Історики та політологи тепер визначають Сполучені Штати як такі, що демонструють ті самі попереджувальні ознаки, які вони колись відстежували в нестабільних державах за кордоном.
Хто знає, що сказав би Алексіс де Токвіль, якби сьогодні повернувся зі своєї дослідницької «великої подорожі» Сполученими Штатами. Чи мав би він таке ж уявлення про демократію в Америці? Чи впізнав би в сьогоднішніх Сполучених Штатах країну, яка колись гарантувала рівні права та можливості?
Америка вже давно є не лише країною, де нерівність є найбільшою — пригадайте гасло Occupy Wall Street: «Ми — 99%»? — але й країною, де насильство піднято до рівня державної політики.
І подумати тільки, що бідолашний Токвіль, настільки захоплений, що вихваляв американську демократію на понад тисячі сторінок у своїй книзі «Демократія в Америці», був переконаний, що війна тепер залишилася в минулому.
Америка завжди була насильницькою країною (не лише в кіно), але тепер це насильство інституціоналізоване. Воно стало частиною культурної політики — етичної, офіціалізованої, лібералізованої.
Що сталося з Америкою? Що перетворило найрозвиненішу країну Заходу, захисницю свобод і маяк демократії, на місце, охоплене проблемами?
Багато хто вказує пальцем на Дональда Трампа — неспокійного та непостійного президента, який поводиться як справжній популіст, швидкий на суперечності та готовий приймати екстремальні ідеї, не турбуючись про наслідки, — переконаний, перш за все, що мир досягається через війну.
Але Трамп — це лише останній етап (наразі) довгого шляху до політичного та культурного занепаду, який розпочався з В’єтнамської війни та поступово посилювався з часом.
Привид анократії
Майбутня темна доба Америки називається «анократією» — терміном, що позначає уряд, який перебуває між демократичними свободами та автократичними тенденціями. Анократія — це демократія на вагах: вона виникає в автократичному режимі, який прагне демократизуватися, але так само й у демократичній країні, що скочується до деспотизму. Вона характерна для суспільств, які, виходячи з диктаторського минулого, готуються до демократичного переходу — або, навпаки, для суспільств, які, незважаючи на солідну демократичну історію, повільно рухаються до автократії.
Чи є підстави боятися, що Сполучені Штати перетворюються на анократію? Багато факторів сприяють цьому стану інституційної кризи: від піднесення популізму до краху елітного консенсусу, від відчуття соціальної незахищеності до клімату насильства, що встановився як всередині, так і зовні.
На думку Пітера Турчина, автора книги «Кінець часів: Еліти, контр-еліти та шлях політичної дезінтеграції» (End Times: Elites, Counter-Elites, and the Path of Political Disintegration, 2023), це наслідок чергування інтегративних та дезінтегративних фаз. Америка, тягнучи за собою значну частину Заходу, зараз переживає одну з цих негативних фаз, яка може тривати до століття.
Погляд Турчина може здатися поверненням до циклів та повторюваності історії, які зачаровували людство з незапам’ятних часів. Полібій визначив циклічні форми правління, Платон натякав на них у «Державі», а пізніше Джамбаттіста Віко зробив їх наріжним каменем своєї думки. Навіть Ніцше говорить про вічне повернення. Але версія, найближча до турчинівської, здається, є антимодерною версією Освальда Шпенглера, автора «Занепаду Заходу», який порівнює цивілізації з овочами — схильними до цвітіння, дозрівання та занепаду.
Невипадково Шпенглер передбачає, що остаточною політичною формою кінцевої цивілізації стане «цезаризм»: прихід авторитарного лідера. Те, чого Америка ніколи раніше не зазнавала.
Не було б потреби говорити більше про цей історичний детермінізм, якби не той факт, що варіант Турчина передбачає використання складних статистичних розрахунків, заснованих на інноваційних техніках «кліодинаміки» — науки про історію, над якою він працює зі своєю командою.
Аналізуючи історичні дані, починаючи з післявоєнної епохи (після Другої світової війни), та їхні економічні й соціальні наслідки, Турчин доходить висновків, які є менш фантастичними, ніж у Шпенглера, і значно переконливішими.
Падіння заробітної плати, «багатство-насос», перекачування багатства від середнього класу до привілейованої еліти, відсутність солідарності та звеличення індивідуалізму — це були б головні причини занепаду. До цього додається піднесення нових еліт — освічених і таких, що мають необхідну кваліфікацію для досягнення владних позицій, — для яких, однак, недостатньо доступних посад. Конкуренція між елітами може призвести до формування контр-еліт, що посилює соціальну дезінтеграцію та нестабільність.
Існує навіть роль об’єктивізму Айн Ренд, який, здається, користується значною популярністю. Ренд, російсько-американська письменниця, авторка роману «Ми — живі» (We the Living, 1936), пропагувала жорстку форму егоїзму, в якій єдиним завданням індивіда є особистий успіх та збереження себе і власних інтересів.
Лікарю, вилікуйся сам
Щоб зрозуміти громадську думку в трампівській Америці, цю перспективу необхідно доповнити іншими симптомами, висвітленими такими авторами, як Майкл Дж. Сендел про меритократію («Тиранія заслуг», The Tyranny of Merit, 2020) та Барбара Ф. Волтер, авторка книги «Як починаються громадянські війни і як їх зупинити» (How Civil Wars Start and How to Stop Them, 2022). Волтер розкриває існування Цільової групи з політичної нестабільності (Political Instability Task Force, PITF), створеної в 1994 році за президента Білла Клінтона, а нині розміщеної в Центрі системного миру (Center for Systemic Peace), для прогнозування принаймні за два роки наперед, у яких країнах може спалахнути громадянська війна.
Одним із ключових прогностичних факторів для визначення того, чи спалахне громадянська війна в країні, є тенденція рухатися «до» або «від» демократії: обидва рухи є показниками політичної нестабільності, яка може призвести до насильства.
Для визначення ступеня ризику аналіз варіюється від конкретних попереджувальних ознак до складних алгоритмічних розрахунків. Серед інших факторів, на думку Волтер, слід враховувати, чи заснована країна на етнічній або релігійній ідентичності, і, нарешті, вплив інтернету, широке використання смартфонів та розвиток соціальних медіа. Алгоритми соціальних мереж є справжніми «прискорювачами» насильства, схильними підтримувати стан постійної кризи разом із відчуттям, що поміркована політика зазнає невдачі.
Турчин і Волтер діють на одному полі та доповнюють один одного, оскільки в обох випадках метою є аналіз історичних фактів, щоб зрозуміти, наскільки країна ризикує з точки зору демократії. Це не просто соціологія, а питання політичної нагальності, враховуючи те, що відбувається у світі. Однак найдивовижніший висновок полягає в тому, що тепер серед країн, які перебувають під ризиком нестабільності, слід включати й самі Сполучені Штати.
Як то кажуть: medice, cura te ipsum! (лікарю, вилікуйся сам!)
автор – Карло БОРДОНІ — італійський соціолог, пише для Il Corriere della Sera. Він є співавтором (разом з Зигмунтом Бауманом) книги «Стан кризи» (State of Crisis, 2014). Серед його нещодавніх робіт — «Суспільство поділів» (The Society of Dividuals, Polity, 2026), «Публічна інтимність. Розчинення приватного в плинному суспільстві» (Public Intimacy. The Dissolution of the Private in Liquid Society, Routledge, 2026) та «Етичне насильство» (Ethical Violence, Polity, 2024).
9 квітня 2026 року
