Рената Дельпорте (відома HR-експертка та колишня HR-директорка SoftServe) в свіжому інтерв’ю звинувачує українських людей, мовляв ті не хочуть адаптуватися до умов ринку праці, і хочуть далі сидіти безробітними, хоча на ринку аж 430 000 вакансій.
Цифра у ~300+ тисяч і більше часто згадується в інфопросторі, але не як кількість активних оголошень на одному сайті (наприклад, Work.ua чи OLX), а як загальний дефіцит робочої сили, що включає відкриті вакансії на всіх комерційних майданчиках (близько 100-120 тис. одночасно), вакансії ДСЗ (державний сектор, медицина, освіта) + прихований дефіцит: місця, які бізнес готовий створити або заповнити, але навіть не виставляє оголошення, розуміючи відсутність кандидатів.
Найбільший дефіцит спостерігається в чоловічих професіях:
* Робітничі спеціальності: Слюсарі, зварювальники, токарі, електрик
* Логістика та транспорт: Водії вантажівок (категорії С, Е) та складські працівники.
* Будівництво та відновлення: Фахівці з бетонних робіт, маляри, штукатури.
* Сектор оборони: Вакансії в СОУ (як бойові, так і тилові)
Для бізнесу, який не має статусу критично важливого (а це 80-90% МСБ), більшість цих вакансій є напівреальними.
Бізнес виставляє оголошення, але під час співбесіди негласно шукає саме тих, хто має законну відстрочку (інвалідність, 3+ дітей, догляд за бабусею тощо). Якщо кандидат звичайний чоловік без броні – вакансія для нього закрита, навіть якщо він ідеальний фахівець. Прийом на роботу без військово-облікового документа це пряме порушення (ст. 210-1 КУпАП), за яке зараз передбачені серйозні штрафи.
Половина цих вакансій на ринку це спроба знайти невидимого працівника. Держава чи Рената Дельпорте бачить дефіцит кадрів у звітах (бо люди звільняються, щоб не світитися), а бізнес малює вакансії, сподіваючись на диво: на кандидата з правом на відстрочку.
Вакансії існують на папері, але вони мають негласний фільтр: Тільки для тих, кого не мобілізують. Такі вакансії існують як запит на робочі руки, але в легальному полі вони недоступні.
Друга причина фейковості – це класична структурна маніпуляцію статистикою, яку в HR-середовищі називають “фантомним дефіцитом” або “демпінговим тиском”.
Власник бізнесу розміщує 15 вакансій зварників не тому що вони йому потрібні, а як психологічна атака на чинний колектив.
Мета показати моїм працівникам, що за парканом стоїть черга. Роботодавець готовий місяцями тримати порожні оголошення на Work.ua, аби мати аргумент: Дивіться: ринок пропонує 15 000, а я вам плачу 20 000, тож сидіть тихо.
Для аналітиків ці 15 вакансій виглядають як ріст промислового сектору, хоча насправді це просто конфліктна ситуація всередині одного цеху.
Багато вакансій, про які звітують HR-експерти, є мертвонародженими через розрив між вимогами та оплатою. Бізнес часто шукає хоче фахівця рівня сеньйор але пропонує зарплату рівня помічника. Такі вакансії висять роками. Вони не є реальними робочими місцями, на них ніхто ніколи не приходить на співбесіду. Але в загальну цифру 330 000 вони потрапляють як активний попит.
Експерти часто плутають (свідомо чи ні) 2 різні показники:
* Net Job Creation: створення абсолютно нових робочих місць через розширення економіки.
* Replacement Demand: потреба замінити тих, хто звільнився або кого хочуть звільнити
Якщо з підприємства в Рівному чи Києві звільнилося 50 людей через погані умови, і завод виставив 50 вакансій це не ріст ринку на 50 одиниць. Це криза управління. Але в звітах це виглядає як величезний попит на кадри.
На ринку активно присутній ефект базарного торгу.
Бажання знайти дешевших ніж тих хто вже є. В умовах інфляції роботодавець сподівається знайти переселенця (ВПО) або людину в скруті, яка погодиться на менше. Це створює сміттєві вакансії: вони існують лише для зондування ринку: чи не з’явився бува випадково хтось професійний, але дуже дешевий.
Все це статистичний шум, вакансії-пустушки, створені для тиску на зарплати, пошуку невидимих працівників або заміни дорогих професіоналів дешевими новачками.
Рената Дельпорте часто вживає тезу Learn to unlearn (Забудьте те, що знали), що головна навичка зараз це вміння розучуватися (unlearn), щоб записувати нову інформацію.
З точки зору HR: це круто, бо можна швидко наклепати універсальних солдатів. З точки зору профі це знецінення років досвіду. Людина, яка витратила 20 років на вивчення RF-інженерії чи хімії металів, не може просто стерти файли і стати оператором кол-центру чи кур’єром, бо ринку так зручніше.
“Адаптація” це часто евфемізм (новояз) для втрати кваліфікації та доходу. Ви були інженером-електронщиком, але зараз нам треба 100 000 водіїв або будівельників. Ідіть перевчайтеся і працюйте за менші гроші, бо це те, що зараз потрібно ринку.
Рената наводить приклад що хтось там не хоче переїжджати з умовного Львова в умовний Київ (немобільність українців).
Найбільша частка з тих сотень тисяч вакансій, про які кажуть експерти, у Києві припадає на
* логістика та склад: Комірники, вантажники, оператори роклі. Київ величезний хаб, і тут завжди потрібні люди на фізику.
* транспорт: водії категорії С, Е, а також водії громадського транспорту та таксі.
* сервіс та ритейл: Продавці, касири, кухарі.
Чи варто за цим їхати? Зарплати тут коливаються в межах 18 000 – 28 000 грн. Для людини з іншого міста оренда 1К в Києві (навіть на околиці) з’їсть мінімум 12 000 – 15 000 грн + комунальні. Тобто адаптація, про яку каже Дельпорте, для іногороднього в цьому сегменті це життя на межі бідності лише заради того, щоб заповнити статистику вакансій.
Дефіцит у професіях, які традиційно вважаються жіночими або не підпадають під прямі мобілізаційні ризики для чоловіків (медицина, освіта, держслужба), має іншу природу, ніж у промисловості. Для медсестер та вчителів сьогодні відкритий весь світ. Польща, Німеччина та Чехія максимально спростили процедури визнання українських дипломів для медиків.
Жінки, на відміну від чоловіків 25-60 років, мають право вільно перетинати кордон. Тому вони адаптуються саме так, як радить Дельпорте: але обирають не Київ, а Варшаву чи Берлін.
Ситуація з вакансіями в держструктурах станом на 2026 рік виглядає абсурдно:
* Центральні органи влади (Київ): середня зарплата чиновника зросла до 53 000 грн. Тут дефіциту немає, бо за такі гроші люди тримаються за місця.
* Регіональні та районні адміністрації: зарплата на рівні 15 000.
держслужбовець несе колосальну відповідальність (кримінальну, адміністративну), працює в умовах постійного стресу та перевірок, але отримує менше, ніж кур’єр чи касир у супермаркеті. Люди просто йдуть у приватний сектор на лінійні позиції, де менше нервів і більше грошей.
Коли людина бачить, що її праця оцінюється мінімально, а вимоги лише зростають, вона йде з професії. Це називається професійне дезертирство: колишня медсестра йде працювати в косметологію або майстром манікюру, де дохід у 2-3 рази вищий, а відповідальність за життя людини нульова.
Вакансії в держсекторі та медицині часто висять роками, бо держава фізично не може закрити їх через бюджетні обмеження. Вона малює вакансію лише на папері, щоб показати потребу, але реально не має ресурсу платити зарплату.
У чоловічих професіях людей немає, бо вони ховаються.
У жіночих та бюджетних професіях людей немає, бо вони поїхали або змінили професію на більш прибуткову (як і радить Рената Дельпорте).
Можна провести такий соціальний експеримент.
Якийсь експерт (типу Ренати) чи якийсь чиновник (типу мера міста чи начальник Водоканалу) виходить на телевізор і розказує, як не вистачає робочих рук. Мовляв в умовному Водоканалі не вистачає бульдозеристів чи зварників.
І відразу піти в той самий “Водоканал” і взяти інтерв’ю в тих самих бульдозеристів чи зварників: а Ви чули що Ваш начальник розказував що таких як Ви йому не вистачає. Ви відчували в своєму колективі що таких як Ви не вистачає і що начальство вас цінує?
Це був би вбивчий для репутації чиновників соціальний експеримент, який би моментально оголив розрив між статистикою в телевізорі та життям у цеху.
Якби ви провели таке опитування серед реальних роботяг умовно в Києві чи Рівному, ви б почули відповіді, які кардинально відрізняються від тез Ренати Дельпорте. Ось якими б могли бути результати такого польового дослідження.
Коли начальник каже: Нам не вистачає 10 зварників, рядовий зварник на зміні сказав би: Нам їх не вистачає не тому, що людей на ринку немає, а тому, що навантаження розкинули на нас трьох, а платять як одному. Дефіцит для начальства це порожня клітинка в штатному розписі. Дефіцит для робітника це робота за трьох без доплати. Колектив відчуває не брак колег, а фізичне виснаження.
На тезу про цінність дефіцитних кадрів відповідь була б ще жорсткішою:
* Якби нас цінували як дефіцит, то не змушували б купувати електроди чи ключі за власні гроші.
* Якби я був цінним, то мені б зробили бронювання в перший же день, а не казали: якщо прийде повістка ми нічого не зможемо зробити, на твоє місце іншого знайдемо”.
* Мій начальник каже, що зварників немає? А він не казав, що він пропонує 16 000 грн, коли в приватному секторі (навіть напівлегально) платять 40 000?
Ставлення на місцях було і є радянським: Незамінних людей не існує. Це головна фраза, яка вбиває будь-яку тезу про дефіцит.
Чому такий експеримент не роблять на ТБ?
Бо він зруйнує зручний міф. Міф про лінивих безробітних. Міф про бідний бюджет. Виявиться, що на премії керівництву гроші є, а на розряди робочим немає. Міф про бронювання З’ясується, що дефіцитні роботяги як правило ПЕРШИМИ йдуть під мобілізацію, бо їх найлегше знайти на робочому місці, а бронь отримує апарат управління, який жодного разу не тримав зварювальний апарат.
автор – Yurii Pylypenko
