Нещодавнє опитування ЄС оголює прірву між макроекономічними показниками та фінансовою реальністю, з якою стикаються домогосподарства по всій Європі.
Макроекономічні індикатори свідчать про те, що континент одужує. Інфляція наблизилася до цільового показника у 2 відсотки, а ринки праці в Європейському Союзі залишаються надзвичайно стійкими. Однак результати е-опитування «Життя та робота в Європі» за 2025 рік виявляють глибоку суперечність. У світі агрегованих даних здається, що буря минула; у реальному житті мільйонів людей відновлення ще не настало.
Ця розбіжність ставить питання до суспільного договору. Після п’яти років кумулятивних шоків — глобальної пандемії, повернення війни на континент і жорстокої кризи вартості життя — серед респондентів укорінився хронічний стрес. Це вже не гостра реакція на минущу кризу; це поступова ерозія фінансової стійкості та інституційної довіри, яка вимагає зміни фокусу з узагальнених показників на рівень домогосподарств.
Розрив у стійкості
Найбільш тривожною тенденцією є зростаюча прірва між тими, хто витримав нещодавню волатильність, і тими, хто бореться. У 2023 році 40 відсотків респондентів з низьким рівнем доходу повідомляли про труднощі зі зведенням кінців з кінцями. До 2025 року цей показник зріс до 61 відсотка. Тим часом домогосподарства з високим рівнем доходу залишалися значною мірою стабільними. Наслідок є очевидним: переваги макроекономічної стабільності не доходять до нижньої половини розподілу доходів.
З’являється також «стиснутий середній клас» — більш вразливий, ніж можуть свідчити загальні показники зайнятості. Майже 40 відсотків осіб віком від 35 до 64 років, традиційного кістяка робочої сили та бази оподаткування, повідомляють про труднощі з покриттям щомісячних витрат. Фінансові резерви майже вичерпалися: чверть респондентів заявляють, що не мають жодних заощаджень, а ще чверть мають їх лише на три місяці. Для майже половини респондентів фінансова стійкість стала розкішшю.
Житло тепер є головним соціальним ризиком сучасної епохи, виступаючи потужним механізмом перерозподілу багатства вгору та закріплення нерівності. У цьому ландшафті приватний орендний сектор несе непропорційну частку тягаря.
Дані показують, що 61 відсоток орендарів приватного житла мають невелику фінансову подушку або не мають її взагалі. На відміну від власників житла, вони безпосередньо піддаються впливу цінових шоків та підвищення орендної плати, часто не маючи стабільності. Це не просто економічна проблема; це джерело глибокої житлової нестабільності, яке унеможливлює довгострокове планування. Коли домогосподарство не може гарантувати дах над головою, оптимізм стає першою жертвою.
Добробут у кризі
Мабуть, найбільш тривожним є стан колективного психічного здоров’я. Виміряний за індексом ВООЗ-5, результати опитування вказують на кризу: 57 відсотків респондентів — майже шість з десяти — наразі демонструють ризик депресії.
Докази свідчать про те, що психічне здоров’я не можна ізолювати як окрему медичну проблему; воно нерозривно пов’язане з соціально-економічними умовами. Існує сильний зв’язок між фінансовим стресом, житловою нестабільністю та погіршенням психологічного добробуту. Оптимізм, якого очікували після пандемії, так і не матеріалізувався. Натомість геополітична невизначеність і сприйняття несправедливості відновлення залишили респондентів у стані хронічного психологічного напруження.
Ця економічна нестабільність сприяє ерозії довіри до демократичних та інституційних структур. Послідовно респонденти у вразливому становищі — безробітні, низькооплачувані працівники та люди з інвалідністю — повідомляють про найнижчий рівень довіри до національних урядів та судової системи.
Настає розчарування середнього віку. У той час як молоді когорти все ще розраховують на ЄС у вирішенні глобальних зовнішніх проблем, таких як зміна клімату, респонденти середнього віку мають помітно менше довіри до інституцій. Розрив відкривається між риторикою про стійку Європу та реальністю повсякденного життя. Без відчутних покращень у безпеці домогосподарств це падіння оптимізму є попереджувальним знаком майбутньої соціальної поляризації та демократичної відчуженості.
Поза агрегованим зростанням
Висновок із цих тенденцій полягає в тому, що агреговані показники зростання недостатні для вимірювання здоров’я суспільства. Щоб відновити оптимізм, якого наразі так бракує, підхід має вийти за межі макроекономічної перспективи.
По-перше, житло має розглядатися як соціальний пріоритет. Загальне економічне зростання не вирішує житлову кризу, яка активно підриває стійкість нижчих та середніх класів. По-друге, добробут має бути інтегрований у соціальну політику. Кризу психічного здоров’я неможливо вирішити без подолання фінансової нестабільності, яка її живить. Нарешті, довіру необхідно відбудовувати через досвід. Довіра формується не лише комунікаційними стратегіями; вона зростає, коли люди бачать покращення свого фінансового становища на власній кухні, а не лише на балансовому звіті.
Час має вирішальне значення. Якщо розрив між макроекономічними даними та реальністю домогосподарств не буде подолано, то поляризація, що виникає, може стати постійною рисою європейського ландшафту.
*Дізнайтеся більше про результати е-опитування «Життя та робота в Європі» за 2025 рік у подкасті Eurofound Talks.*
Цей пост спонсоровано Eurofound
автор – Естер ШАНДОР, старший науковий співробітник відділу соціальної політики Eurofound.
переклад з англ ПолітКом
