У зв’язку з прикордонною суперечкою між Непалом та Індією навколо Калапані новий прем’єр-міністр Непалу Балендра Шах, беручи до уваги історичний контекст розпаду колоніальної Британської Індії, запропонував запросити Китай та Велику Британію до обговорення непальсько-індійської суперечки про Калапані. Міністерство закордонних справ Непалу згодом виступило із заявою, в якій підтвердило територіальну позицію країни.
У відповідь на це офіційний представник Міністерства закордонних справ Індії висловив рішуче заперечення, заявивши, що це питання є двостороннім і жодні зовнішні сторони не можуть відігравати в ньому будь-якої ролі. Участь третьої сторони не є ані необхідною, ані прийнятною.
Дещо раніше Непал висловив суворий протест у зв’язку з організацією Китаєм та Індією у 2026 році паломницької поїздки індійських паломників до Китаю через перевал Цянла (Ліпулекх), оскільки перевал Цянла, через який проходить маршрут, належить до території, на яку претендує Непал.
Британія в цьому регіоні залишила багато «великодніх яєць», які ще не раз дадуться взнаки. Тому варто розповісти безпосередньо про район Калапані та нинішню ситуацію навколо нього.
Калапані — це високогірний район площею близько 35–75 км² (оцінки різняться) на стику кордонів Індії, Непалу та Китаю, біля витоків річки Калі (Махакалі). Непал вважає, що згідно з Сугаулійським договором 1816 року між Британською Ост-Індською компанією та Непалом кордон має проходити по річці Махакалі. Непал наполягає, що головний витік річки починається на захід від Калапані, а отже, сама територія належить до непальського округу Дарчула. Водночас Індія вважає, що витоком слугує струмок, який бере початок у самому Калапані, і таким чином ця територія входить до індійського штату Уттаракханд. Фактично район з 1962 року перебуває під контролем Індії, і саме індійські війська зайняли його після китайсько-індійської війни.
Конфлікт різко загострився у 2019–2020 роках, коли Індія опублікувала нові політичні карти, включивши Калапані до своєї території, і відкрила дорогу через перевал Ліпулекх до кордону з Тибетом. У відповідь Непал видав власну карту, включивши Калапані, Ліпулекх і Лімпіядхуру до складу країни, і вніс поправки до конституції, закріпивши ці території.
Пропозиція Балендри Шаха запросити Китай та Велику Британію ґрунтується на історичній логіці: договір 1816 року укладався з Британською Індією, яка як суб’єкт міжнародного права припинила своє існування. З точки зору непальської сторони, правонаступництво тут не є бездоганним, і присутність колишньої метрополії (Великої Британії) та ключового регіонального сусіда (Китаю) могла б, на думку Шаха, забезпечити історичну справедливість. Для Індії ж будь-який натяк на інтернаціоналізацію прикордонних суперечок є вкрай чутливим: це створило б прецедент, який міг би бути використаний і у відносинах з іншими сусідами. Тому заява про те, що участь третьої сторони «не є ані необхідною, ані прийнятною», відображає фундаментальну позицію Делі.
Підхід Китаю тут простий: Пекін називає Калапані історичною проблемою, свідомо дистанціюючись від ролі посередника або однієї зі сторін. Це дозволяє Китаю підтримувати рівні відносини і з Непалом (де Китай посилює економічну присутність), і з Індією (де необхідно управляти власною складною прикордонною ситуацією).
Варто розповісти детальніше про протест Непалу, передісторію та крайніх у цій ситуації. 30 квітня цього року Міністерство закордонних справ Індії оголосило, що Китай та Індія відкриють у 2026 році маршрут для офіційних індійських паломників, які слідуватимуть через перевал Цянла (Ліпулекх) на територію китайського повіту Пуран для поклоніння священній горі Кайлас та озеру Манасаравар. 3 травня МЗС Непалу виступив із заявою, в якій висловив протест. МЗС Непалу чітко вказало, що навіть дружній Китай був офіційно повідомлений про те, що район перевалу Цянла є непальською територією. Це стало першим публічним підтвердженням непальського МЗС того, що він уже довів відповідні вимоги до відома Китаю.
У 2023 році Китай оновив карту країни (зі змінами внутрішнього адміністративного поділу тощо, при цьому державний кордон залишився без жодних змін). Непал звинуватив КНР у тому, що країна відносить непальську територію до Індії; а різні кола Непалу одностайно виступили проти Китаю. Тодішній мер Катманду, а нині прем’єр-міністр Шах, «оскільки китайська сторона не виправила карту», вирішив скасувати запланований п’ятиденний візит до Китаю; МЗС Непалу також висловило незгоду, закликавши поважати карту, опубліковану Непалом у 2020 році. Найцікавіше, що це подавалося так, ніби саме Китай захопив непальську територію.
Абсурдність ситуації полягає в тому, що Непал наполягає, щоб Китай, який є тут третьою стороною, змінив свої карти відповідно до їхніх претензій та позиції, інакше це вважатиметься «неповагою» до дружньої країни. При цьому в китайсько-індійських територіальних суперечках Непал позиціонує себе як «нейтральну» сторону. На обкладинці річного звіту МЗС Непалу за 2021 рік добре видно, що китайські території Аксайчин і Південний Тибет (Шаньнань) позначені як спірні.
Ось тут якраз і закладено одне з британських «великодніх яєць». Якщо метою Непалу є взаємність, то перш ніж звинувачувати Китай у тому, що він не включив Калапані до складу Непалу, сам Непал має спочатку врегулювати власні територіальні суперечки.
Китайська сторона заявляє, що перш ніж звинувачувати Китай у тому, що він не включив на своїй карті Калапані до складу Непалу, непальській стороні слід було б спочатку виправити ситуацію з Аксайчином і Південним Тибетом — проблемами, які так само виникли через британський колоніалізм та Індію, — і повернути їх на свої карти як територію Китаю. Більше того, Непал навіть не подав до ООН карту своїх територій і не отримав жодного міжнародного визнання. Але тут, заради справедливості, варто зазначити, що зараз обкладинку звіту змінили, і на ній красується будівля МЗС Непалу.
Тут є ще один цікавий момент. Позиція Китаю не змінювалася. Договір про китайсько-непальський кордон 1961 року вже тоді залишив території, на які сьогодні претендує Непал, за межами цього самого кордону. Карти китайської сторони з моменту демаркації послідовно й незмінно відповідали договору та угоді про кордони, жодних змін до них не вносилося. Просто після 2020 року змінився сам Непал. Непал не лише спробував втягнути Китай у непальсько-індійську суперечку, але й висунув звинувачення щодо стабільності китайсько-непальського кордону.
Що стосується нинішніх протестів Непалу щодо паломницьких заходів Китаю та Індії через перевал Ліпулекх (Цянла), то для Китаю це лише дотримання традиційних домовленостей між Китаєм та Індією (паломники ходять цим маршрутом уже багато десятиліть), яке жодним чином не зачіпає територіальну суперечку між Непалом та Індією.
Китайські блогери пишуть, що “якщо виходити виключно з Договору 1816 року, то західний витік річки Махакалі, якого відстоює Непал, дійсно відповідає географічним ознакам головного витоку прикордонної річки Махакалі і, отже, саме він має слугувати кордоном. Однак ще з кінця XIX століття Британська Індія фальсифікувала картографічне зображення головного витоку річки, прагнучи прибрати до рук перевал Ліпулекх (Цянла) — найкоротший стратегічний прохід між китайським Тибетом та Індією. Надалі вони намагалися оголосити кінцевою точкою маршруту гору Кайлас (Ганрінпочже), насаджуючи ідею про те, що кожен індуїст зобов’язаний здійснити туди паломництво раз у житті. Шляхом поступового посилення свого впливу та штучного формування «традиції» вони переслідували мету анексувати весь цей коридор. Після здобуття незалежності Індія встановила міцний контроль над спірним районом Калапані, тоді як протести та контрзаходи Непалу надто сильно запізнилися, і наразі Катманду не має там абсолютно жодного фактичного контролю”.
Ще цікавіше, що й Індія подає ситуацію так, ніби в усьому винен Китай. З точки зору індійців, Непал уже давно мовчазно визнав Калапані територією Індії, а те, що протести стають дедалі гучнішими та запеклішими — цілком і повністю «провокація Китаю». Непальці ж, зі свого боку, вважають, що китайська офіційна карта за 2023 рік, відновлення паломництва через перевал Ліпулекх (Цянла) у 2025 році та відновлення там прикордонної торгівлі у 2026 році — все це кроки на підтримку індійських претензій. Саме тому Китаю не вдасться відсидітися осторонь, просто декларуючи свій нейтралітет.
джерело – “Взгляд из Китая”
