Генрі Кіссінджер протягом десятиліть був одним із найвпливовіших стратегів американської зовнішньої політики. Його погляди на Iran формувалися ще з часів холодної війни і залишалися послідовними: він вважав Іран ключовою державою Близького Сходу, але водночас однією з найбільш небезпечних геополітичних проблем сучасності.
Після іранської революції Кіссінджер неодноразово підкреслював, що головна проблема Ірану полягає не лише у військовій силі чи ядерній програмі, а в самій природі режиму. Його найвідоміша формула звучала так: Іран має вирішити, «чи він є нацією, чи справою». Іншими словами, дипломат вважав, що керівництво Ірану поводиться не як звичайна держава з прагматичними національними інтересами, а як революційний проект, який намагається поширювати свою ідеологію на весь регіон.
На думку Кіссінджера, саме ця революційна природа іранської влади робить конфлікт із Заходом майже неминучим. Він підкреслював, що США хотіли б бачити Іран «нормальною державою», яка могла б навіть стати союзником Заходу в майбутньому, але для цього Тегеран повинен відмовитися від ролі ідеологічного центру регіональної експансії.
Особливу увагу Кіссінджер приділяв ядерній програмі Ірану. Він попереджав, що отримання Тегераном ядерної зброї може запустити неконтрольовану гонку озброєнь на Близькому Сході. За його словами, якщо Іран стане ядерною державою, інші режими регіону також прагнутимуть отримати такі ж можливості, що зробить ядерну зброю майже «звичайним інструментом війни».
Кіссінджер також підкреслював, що така ситуація може привести до небезпечного сценарію: превентивного удару з боку Ізраїлю. Він пояснював, що ізраїльська держава не може дозволити собі жити під загрозою ядерного удару і тому може діяти на випередження. У цьому випадку регіональний конфлікт здатний перерости у масштабну війну.
Водночас, попри жорстку критику іранської політики, Кіссінджер не був прихильником прямої війни. Навпаки, він неодноразово виступав за переговори між США та Іраном. У 2008 році він прямо заявляв, що Вашингтон повинен бути готовим до прямих переговорів із Тегераном щодо ядерної програми та регіональної безпеки.
Його позиція полягала у поєднанні дипломатії та тиску. Він вважав, що санкції і політичний тиск можуть змусити Іран сісти за стіл переговорів, але остаточне вирішення конфлікту можливе лише через складний дипломатичний процес.
При цьому Кіссінджер був скептичним щодо деяких міжнародних угод. Наприклад, коментуючи ядерну угоду 2015 року між Іраном і світовими державами, він говорив, що сам би не укладав її, хоча й вважав, що просте розірвання договору також не принесе вигоди Заходу. Йшлося про домовленість, відому як Joint Comprehensive Plan of Action (спільний комплексний план дій).
На його думку, головна проблема таких домовленостей полягає у складності перевірки їх виконання. Він попереджав, що тимчасові обмеження на іранську ядерну програму можуть лише відкласти кризу, але не усунути її. Якщо обмеження з часом зникнуть, регіон знову опиниться на межі ядерного конфлікту.
Ще одним важливим аспектом його аналізу була регіональна стратегія Ірану. Кіссінджер вважав, що Тегеран намагається створити пояс впливу на Близькому Сході — від Ірану через Ірак і Сирію до Лівану. Такий сценарій, на його думку, може привести до появи нового регіонального гегемона. Він навіть називав Іран «більшою стратегічною проблемою», ніж радикальні угруповання на кшталт ІДІЛ, оскільки Іран має державні ресурси, армію та історичну політичну традицію.
Кіссінджер також застерігав США від передачі стратегічних рішень іншим державам. Він наголошував, що рішення про можливу війну з Іраном повинно залишатися виключно за Сполученими Штатами, а не за союзниками, навіть якщо вони відчувають безпосередню загрозу.
У ширшому сенсі його позиція щодо Ірану була частиною глобального бачення світового порядку. Кіссінджер вважав, що конфлікт із Тегераном — це не лише регіональна проблема, а один із ключових вузлів майбутнього міжнародної системи. Якщо Іран стане ядерною державою і одночасно збережеться як революційний режим, це може кардинально змінити баланс сил на Близькому Сході і поставити під загрозу всю архітектуру міжнародної безпеки.
Таким чином, у поглядах Кіссінджера Іран постає як парадоксальна держава: одна з найдавніших цивілізацій регіону, яка має потенціал бути важливим партнером Заходу, але водночас — революційна сила, що здатна спричинити масштабну геополітичну кризу. Саме тому він постійно повторював свою ключову формулу: майбутнє Близького Сходу значною мірою залежить від того, чи стане Іран «державою», а не «революційною справою».
Крім загальних стратегічних оцінок, Кіссінджер робив і більш жорсткі попередження. Він говорив, що поява ядерної зброї у Ірану створить принципово нову ситуацію у світовій політиці, коли кілька держав Близького Сходу отримають доступ до найнебезпечнішого виду озброєння. За його словами, це може перетворити регіон на зону постійного ядерного протистояння.
В одному з інтерв’ю Кіссінджер прямо зазначав, що якщо дипломатія зазнає невдачі, світ може опинитися перед вибором між двома дуже небезпечними сценаріями: або допустити появу ядерного Ірану, або вдатися до військової операції для знищення його ядерної інфраструктури.
Окрему увагу він приділяв стратегічному значенню Перської затоки та Ормузької протоки Кіссінджер наголошував, що контроль над цією вузькою протокою має вирішальне значення для світової економіки, адже через неї проходить значна частина світового експорту нафти.
На його думку, будь-яка ескалація між США та Іраном неминуче торкнеться Ормузької протоки. Якщо Іран спробує перекрити цей шлях, це стане прямим викликом для світової економіки і може спричинити міжнародну військову відповідь.
Кіссінджер також підкреслював, що Іран мислить у категоріях тисячолітньої історії та цивілізаційної ролі, а не лише сучасної політики. Саме тому, на його думку, іранська стратегія часто є довгостроковою і терплячою.
Він застерігав, що недооцінка цього фактора є однією з головних помилок західної політики. Іран, на його переконання, не просто прагне тактичних перемог, а намагається поступово змінити баланс сил у всьому регіоні.
У підсумку Кіссінджер вважав, що питання Ірану стане одним із ключових випробувань для міжнародної системи XXI століття. Від того, чи зможе світ знайти баланс між стримуванням і дипломатією щодо Тегерана, залежатиме стабільність Близького Сходу і, значною мірою, глобальна безпека.
автор – Михайло Мельник
