Мобіки йдуть в лобові – ЗСУ їх убивають і це дуже виснажує. Так, якщо коротко, можна переказати новий огляд Купера. Сарказму на адресу ВСрф багато.
Два минулі тижні були шалені: купа роботи — не вистачало часу на звіти. Принаймні не було як публікувати: я написав кілька текстів, у яких розглядав зміни на фронті. Але жоден мене не задовольнив. Такі речі потребують глибших роздумів.
А тим часом на стратегічному рівні відбулося чимало важливого, хоча на операційному — майже нічого не змінилося; та й на тактичному теж небагато. Тому почну розглядати зміни минулих двох тижнів саме з тактики.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Загалом, фронт переважно проходить там само, де й проходив у середині січня. А проте росармія здійснила дві серйозні контратаки, а залишки «ваґнера» і далі намагаються атакувати Бахмут. Втім, українці змушують росіян платити скажено високу ціну, тому переважно в атаки кидають «мобіків» ВСрф і ВДВ.
Надзвичайно захопливо спостерігати, як путін та його генерали наполегливо демонструють відсутність інших ідей, крім як «лобові атаки піхоти за куцої механізованої та масивної артилерійської підтримки» – і жодного рішення, як вибратися з тієї халепи, в яку вони самі себе загнали.
Купʼянськ… схоже, «новин ніяких», хіба трапляються спорадичні перестрілки.
Словʼянськ… після провалу російських контратак на Новоселівське — новин жодних. В інтернеті зʼявилося кілька відео з танками ВСрф, які обʼїжджали село, але відновити контроль над ним не вдалося. Своєю чергою українці більше не атакували Сватове. Здається, обидві сторони підтягують підкріплення і намагаються покращувати свої поточні позиції.
Кремінна… Днів 4-5 тому ВСрф здійснили серйозні контратаки в цьому районі силами 237-го бронетанкового полку, «барсу», двох менших стрілецьких полків — і за значної підтримки артилерії. Українців витіснили з північних і південних околиць міста, але в західному напрямку просунутися не змогли, наприклад, на Зарічне і Торське. Насправді центральний виступ цієї контратаки було зупинено на схід від Діброви. Це була надто «дорога» операція з залученням надто нечисленних сил, щоби досягти чогось справді вартісного, та ще й невдало проведена: в лоб.
Вона виявилася настільки недолугою, що я не можу не запитувати себе, для чого насправді її було здійснено. Може, це було «успішне випробування чотирьох бригад ЗСУ» в цьому районі? Або вигравання часу для побудови російської «глибинної оборони» вздовж траси Р66, що пролягає далі на схід? (Як уже було згадано, ВСрф гарячково будують потужну лінію укріплень із мінними полями уздовж усієї лінії фронту від кордону на північно-східній Луганщині униз аж до Дніпра).
Бахмут… Чи не єдина ділянка фронту, де за минулі два тижні росіяни спромоглися трохи просунутися вперед. Та все одно: задіяні там підрозділи ЗСУ браво повідомляють, що «все добре, жодних проблем» — попри те, що там відбувається. А саме:
— 25 січня на північ від Бахмута «ваґнерівці» та «дєсантніки» перебралися через річку Бахмутка і просунулися до Благодатного, щоб напасти з півночі на Парасковіївку і Красну Гору, що південніше, а також від Благодатного просунутися до траси М03, що на заході. Проте виявилося, що в Благодатному практично не було українських військ: натомість вони окопалися на західних схилах понад цим селом, тож мають чудові можливості для обстрілу будь-чого, що рухається під схилами. До того ж, ЗСУ тим часом задіяли в районі Бахмута ще одну артилерійську бригаду (це вже третя, якщо не четверта… я знаю, що тут працюють 40-ва, 43-тя та 45-та бригади; тепер їх посилили новою), і піддали росіян таким обстрілам, що 29 січня в селі зостався тільки самотній оператор WarGonzo.
Разом із тим, навіть учора надвечір «ваґнерівці» не мали повного контролю над селом: намагаючись облаштувати там хоч якісь позиції, вони постійно втрачали своїх вояків.
— У східній частині Бахмута: росіяни вихваляються, що захопили той чи інший будинок у тому чи іншому кварталі тієї чи іншої вулиці… але насправді стоять на місці.
— Кліщіївка… ЗСУ таки відступили з цього села, проте впевнено контролюють пагорб на захід від нього, тому легко шматують усе, що намагається наблизитися до них — чи обійти південніше від Кліщіївки в напрямку Ступочків.
Отже: Бахмут зостається під контролем українців, трасою М03 і дорогою до Костянтинівки вільно пересуваються підкріплення і постачання (а також евакуація поранених). Здається, реорганізацію гарнізону ЗСУ нарешті завершено. 61-ша і 63-тя механізовані бригади за підтримки 4-тої танкової бригади тепер утримують лінію фронту на північ від міста; 1-ша бригада спецпризначення, 3-тя штурмова, 24-та механізована та 57-ма мотопіхотна бригади утримують Бахмут; 28-ма і 60-та механізовані бригади захищають місто з півдня. А головне: замість «безлічі підрозділів із низки формувань» більшість задіяних бригад представлені в повну силу — зазвичай це означає, що в цьому районі перебувають усі 4–5 батальйонів кожної бригади (саме так: більшість бригад ЗСУ тепер включають 4–5 батальйонів, деякі мають 6). Ще кілька бригад тримають «у резерві» на захід від міста.
Авдіївка… Гадки не маю, хто командує донецьким сектором із російського боку. Можу лише дати йому мою оцінку: той персонаж просто не знає, як вирішити бодай якість із поставлених задач. І війська його штурмують чи не найкращі українські фортифікаційні споруди. Тож не дивно, що 28 січня чергову атаку на Водяне було без проблем відбито.
Мар’їнка… тутешньому командиру принаймні спала на думку нова ідея – тут росіяни в останні кілька днів намагалися обійти південні околиці цього повністю зруйнованого містечка. Успіху не мали: підрозділи “днр” (які, до слова, тепер офіційно інтегрували з ВСрф) лише зазнали тут додаткових втрат – перш за все від артилерії ЗСУ.
Вугледар… Ця ділянка в минулі кілька днів стала сценою розгортання чергової безглуздої контратаки ВСрф. 25 січня росіяни задіяли відновлену 40-ву та 155-ту бригади морської піхоти, батальйон “восток”, батальйон “каскад”, кілька дрібних підрозділів ГРУ, та принаймні один полк спєцназу для штурму Микільського по рівній ділянці відкритого ландшафту в напрямку на північ. Попри велику кількість спроб, і те що істоти на кшталт рибаря [рос. пропагандист – перекл.] охрестили це “великим наступом”, усі атаки українська артилерія рознесла на друзки, а росіяни зазнали тяжких втрат у ОБТ, БМП (тут у нас, схоже, новий рекорд у дисципліні “метання башти”) та піхоті: основній частині залучених підрозділів навіть не вдалося зайти в радіус дії українських кулеметів.
Після цього 27 січня ЗСУ контратакували найближче російське з’єднання південніше Вугледара і проїхалися по них катком. Станом на вчорашній вечір, відповідно, росіяни повернулися на початкові позиції східніше Павлівки. Мушу визнати, я трохи плутаюся з підрозділами ЗСУ, що там залучені: хтось каже про 72-гу механізовану, інші – про 79-ту десантно-штурмову. Зрештою, може бути, що вони там є обидві.
Фронт на півдні Запорізької області та на сході Херсонщини в останні два тижні був “тихим” – звичні бої невеликих підрозділів (а саме: патрулі, розвідка, артобстріли тощо).
Насамкінець: зауважте, наскільки російській артилерії бракує ефективності. Вона досі перевищує артилерію ЗСУ за чисельністю (щонайменше у 5–6 разів), однак – як про це вже “оголошували” ще в червні–липні 2022 р. – через холодну погоду російські БПЛА “Орлан” не використовують (або, коли використовують, то вони падають, мають замерзлу оптику тощо). ВСрф досі бракує спостерігачів на передовій, також вони мають проблеми зі зв’язком. Відповідно, більшу частину часу артилерія ВСрф діє “наосліп”. Звісно, слід очікувати, що скоро ситуація зміниться, адже і погода ставатиме кращою. Своєю чергою, ПКС нині часто змушені втручатися у бої і застосовувати свої Мі-24 та Ка-52 (хоча не певен, чи всі кадри з другого відео є “свіжими”).
Переклад: Микола Ковальчук, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Оригінал тут
Джерело тут
