ЗВЕРНЕННЯ ДО МОЛОДИХ
Святослав ВАКАРЧУК
Звертаюся саме до Вас, хлопців і дівчат, приблизних ровесників нашої Незалежності.
До молодих людей, чиє активне життя тільки починається. І буде пов’язане з цією країною. Більшість з Вас тут буде жити, працювати, створювати сім’ї, будувати своє майбутнє.
Звертаюся до Вас — до тих, кому зараз плюс-мінус 20—25. Саме до Вас іще й тому, що не зовсім упевнений, що старше покоління добре почує мене й до кінця зрозуміє.
А от за Вас чомусь я впевнений!
Останні події, які умовно можна об’єднати словом «Євромайдан», спонукають мене поговорити з Вами максимально відверто. Так, як говорять з близькими друзями, віч-на-віч. Називаючи речі своїми іменами. Розуміючи: дещо з почутого може комусь і не сподобатися.
Побачивши те, що сталося в суботу 30 листопада на Майдані, я написав емоційного листа до жителів Півдня і Сходу України. Я справді писав його, стримуючи сльози. І звертався до всіх не мовчати. Не мовчати про те, що сталося в Києві. Про те, що на Сході і Півдні, як виявилось, багато хто чомусь вважав проблемою лише Києва, до того ж штучно створеною все тим же Києвом і Західною Україною.
Я отримав реакцію на свій лист. Багато хто почав наводити мені аргументи.
За і проти вступу в Євросоюз…
Я сидів і думав… До чого тут взагалі Євросоюз???
Невже Ви думаєте, що я не написав би такого ж листа, якби силою розігнали майдан, що стояв за вступ до МС з Росією?
Невже Ви думаєте, що я можу розділяти студентів, побитих кийками «Беркута» на «своїх» і «чужих»?
Невже Ви вірите, що я зміг би мовчати, коли б до в’язниці кинули мирних мітингувальників, які вийшли до адміністрації президента, що мав би інше прізвище або інші політичні погляди?
Невже Ви, молоді люди, справді відчуваєте себе розділеними на Схід і Захід?
Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ!
Це Ви на концертах «Океану Ельзи» заповнюєте стадіони Львова і Луганська, Дніпропетровська і Сімферополя, Донецька і Вінниці. Я сам бачив. І Ви бачили.
Це Ви вільно говорите і російською, і українською одне з одним. Я сам чув і розмовляв з вами обома мовами.
Це Ви співаєте Гімн України разом з нашою збірною з футболу, яка теж, нарешті (!!!), повним складом співає його вголос. Я чув це.
Я був поруч з Вами на стадіоні в Стамбулі і гордо кричав «Ура!», коли донецький «Шахтар» виграв Кубок УЄФА. А потім передзвонив директору клубу з пропозицією від «Океану Ельзи» просто, без жодних умов, виступити на привітанні клубу в Донецьку.
Це Ви у Фейсбуці, Твітері і Вконтакті давно розвалили стіну між Сходом і Заходом, яка досі існує між представниками старшого покоління. Я знаю. Я сам спілкуюся з Вами там.
Не Ваше покоління стало солдатами у цьому абсурдному протистоянні. Генерали від політики зробили «гарматним м’ясом» покоління ваших батьків і дідів. Розділяючи і володарюючи відповідно до відомого принципу.
Українська чи російська?
УПА чи Червона армія?
Голодомор?
Тепер черга нової теми:
ЄС — Митний союз?
Але ж найбільше від цієї «війни» страждаєте Ви, молоді люди.
Поки Ваші батьки в кухонних розмовах нападають одне на одного, Ваших ровесників б’ють палицями на вулицях. Б’ють і кидають до в’язниць, не розбираючи, звідки вони і якою мовою розмовляють.
Тих, хто віддає накази, не цікавить, звідки Ви і за кого голосували. Ви для них — так, використаний матеріал. Матеріал для цементування нелюдських законів.
Поки шахтарі з Червонограда й Донецька сперечаються, хто з них більше годує країну, чиновники без переконань і з гербом у вигляді грошових знаків успішно обкрадають і перших, і других.
А щойно напруга спадає — кидають нову кістку погризтися.
Невже Ви справді будете вестися на це?
Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ!
Я усвідомлюю, що покоління Ваших батьків залишиться таким як є. Їхні погляди навряд чи сильно зміняться. Але хіба їм розбудовувати нашу країну в майбутньому? Хіба не Ви завтра визначатимете долю України?
Ви, і тільки Ви. Більше нема кому.
Я не знаю, що би роз’єднувало Вас сьогодні. Студентів Харкова і Львова, курсантів Києва і Севастополя. Шанувальників музики з Донецька і Тернополя.
Просто щирих молодих людей. Тих, хто народився в Україні, і тих, хто абсолютно природньо відчуває цю землю Батьківщиною незалежно від місця народження.
У Вас одна Батьківщина — Україна!
Ви просто не маєте іншої Батьківщини.
Ні в минулому, як Ваші діди і батьки, що живуть спогадами та ностальгією.
Ні в майбутньому, як «ваші» політики, котрі тільки й думають, як би вивезти звідси своїх дітей.
Не дайте політикам розвести Вас.
Не дайте кухонним розмовам батьків розсварити Вас.
Не дайте підступним міфам жадібно їсти Ваші молоді душі.
Я бачив Ваші очі!!!! В кожному місті України!!! Вони яскраві! І усмішки Ваші щирі!
Ваша енергія — це те, що об’єднує нас по-справжньому!
Візьміть відповідальність на себе просто зараз — і Ви перетворите цю землю на діамант. Безмежно твердий і невимовно сяючий.
В ЦЕ Я ВІРЮ!
Тільки не мовчіть, заради Бога, не мовчіть!
