Як регіон із багатовіковою історією спільних енергосистем та унікальним ресурсним потенціалом, Центральна Азія сьогодні стоїть на порозі масштабної трансформації. Чи зможуть країни регіону перетворити конкуренцію за водно-енергетичні ресурси на синергію, а застарілу інфраструктуру — на драйвер «зеленого» зростання? Докладний аналіз викликів та перспектив регіональної енергобезпеки пропонує провідний експерт з Узбекистану Саїдбек МАМАТКОБІЛОВ.
Забезпечення енергетичної безпеки є одним із основних викликів сучасності практично для кожної держави, незалежно від рівня економічного розвитку.
Останні десятиліття це питання набуло особливої гостроти у зв’язку з геополічною напруженістю, нестабільністю цін на енергоресурси, обмеженістю запасів традиційних видів палива та зростаючою конкуренцією за контроль над стратегічними ресурсами. Ситуацію ускладнюють наслідки зміни клімату, які створюють додатковий тиск на енергосистеми країн світу.
Багато держав, які раніше покладалися виключно на власні ресурси або налагоджені постачання ззовні, сьогодні змушені переглядати свою енергетичну політику. Пріоритети зміщуються у бік підвищення енергоефективності, диверсифікації джерел енергії та більш активного використання відновлюваних джерел.
На тлі цих глобальних тенденцій Центральна Азія відіграє дедалі важливішу роль у забезпеченні регіональної та міжнародної енергетичної стабільності. Країни регіону мають унікальний енергетичний потенціал, що базується на багатих запасах нафти, газу, вугілля, а також можливостях для розвитку відновлюваної енергетики.
Так, у Казахстані та Туркменістані зосереджена основна частина вуглеводневих ресурсів регіону, які дозволяють не лише покривати внутрішні потреби, а й збільшувати експортний потенціал. Зокрема, Казахстан має значні балансові запаси нафти – близько 4,4 млрд тонн. Астана активно співпрацює з Росією та європейськими країнами, експортуючи нафту через Каспійське море. У 2023 році обсяг постачання перевищив 70 мільйонів тонн нафти, що становить 78% від загального видобутку (90 мільйонів тонн).
У Туркменістані зосереджені одні з найбільших запасів природного газу у світі. Згідно з оглядом World Energy – 2023, підготовленим за підтримки British Petroleum, доведені запаси газу в країні оцінюються у 13,6 трлн кубометрів – четверте місце після Росії (37,6 трлн), Ірану (32,1 трлн) і Катару (24,7 трлн). Водночас, за даними туркменської сторони, загальні запаси природного газу в країні можуть становити близько 50 трлн кубометрів.
За підсумками 2023 року в Туркменістані було видобуто 80,6 млрд кубометрів природного газу, з яких 48 млрд (60%) було експортовано. Основними отримувачами туркменського газу є:Китай (газопровід «Центральна Азія – КНР») – 40 млрд кубометрів (83,3%),Росія (газопровід «Середня Азія – Центр») – 5 млрд кубометрів (10,5%),Узбекистан – 1,5–2 млрд кубометрів (3,1–4,1%),Азербайджан (за своп-угодою через Іран) – 1,5 млрд кубометрів (3,1%).
Своєю чергою, Киргизстан і Таджикистан мають багаті гідроресурси. За даними Міжнародного енергетичного агентства, Таджикистан має величезний гідроенергетичний потенціал і посідає 8-ме місце у світі за цим показником. Потенційні можливості країни у виробництві електроенергії на основі гідроенергетики становлять близько 527 млрд кВт.год, технічно – 317 млрд кВт.год.
За підсумками 2023 року було вироблено 22 млрд кВт.год, що є рекордним показником з моменту здобуття незалежності. Наймасштабнішим проєктом у цій сфері є Рогунська ГЕС (передбачено шість гідроагрегатів загальною потужністю 3600 МВт із середньорічним виробництвом 13,8 млрд кВт.год), загальна вартість якої оцінюється у $9 млрд, а орієнтовний термін запуску – 2032 рік.
Киргизстан також має значні водні та гідроенергетичні ресурси, які є одним із головних багатств країни. За потенціалом гідроресурсів та їх концентрацією країна посідає третє місце в СНД після Росії та Таджикистану. Гідроелектростанції виробляють 93% електроенергії країни.
У Киргизстані діють дві ТЕЦ і понад 30 ГЕС, зокрема Токтогульська, яка забезпечує 40% електроенергії країни. За оцінками експертів, нині Киргизстан використовує лише 10,5% або 15 млрд кВт.год на рік від свого гідроенергетичного потенціалу – 142 млрд кВт.год.
Узбекистан входить до топ-20 країн за запасами природного газу – близько 1,8 трлн кубометрів. Доведені запаси нафти невеликі – близько 100 млн тонн.
Країна також має величезний потенціал у сфері відновлюваної енергетики. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства та Європейської економічної комісії ООН, сукупний потенціал ВДЕ для виробництва електроенергії в Узбекистані становить 2091 млрд кВт.год (у 30 разів більше, ніж річне споживання).
Це зокрема зумовлено великим потенціалом країни у розвитку сонячної енергетики та високим рівнем інсоляції – понад 300 сонячних днів на рік.
Перспективи розвитку атомної енергетики в Центральній Азії
Розвиток атомної енергетики в Центральній Азії заслуговує на особливу увагу. За оцінками фахівців, регіон володіє приблизно 20% світових запасів урану, що робить атомну енергетику особливо привабливою для країн цього регіону.
Дві найбільші економіки регіону – Казахстан і Узбекистан розпочали роботу над будівництвом атомних електростанцій на своїй території для досягнення енергетичної незалежності, підтримки економічного зростання та зниження рівня забруднення довкілля.
Наразі Узбекистан приступив до будівництва атомної електростанції малої потужності. У травні 2024 року Національна дирекція з будівництва АЕС та компанія «Атомстройекспорт» (інжиніринговий підрозділ «Росатома») підписали контракт на зведення атомної електростанції малої потужності (АЕМП). АЕМП потужністю 330 МВт, що складатиметься із шести реакторів потужністю 55 МВт кожен, буде побудована в Джизакській області поблизу озера Тузкан.
В свою чергу, у жовтні 2024 року в Казахстані за підсумками референдуму було ухвалено рішення про реалізацію проєкту будівництва атомної електростанції повної потужності. При цьому, як заявило уряд Казахстану, зведенням АЕС займатиметься міжнародний консорціум.
Киргизстан також виявляє інтерес до розвитку атомної енергетики. У 2022 році уряд КР підписав меморандум із російським «Росатомом» щодо вивчення можливості будівництва в Киргизстані двох АЕМП потужністю по 50 МВт кожна.
Ключові проблеми енергетичного сектору Центральної Азії
Попри значні запаси енергоресурсів, країни регіону стикаються з низкою викликів, зокрема зі застарілою інфраструктурою, необхідністю модернізації енергосистем і узгодження міждержавної політики у сфері водно-енергетичних ресурсів.
Більшість енергетичних об’єктів у регіоні, зокрема електростанції та лінії електропередач, були збудовані ще в радянський період – понад 30–50 років тому. Це призводить до низької ефективності, значних втрат у мережах і частих аварій.
За оцінками, загальний обсяг фінансування, необхідний для модернізації енергосистем Центральної Азії, становить приблизно 40–50 мільярдів доларів. Це включає реконструкцію ліній електропередач і підтримку сталого енергопостачання.
Крім того, держави Центральної Азії мають різні пріоритети у використанні водно-енергетичних ресурсів Амудар’ї та Сирдар’ї. Верхні країни регіону прагнуть використовувати воду для виробництва електроенергії, що потребує збільшення водоскиду взимку, тоді як країни нижньої течії, навпаки, зацікавлені у збереженні води для літнього зрошення.
До цих факторів додається також значне зростання населення та економіки регіону, що створює велике навантаження на енергетичні системи країн.
Так, динамічне збільшення чисельності населення, яка вже перевищує 80 мільйонів осіб (із щорічним приростом у 1 мільйон осіб), супроводжується високою часткою молодого населення – понад 50% жителів регіону молодші 25 років.
Урбанізація також набирає обертів. Наприклад, частка міського населення в Казахстані та Узбекистані перевищує 40%, що створює додаткове навантаження на енергосистеми.
Прогнозується, що до 2030 року споживання електроенергії в регіоні зросте на 30–40%, що вимагає значних інвестицій в енергетичну інфраструктуру, зокрема у будівництво нових електростанцій і модернізацію мереж. Лише в Узбекистані очікується щорічне зростання споживання електроенергії на 7%.
Станом на сьогодні у ЦА виробляється приблизно 250 млрд кВт·год електроенергії (у Казахстані – 113 млрд кВт·год, Узбекистані – 78 млрд кВт·год, Туркменістані – 23 млрд кВт·год, Таджикистані – 22 млрд кВт·год, Киргизстані – 13,8 млрд кВт·год).
Окрім того, зростання промисловості в ЦА також вимагає посилення енергетичної підтримки. Останніми роками промисловий сектор регіону зростає в середньому на 6,2%, що потребує відповідного збільшення обсягів енергоресурсів.Більше того, на шостій Консультативній зустрічі глав держав Центральної Азії було ухвалено План промислової кооперації, спрямований на розвиток спільних проєктів і поглиблення економічної інтеграції. У цьому контексті стабільне енергопостачання стає ключовою умовою для реалізації цих масштабних завдань.
Всі ці фактори посилюють необхідність модернізації енергетичної інфраструктури.
Екологічні проблеми також безпосередньо впливають на забезпечення енергетичної безпеки.
Розвиток енергетичного сектору на основі викопних джерел призводить до погіршення стану довкілля. Використання вугілля в Казахстані та Узбекистані спричиняє високий рівень забруднення повітря і потребує переходу на чистіші джерела енергії.
Окрім цього, країни регіону залишаються залежними від зовнішніх постачань, що робить їх вразливими до коливань цін на світових ринках, змушуючи шукати шляхи для диверсифікації енергетичних джерел і маршрутів.
Зазначені проблеми вимагають комплексного підходу, заснованого на балансі національних інтересів і регіональній співпраці.
Від національних ініціатив до регіональної синергії: комплексний підхід до енергетичної безпеки Центральної Азії
В цих умовах з метою забезпечення стійкості енергосистем держави Центральної Азії проводять послідовну роботу як на національному, так і на регіональному рівнях. Зокрема, кожна країна регіону розробляє і реалізує національні стратегії, спрямовані на підвищення енергоефективності та розвиток ВДЕ.
Наприклад, Казахстан у межах своєї «Зеленої стратегії» розвиває проєкти з використання ВДЕ та модернізації інфраструктури для скорочення втрат енергії. Туркменістан розширює газотранспортну систему, орієнтуючись на диверсифікацію експортних маршрутів і зміцнення енергетичних зв’язків із сусідніми державами.
Киргизстан і Таджикистан зосереджені на залученні інвесторів для будівництва нових ГЕС та модернізації існуючих, що дозволить забезпечити безперебійне електропостачання навіть за умов зростаючого попиту.
В свою чергу, Узбекистан реалізує низку ініціатив, спрямованих на зміцнення енергетичної безпеки, де диверсифікація джерел енергії стає ключовим елементом. Особливий акцент робиться на розвиток сонячної та вітрової енергетики.
До 2030 року планується довести потужність джерел «зеленої» енергії до 20 ГВт (вітрові, сонячні електростанції, сонячні фотоелектричні панелі та мікроГЕСи), які можуть виробляти до 50 млрд кВт·год електроенергії на рік, сприяючи економії близько 25 млрд кубометрів природного газу, а також скороченню шкідливих викидів в атмосферу на 34 млн тонн.
Слід зазначити, що розвиток ВДЕ в Узбекистані відбувається у повному масштабі. З 2019 року в галузі «зеленої енергетики» були запущені великі сонячні та вітрові електростанції загальною потужністю 3500 МВт, що дорівнює 10 млрд кВт·год, що дозволило збільшити частку «зеленої енергії» в енергосистемі до 16%.
Крім того, в країні до 2030 року будуть побудовані додаткові «зелені потужності» на 19 000 МВт, а частка відновлюваної енергії буде збільшена до 54%.
Вже до 2025 року планується ввести 18 сонячних і вітрових станцій потужністю 3500 МВт, а також системи зберігання енергії потужністю 1800 МВт.
Крім того, в країні розпочато широкомасштабну програму «Сонячний дім», згідно з якою жителям дозволено встановлювати у своїх домівках сонячні панелі потужністю до 50 кВт.
Розглядається питання впровадження «агровольтаїки» – встановлення фермерами фотопанелей на полях з метою генерації енергії для власних потреб.
Узбекистан також активно працює над зміцненням зв’язків із сусідніми країнами у сфері енергетики. Наприклад, у 2022 році було підписано кілька угод про спільне використання гідроресурсів із Киргизстаном і Таджикистаном, що дозволяє оптимізувати використання водних ресурсів і підвищити ефективність енергетичних систем.
Зусилля докладаються і на загальнорегіональному рівні. Сьогодні в Центральній Азії функціонує і розвивається Єдине енергетичне кільце. Регіон може не лише забезпечувати власні потреби, а й експортувати електроенергію в такі напрямки, як Південна Азія та Європа.
Розвиток єдиного енергетичного простору Центральної Азії є стратегічним пріоритетом, оскільки країни регіону володіють значними енергоресурсами, які можуть ефективно взаємодоповнювати один одного.
Глави держав Центральної Азії неодноразово наголошували на важливості співпраці у цій сфері, підтверджуючи готовність зміцнювати енергетичну інтеграцію. Єдине енергетичне кільце, що функціонує в регіоні, дозволяє не лише задовольняти потреби країн, а й забезпечувати експорт електроенергії в такі перспективні напрямки, як Південна Азія та Європа.
Як успішні приклади регіонального співробітництва можна навести:
– Камбаратинську ГЕС-1 (потужність 1860 МВт) – досягнуто домовленість між Узбекистаном, Киргизстаном і Казахстаном про спільне будівництво об’єкта, що підвищить енергетичну безпеку регіону;
– Яванську ГЕС (потужність 140 МВт) – спільний проєкт Узбекистану та Таджикистану для підвищення енергозабезпечення двох країн;
– регіональну програму «Зелений порядок денний» для Центральної Азії, узгоджену країнами регіону, яка заклала основу для переходу до сталої енергетики, включаючи розвиток ВДЕ;
– зустріч міністрів енергетики країн Центрально їАзії в Астані (серпень 2024 р.),що підтвердила високий рівень зацікавленості у координації енергетичних політик та спільній роботі над проєктами, спрямованими на модернізацію інфраструктури та підвищення енергоефективності;
– ухвалення концепції розвитку регіональної кооперації «Центральна Азія – 2040», яка, зокрема, відображає прихильність допроведення спільних дій у сфері енергетики для забезпечення стійкого розвитку регіону.
Однак для реалізації цих амбітних проєктів необхідно вжити заходів, що забезпечать координацію зусиль для залучення інвестицій та стимулювання нових технологічних рішень.
В цьому плані розвиток спільного енергоринку Центральної Азії дозволив би ефективно використовувати потенціал регіону, підвищити його безпеку в сфері енергопостачання та зробити великим гравцем на глобальному ринку енергоресурсів.
Водночас, незважаючи на субсидії та просування ВДЕ, їхня частка в світовому паливному балансі за останні 50 років досягла лише 18,5%, тоді як на викопне паливо припадає 81,5% світової енергії.
Крім того, використання відновлюваної енергетики все ще залишається дорожчим, ніж вуглеводневих ресурсів, що перешкоджає повноцінному енергетичному переходу. Вона використовується переважно для виробництва електроенергії й не може повністю замінити викопне паливо в промислових галузях.
Попри активний розвиток і значний потенціал ВДЕ, країнам Центральної Азії не слід обмежуватися лише «зеленою» енергетикою. Для забезпечення довгострокової енергетичної безпеки та стабільності необхідно паралельно розвивати традиційні джерела енергії, включаючи геологорозвідку нафти, газу та вугілля.
Баланс енергетичного різноманіття важливий для:
– стабільності енергопостачання. ВДЕ залежать від погодних умов, тоді як викопні ресурси забезпечують надійне базове навантаження;
– економічного зростання. Розвідка і видобуток корисних копалин сприяють розвитку промисловості та експорту енергоресурсів;
– перехідного періоду. Для поступового переходу на низьковуглецеві технології країнам необхідно використовувати традиційні енергоресурси як «міст».
З огляду на багаті природні ресурси регіону, включаючи неосвоєні родовища вуглеводнів, геологорозвідка залишається стратегічно важливим напрямком. Баланс між ВДЕ та традиційними джерелами стане запорукою енергетичної стійкості регіону в умовах глобальних викликів.
З метою подальшого поглиблення регіонального співробітництва у сфері енергетичної безпеки необхідно виокремити такі ключові напрями, у яких країни Центральної Азії могли б активізувати спільні зусилля.
По-перше, пріоритетним завданням є реалізація заходів в енергетичному секторі, які враховуватимуть як економічні, так і екологічні аспекти (зокрема створення та оновлення стратегій, концепцій як на національному, так і на регіональному рівнях). Це, своєю чергою, дозволить мінімізувати ризики й підвищити стійкість до змін.
По-друге, існує об’єктивна необхідність впровадження програм навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері ВДЕ, оскільки кадровий дефіцит є однією з ключових проблем для розвитку сектора.
У більшості країн Центральної Азії відчувається нестача фахівців із навичками проєктування, будівництва та експлуатації об’єктів ВДЕ, а також інженерів, здатних адаптувати й розробляти локальні технології.
Це призводить до залежності від іноземних експертів і технологій, збільшення вартості проєктів та уповільнення їх реалізації.
Впровадження освітніх програм і підвищення кваліфікації спеціалістів не лише забезпечить підготовку кадрів, а й прискорить розвиток місцевих технологій, що зміцнить енергетичну стійкість регіону й створить умови для ефективного впровадження ВДЕ.
По-третє, затребуваним стає залучення іноземних інвестицій у модернізацію енергетичної інфраструктури та впровадження нових технологій, що сприятимуть підвищенню енергоефективності.
Створення спеціалізованих фондів для підтримки стартапів у сфері чистої енергетики може суттєво покращити ситуацію та пришвидшити впровадження інноваційних рішень.
Крім того, для пришвидшеного розвитку енергетичної інфраструктури Центральної Азії необхідно активно просувати співпрацю з позарегіональними акторами у форматі «ЦА+», що дозволить залучати додаткові інвестиції, впроваджувати передові технології та забезпечувати сталий розвиток енергетики регіону.
Взаємодія з великими міжнародними організаціями, такими як Світовий банк, Азійський банк розвитку та Європейський банк реконструкції та розвитку, а також залучення приватних інвесторів, допоможе реалізувати масштабні проєкти з модернізації енергетичних систем, розвитку ВДЕ та підвищення енергоефективності, що, своєю чергою, зміцнить енергетичну безпеку та стійкість країн Центральної Азії в умовах глобальних змін.
По-четверте, перспективним є створення багатосторонніх платформ для обговорення енергетичних питань і спільного використання ресурсів.
Регіональні угоди з управління водними ресурсами можуть сприяти більш ефективному розподілу гідроресурсів і електроенергії, а також допомогти у вирішенні водно-енергетичних питань між країнами.
По-п’яте, актуальною є активізація регіонального співробітництва у питаннях геологорозвідки та ефективного використання мінерально-сировинних ресурсів.
Регіональні угоди у цій сфері можуть сприяти більш раціональному освоєнню енергетичних запасів, покращенню промислової кооперації та зменшенню економічної залежності від імпорту енергоресурсів із третіх країн.
Таким чином, енергетична безпека країн Центральної Азії вимагає комплексного підходу та активної співпраці на регіональному рівні.
Вирішення актуальних проблем забезпечить сталий розвиток регіону, підвищить його стратегічну значущість на глобальній арені та створить умови для більш ефективного використання наявних енергетичних ресурсів.
Саїдбек МАМАТКОБІЛОВ – провідний науковий співробітник Інституту стратегічних і міжрегіональних досліджень при Президенті Республіки Узбекистан
джерело
