В сьогоднішньому звіті Тома Купера, фактично, лише оперативна інформація. Складним залишається становище наших підрозділів на півночі Бахмута, решта міста тримається. На інших напрямках ситуація без змін, хоча великий наступ росіян, начебто, триває.
«Велиииииикий» наступ ґєрасімова «йде повним ходом». З причин, які я вже неодноразово озвучував, він виглядає зовсім інакше, ніж всі очікували – і продовжує рухатись в нікуди. Принаймні в більшості напрямків. …саме тому воєнні експерти зі славних аналітичних центрів, що радять нашим найсвятішим урядам, а також знавці з майнстрімних медіа продовжують чекати, коли ж все почнеться, або кажуть, що наступ почався щойно вчора, чи щось подібне.
Куп’янськ-Сватове… (група армій ВСрф «Запад») …як зазначалося раніше, росіяни витіснили українців із Дворічного та Гряниківки на східному березі Осколу. Власне, це був невеликий плацдарм, що «залишився» від наступу вересня 2022, і я не знайшов задовільного пояснення, як він стикувався із «головним напрямком» наступу на Сватове, що далі на південь. Сподіваюся, ЗСУ пішли звідти лише з «підбитим оком», а не з «розбитим носом», бо там залишався тільки один шлях відступу – дорога на Лиман Перший через ліси на південь.
Далі на південь, уздовж дороги Р66, ситуація в останні два дні була «так собі». Кілька російських атак у районі Новоселівського та на південь від нього були зупинені вогнем українських захисників.
Кремінна… (група армій ВСрф «Центр») …що поробиш: росіяни й далі штурмують те, що залишилося від повністю зруйнованої Діброви й намагаються втримати Червонопопівку. Зачекайте… але хіба це не були їхні вихідні позиції 10 чи скількись там днів тому? …здається, це дуже показово після року війни та п’яти місяців боїв у цьому районі. В будь-якому випадку, більшість відео звідти схожі на оце .
Бахмут… північ… (до відома: попри розгортання в цьому районі двох дивізій ВДВ й однієї мотострілецької, «вишестоящі органи» в Москві, здається, не вважають ці підрозділи «цінними» й іменують їх просто «групою») …звідси продовжують надходити погані новини. Вчора почали повідомляти, що «вагнер» (аякже, просувається завжди «вагнер», бо я думаю, що це 7-ма дивізія ВДВ) закріпився в Берхівці та Ягідному. Українці підтверджують «важкі бої» та «критичну ситуацію» в Ягідному. Не певен, як зі Ступками, проте, видається, більшість території тут під російським контролем. Деякі путінфани заявляють, що росіяни також тримають під «вогневим контролем» дорогу, що з’єднує Часів Яр та Хромове (дорога 506). Не знаю, чи це правда, але добре, якщо ЗСУ тим часом знайшли якусь іншу дорогу на Бахмут (звісно, можете знову «виправляти» мене, говорити, що я «неправий» щодо 506… закочує очі).
Бахмут… Схід… в останні два дні росіяни провели низку потужних атак через дачну забудову між трасою T0504 на півночі та сміттєзвалищем на півдні: орієнтовно вздовж пров. Щедрого та пров. Першотравневого – й у бік вул. Щедрої. Можливо наразі їм вдалося дійти до вул. Абрикосової, що наблизило їх на відстань 1000 метрів від центру міста.
Бахмут… Південь… росіяни також знову атакують з півдня. Лише не певен, як саме, – тобто, з якого напрямку. Проте, видається, ніби вони рушать з південного напрямку чи від цвинтаря, – або ж від цвинтаря і з Кліщіївки, а також зі сходу біля “того пагорба над Кліщіївкою” в бік дач, що на південь від 0504. Весь рух відбувається приблизно у напрямку АЗС WOG. У цьому є зміст, адже там ліс, який значною мірою захищає їхню піхоту.
… і тут я підходжу до критичного моменту – того, що майже всі, схоже, ігнорують, коли дискутують щодо того, “чому українці програють у Бахмуті, але виграють у Вугледарі”. Питання – у рельєфі та рослинності.
Про ці два фактори мало хто говорить цими днями. Можливо, через те, що такі дебати зазвичай відбуваються у наших охайних вітальнях, чи кухнях, чи кабінетах, в яких повно пласких об’єктів: пласких підлог, пласких столів, оточених пласкими стінами. Стіни назовні – теж пласкі, і більша частина людей, що ведуть такі дискусії, живе у містах, де, здебільшого, домінує “пласкість”. І ще через те, що мапи, які ви дивитеся на пласких екранах, гм… також є пласкими: вони не мають горбиків чи западин, чи вирв, заростей, лісів, боліт, струмків, чагарників чи садів… і немає на них також ані бруду, ані багна.
Насправді ж (якщо ви звісно хочете в тому розібратися), то ключовою відмінністю між Бахмутом та Вугледаром є не стиль управління ЗСУ (чи пов’язані внутрішні дискусії), і навіть не стиль керування підрозділів ВСрф, – цією відмінністю є рельєф. Рельєф у районі Бахмута – горбистий та ламаний – там є купа невеликих полів (здебільшого 400–600 метрів завширшки), що оточені довгими посадками. Також довкола містечка є кілька лісів. І через це росіяни мають вдосталь місць для схову: насправді, тому вони мають також і величезну кількість імовірних шляхів наступу. Відповідно, українцям складно врахувати всі можливі напрямки наступу на їхні позиції. Додайте також постійну нестачу артилерійських боєприпасів – й от маєте собі чітке уявлення ситуації: навіть коли вони вчасно виявляють російський штурм, то не можуть подавити його через нестачу боєкомплекту.
Якщо порівнювати, місцевість довкола Вугледара пласка й відкрита: на південь від міста — і це найкоротший шлях наступу росіян — близько двох кілометрів відкритого простору: жодних дерев, жодного укриття. Ідеальна «зона знищення». Єдиний напрям, із якого можна підійти хоч із якимось прикриттям, — «дачі» на південний схід від Вугледара. Схожа ситуація з вугільною шахтою неподалік, але відстань до неї ще більша, а шлях проходить по зовсім відкритій місцевості. Тому ЗСУ легко стежити за полем бою та реагувати відповідно, а всі пересування росіян помітні й практично позбавлені захисту. Якщо врахувати, що на цій ділянці працює лише одна українська артилерійська бригада, висновок очевидний: боєприпасів у них вдосталь.
Зрештою, не варто забувати про кількість задіяних сил росіян. Довкола Бахмута ВСрф мають «кілька десятків» батальйонів (це твердження засновано на знімку екрана української бойової системи управління «Кропива»). Під Вугледаром росіяни жодного разу не задіювали більше як десяток батальйонів водночас.
Якщо підсумувати, любий читачу: завжди слід враховувати рельєф і рослинність. А ще пам’ятати, що бойові дії непередбачувані, оскільки більшість рішень командири ухвалюють під постійним стресом і тиском, безмежно далеко від «ідеальних» умов: завжди бракує часу і безнадійно бракує інформації. Тільки небесам відомо, скільки «геніальних» рішень того чи іншого «славетного (чи уславленого) генерала» у воєнній історії насправді були щасливим збігом обставин або чистою випадковістю: нічого дивного, що інколи все складається щонайкраще, а інколи якнайгірше.
Авдіївка… (угрупування ВСрф «Юг»)… За Новобахмутівку (близько 5 км на північ від Авдіївки) «тривають бої». Тобто росіяни туди увійшли, а ЗСУ чинять спротив. Українці провели контратаку біля Кам’янки і стабілізували ситуацію там. На південь від Авдіївки 36-тій окремій бригаді морської піхоти (ЗСУ) наразі вдалося зупинити всі російські атаки на свій комплекс укріплень, зведений на північ від Водяного й Опитного, та ще й знищити кілька «сепарських» танків Т-64 — і це попри те, що морські піхотинці й самі зазнали кількох хвиль повітряних ударів від бомбардувальників та гвинтокрилів ВКС.
Мар’їнка… Протягом двох минулих днів росіяни продовжували атакувати центр міста, але без жодного успіху. На південь від Мар’їнки напад росіян на Побєду 23 лютого було відбито, вони втратили з півдесятка танків та інших броньовиків (включно з БМП-3, яку можна побачити на фото нижче).
Переклад: Микола Ковальчук, Ростислав Семків, Антон Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
