Нещодавно оприлюднена теорія тактів Тараса Бебешка являє собою оформлений тезово “концептуальний опис” теорії, своєрідну заявку на продовження діалогу з цього приводу, ніж дійсно сформульовану у всіх деталях теорію, яка б задовольняла вимоги науки і філософії.
Проте, вона продовжує досить складну дискусію, що проходить в філософіі сьогодні – власне, вона не вщухала як мінімум з часів Ляйбніца – про можливість та наявність детермінізму, ширше – про причинно-наслідковий звʼязок.
Традиційно причинність розуміється як
- детерміністська (по суті принцип достатньої підстави, сформульований Ляйбніцем – у кожної події має бути (достатня) причина) чи як
- індетерміністська (події можуть бути випадковими, але в межах імовірнісних законів),
- контингентна Третій варіант фактично пропонує Кантен Мейясу. Він висуває тезу про те, що причинність сама по собі не є необхідною. Закони природи фіксовані, їхня стабільність – лише емпіричний факт, а не логічна необхідність.Існування реальності, де причинність порушується, принципово мислима. А необхідна лише контингентність.
Теорія тактів, здається, намагається відшукати компроміс між цими позиціями – себто, між старим метафізичним уявленням про лінійну причинність та множинним поглядом, що підкреслює емпірично наявну випадковість. Черговий такий компроміс знайдений у вигляді тактів, які мають символізувати те припущення, що множинна реальність може бути впорядкованою. Не все контингентно, багато чого може бути частиною порядку. Щоправда, така впорядкованість обмежується лише сферою людської цивілізації – буквально в першому реченні автор вказує, що теорія охоплює виключно феномени (явища) , при чому економічні, соціальні, культурні. Залишається неясним питання, чи розповсюджується ця теорія на природні явища (як це робить із контингентністю Мейясу) чи ми знов маємо справу із виділенням “людського, надто людського” в окрему сферу розгляду, визнаючи, що наявність свідомості і раціональності передбачає якійсь виняток з правил. Проте, маємо надію на те, що дане питання буде висвітлено на наступних етапах розвитку теорії.
Отже, наріжним каменем теорії є уявлення про те, що означені вище феномени “завжди присутні одночасно, але їхня виразність змінюється залежно від домінуючих мотивів”. На жаль, будь-яких доказів цьому не наводиться, але ідея сама по собі досить цікава. Це фактично постулювання тези про те, що “все, що було в бутті, залишається в бутті” і форми, один раз створені (актуалізовані у сучасному світі) нікуди не зникають, не “вмирають”, не щезають. Натомість, вони так чи інакше присутні в сучасному світі (треба розуміти, що і феодалізм, і полювання, і рибальство, і ремісництво і т.ін.)
Якщо форми (явища) виникають і накопичуються (звичайна статика), постає питання, як саме відбуваються зміни?Вочевидь, не хаотично чи контингентно, а внаслідок трансформації активів. “зміни в суспільстві чи економіці відбуваються не через жорстке чергування фаз, а через зміну способу взаємодії активів, яка може бути як природною, так і вольовою“, – пише Т.Бебешко. Тобто, чергування фаз, властиве марксистському і постмарксистському погляду на стан речей, відкидається. На іі місце стає навіть не трансформація, а спосіб взаємодії активів.
Відкидається, як виходить з цитати, і теорія циклів. Справа в тому, що цикли, концептуалізовані в теорії, надто впорядковані – вони “припускають, що явища змінюють одне одного послідовно, переходячи від одного стану до іншого за визначеним порядком”. Такти натомість чергують домінування певних “мотивів”: “всі ці явища існують водночас, але у різні періоди певні з них стають домінуючими. Домінантний мотив визначається через аналіз актуальних соціальних, економічних чи культурних тенденцій, а також ступінь його впливу може змінюватися залежно від зовнішніх умов. Немає жорстко детермінованої зміни фаз, є лише зміни в конфігурації мотивів“.
Що ж таке, власне, такт? Бебешко твердить – це почуття Міри. “здатність визначати оптимальний баланс між різними мотивами та коригувати їхню взаємодію у відповідності до контексту. Це означає, що в кожен момент існує певна конфігурація ставлень між різними мотивами, і домінантний мотив визначається не просто випадковими обставинами, а відповідністю ситуації певній внутрішній гармонії або конструкції. Такт — це не просто зміна акцентів, а вибудовування множин балансів між можливим і необхідним, між уже наявним і тим, що може бути реалізоване“.
Тут можна побачити пряму відсилку до Аристотеля і Конфуція, які свого часу саме на спекуляціях навколо Міри будували важливу частину своїй філософії. Але виникає питання: у кого це почуття має зʼявитися? Чиє це почуття? Окремої людини чи людського колектива, чи може гіперобʼєкта, в якості якого Тимоті Мортон, наприклад, розглядає Світову фінансову систему, так само як і глобальне потепління. Чи ми маємо в будь-який момент часу якусь особистість з “невидимою рукою”і “почуттям міри”, яка породжує зміну тактів, відтак відроджуємо “задні світи”, які ще Ніцше свого часу викнув з філософського дискурсу. Так чи інакше, тема авторства “почуття Міри” має бути переконливо розкрита у межах теорії,інакше складно буде пояснювати і відстоювати теорію взагалі.
Втім, чітких визначень там теж не бракує. Звертає на себе увагу визнаячення активу: “Активи розглядаються не як накопичені ресурси, а як вмістилища майбутніх доходів, з яких можуть бути проявлені доступні ресурси (обресурснені) через застосування відповідних мотивів, що визначають спосіб їхнього використання.” Тут бачиться цікавий заклик розглядати активи як ще-не-наявні, майбутні вмістилища, тобто шукати фактично нових ресурсів замість існуючих. При чому на даній стадії розвитку теорії неясно, активи є іншою (інакшою) комбінацією існуючого (наявного), чи чимось принципово новим. Характерно, що “приховані” в активах ресурси можуть бути проявлені мотивами, на які, в свою чергу, може вплинути людина. Тут знову-таки дві можливості: або цей вплив здійснюється створенням відповідних умов (можливо – природно, як стверджується в іншому місці), або вольовим методом.
Звідси Т.Бебешко пропонує практичні застосування теоріїи в трьох сферах – економіка, соціальні зміни тв історичний розвиток. На жаль, не даючи конкретних прикладів, а обмежившись узагальненнями (як того вимагає жанр документу). Наприклад, застосування теорії в економіці виглядає так: “Замість прогнозування чергової кризи або буму слід розглядати, які мотиви взаємодії активів наразі домінують і як можна їх змінити“. Тобто, для застосування теорії в цій царині потрібно спочатку створити активи (вони, за визначенням, є вместилищами майбутніх доходів, а відтак неочевидно, що вони вже існують), потім проаналізувати мотиви між ними і вирішити, які домінують і як на них можна вплинути (і чи можна взагалі).
Зрештою, автор теорії підкреслює, що вона відкриває шлях до “недетермінованого мислення”, де немає “приреченості” на повторення історії або циклічної кризи. Але автор не враховує, що суворо детерміністський погляд на процеси вже мінімум півстоліття як подоланий. Достатньо згадати вже хрестоматійний твір Дельоза “Difference and Repetition”, і не просто згадати, а співвіднести такти і мотиви з дельозіанським баченням повторення – зокрема, і історичних подій.
За задумом автора, теорія тактів “дозволяє впливати на хід подій шляхом коригування домінуючих мотивів, що формують соціально-економічні процеси“. Хоча досить дивно чути, що теорія дозволяє якусь реальну дію (а не просто описує реальність в унікальний спосіб), зауваження досить слушне – бо може стати початком дискусії про можливості та межі впливу на мотиви і їхнє співвідношення в сучасному світі. Оскільки це є питання людської (і колективної) агентності.
В цілому, необхідно визнати, що теорія тактів є гарною заявкою на зсув в сучасній епістемології і онтології – зокрема,вчення про причинність та циклічність процесів. Однак, вона перебуває в початковій стадії розвитку, належить розвинути і розʼяснити її ключові поняття та співвідносини між ними. Саме це і стане головним завданням автора на шляху від conceptpaper до формулювання теорії у завершеному вигляді.
Автор: Денис СЕМЕНОВ, політичний філософ
Джерело тут
