Незважаючи на всю невизначеність на Близькому Сході та звичний медійний наратив «все пропало», 4 квітня 2026 року Пакистан зробив цілком прагматичний крок. Офіційно запущено новий транзитний коридор через Іран, який веде до Центральної Азії — в обхід Афганістану.
Перша партія — заморожена яловичина. Вона вирушила з Карачі через порт Гвадар, далі через прикордонний перехід Габд-Римдан на іранському кордоні, а потім транзитом через Іран — до Ташкента. Маршрут працює за системою TIR (Міжнародні дорожні перевезення), яка суттєво спрощує митні процедури.
Чому в обхід Афганістану?
Бо афганський маршрут фактично закритий. У жовтні 2025 року Пакистан закрив переходи Торхам і Чаман на кордоні з Афганістаном після збройних сутичок із силами талібів. У листопаді Пакистан призупинив усю торгівлю з Афганістаном через підтримку талібами антипакистанських угруповань.
За даними Об’єднаної торгової палати Афганістану та Пакистану, на кордонах застрягли товари на суму до 6 мільярдів доларів. До середини грудня 2025 року Торхам і Чаман відкрили знову, але лише для гуманітарних вантажів ООН. Повноцінна торгівля так і не відновилася.
Отже, маршрут через Іран — це вимушена альтернатива замість фактично мертвого афганського напрямку.
Чому не поїздом?
Бо залізниці, придатної для регулярних контейнерних перевезень, між Пакистаном та Іраном поки що не існує. Лінія Захедан-Тафтан потребує серйозної модернізації, її пропускна спроможність вкрай обмежена. До того ж Іран і Пакистан використовують різну ширину колії, що робить пряме сполучення складним і дорогим.
А от TIR дозволяє запустити перевезення негайно — на вже існуючій дорожній мережі. Тому говядина поїхала вантажівками.
А що з безпекою?
Традиційний маршрут через Хайбер-Пахтунхву та Белуджистан — включно з проєктами CPEC (Китайсько-пакистанський економічний коридор) — перебуває під постійною загрозою атак. З боку «Техрік-е-Талібан Пакистан» (TTP) та «Армії визволення Белуджистану» (BLA). Остання цілеспрямовано атакує саме об’єкти CPEC та китайські інвестиції, включаючи порт Гвадар.
І тут починається головний парадокс. Новий маршрут починається саме з Гвадара — ключового об’єкта CPEC, який лежить у самому центрі операційної зони BLA. Але одразу за Гвадаром караван в’їжджає в Іран, минаючи найнебезпечніші ділянки пакистанської території.
Схоже, пакистанська влада вирішила, що контролювати безпеку на короткому відтинку від Гвадара до кордону легше, ніж на всьому протязі маршруту через Белуджистан. Тобто возити через країну, яку бомблять, виявилося безпечніше, ніж через «мирну» територію.
Чому це вигідно Пакистану?
Тут усе просто. Пакистану потрібна диверсифікація експорту. У 2025 році Узбекистан став найбільшим покупцем пакистанського м’яса — 39% від загального обсягу поставок, випередивши ОАЕ (26%). Запуск прямого сухопутного маршруту дає пакистанським експортерам прямий доступ до зростаючого ринку Центральної Азії з населенням близько 70 мільйонів осіб.
А що там з Іраном?
Пакистан та Іран мають давні плани щодо будівництва газопроводу — проєкт «Мир» (IP Gas Pipeline). Через санкції та фінансові проблеми будівництво пакистанської ділянки заморожене. Однак запуск сухопутного коридору може стати кроком до активізації ширшої економічної співпраці з Тегераном.
До того ж запуск коридору відбувся на тлі посилення посередницької ролі Ісламабада в регіоні. Пакистан дедалі частіше поводиться не як проблемна зона, а як гравець, який пропонує логістичні рішення.
І головне — китайський слід
Для Китаю це питання не просто логістики, а безпечних поставок. Але увага: не поставок із самого Китаю, а від китайських підприємств, розташованих у Пакистані. Китай інвестував величезні кошти в CPEC, і звідти також ідуть китайські товари. Формально — з маркуванням «made in Pakistan», але фактично — з китайським капіталом і контролем.
Новий коридор через Іран дає змогу вивозити ці товари в Центральну Азію, минаючи найбільш нестабільні ділянки Белуджистану. Для Пекіна це ще один спосіб зберегти інвестиції та забезпечити регіональну торгівлю в обхід постійних загроз.
Підсумок: війна війною, а бізнес — за розкладом
Незважаючи на війни, атаки, закриті кордони та санкції, регіональна логістика шукає нові шляхи. Іноді — через країни, які теж перебувають під ударами. Іноді — з порту, який є ціллю для терористів. Але головне, що шукає.
Пакистан обрав прагматизм: якщо Афганістан закритий, а Белуджистан небезпечний — веземо через Іран, навіть якщо це виглядає абсурдно. А Китай отримує додатковий канал для виходу на ринки Центральної Азії, не чекаючи, поки регіон стане повністю безпечним.
Бо чекати, коли все заспокоїться, можна дуже довго. А заморожена яловичина — ні.
опрацьовано проєктом TransCaspianUA за за матеріалами групи “Взгляд из Китая”
