не догана, а глобальна відплата. Серед найперших наслідків: повне залучення НАТО у війну. Конфлікт в Україні перестав би бути проксі-конфліктом. Захід відкрито взяв би у ньому участь, а росія зіткнулася би з війною повного спектру — з повітря, моря і кіберпростору.
Кібернетична відплата була би суворою. Вона торкнулася б усього, всіх резервів — лазівок у російську банківську систему, комунальних послуг, військових мереж. Вимкнулося б світло. Звʼязок вийшов би з ладу. Російські структури командування і управління колапсували б у режимі реального часу.
Одночасно зникли б усі обмеження на військову допомогу Україні з боку Заходу. США і НАТО більше не стримувалися б через побоювання ескалації. Мета змістилася б від запобігання перемозі росії до забезпечення її поразки. Україна отримала б усі необхідні інструменти — ракети дальнього радіусу дії, винищувачі, системи наведення на ціль в режимі реального часу, необмежену розвідку поля бою. Більше не було б ніяких червоних ліній. Лише рух уперед.
Енергетична інфраструктура перетворилася б на легітимну ціль. Не залишилося б жодних обмежень навколо трубопроводів, сховищ чи експортних терміналів. Тіньовий флот, який використовується для відмивання нафти в обхід санкцій, зазнав би перехоплення, арешту і (за необхідності) потоплення. Енергетична економіка росії не стала б об’єктом санкцій; її просто знищили б.
Є ще Китай та Індія. Часто думають, що вони мінімізували б ризики або залишалися б нейтральними. Але цифри говорять про інше. У 2024 році на росію припадало лише 8,3% від загального обсягу торгівлі Індії. На ЄС і США разом — понад 23%. У Китаї ситуація ще більш сувора: у 2023 році на росію припадало лише близько 3,9% китайської торгівлі, порівняно з двозначними цифрами для США та ЄС. Якщо Пекін і Делі зіткнулися б із жорсткими вторинними санкціями, вони воліли б не втрачати доступ до західних ринків заради збереження зв’язків із вигнанцем.
Нейтралітет зруйнувався б і в інших місцях. Бразилія, Південна Африка, країни Перської затоки — будь-яка країна, що до того вагалася, змушена була б обрати сторону. Ядерне табу має значення. Поруште його, і навіть амбівалентність обернеться проти вас. Втрата репутації не є тимчасовою. Вона стає структурною.
Деякі аналітики припускають, що тактичне застосування ядерної зброї може бути обмеженим – завдадуть удар по скупченню українських військ у відкритому полі або попереджувальний постріл над Чорним морем. Але немає «обмеженого» застосування, коли на кону питання про ядерну зброю. Один лише фактор страху змінює всі розрахунки. Навіть нібито «хірургічний» удар підриває міжнародний порядок. Він розв’язує руки Ірану, Північній Кореї та іншим країнам, які запитують: якщо росії можна, то чому нам — ні?
Це і є справжня ціна. Вона виходить за межі поля бою. Бо створює прецедент.
Пастка відходу
Найскладніше в усьому цьому — визнати, що не можна бавитися з ядерним автократом, не накликаючи на себе ще більшу небезпеку. Інстинктивне бажання деескалювати — дати Путіну можливість «відходу» — видається відповідальною стратегією. Але насправді це пастка. Не лише для України, але й для будь-якої майбутньої конфронтації.
Страх перед ядерною ескалацією заохочує її. Підтверджує правила гри. Ескалація, а потім вимога деескалації на ваших умовах. Захоплюйте землі, утримуйте заручників, запускайте ракети — а потім відступайте рівно настільки, щоб здаватися «поміркованим». За це отримаєте: гроші, допомогу, нові території або політичні поступки. Те, що починається як агресія, закінчується перемовинами. Така стратегія дієва. Ми на власні очі в цьому переконуємося.
Диктатори дивляться, як усе розвивається. Китай спостерігає. Якщо Росія застосує ядерну зброю, а Захід відступить або кинеться пропонувати угоди, який урок буде засвоєно?Виграє той, хто першим почне ескалацію. Ядерна зброя — дієва.
Парадокс: якщо уникати ескалації в короткостроковій перспективі, вона стає більш імовірною в довгостроковій перспективі. Єдиний спосіб зберегти ядерне стримування — це розкрити блеф і дати зрозуміти, що навіть одне так зване «тактичне» застосування призведе до стратегічних наслідків, які жоден режим не зможе пережити.
Переклад: Ірина Жигалюк, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук
Оригінал: https://xxtomcooperxx.substack.com/p/theres-no-such-thing-as-a-tactical
Джерело тут
