В п’ятницю казахський інет зірвався хайпом навколо відео, поширеного “Народною радою трудящих Петропавловська”, де на зібранні зачитується документ про “незалежність та суверенітет народу”, а також висловлюється недовіра керівництву Казахстану.
Більшість оглядачів та коментаторів охрестили цю історію “проявом сепаратизму” на Півночі Казахстану та акцією росії. Департамент Комітету національної безпеки (КНБ) в Північно-Казахстанській області розпочав досудове розслідування за частиною 2 статті 180 (“Пропаганда сепаратизму в групі осіб з використанням ЗМІ”) Кримінального кодексу Казахстану.
Якщо уважно переглянути саме відео, то ми почуємо наступні маркерні тези, які можуть бути знайомі й нам, особливо тим, які трохи обізнані з життям маргінальних альтернативних рухів.
В заяві “нарради” йдеться: “Ми незалежний і вільний народ, чоловіки та жінки, трудящі жителі міста Петропавловська, з огляду на фіктивність правової основи корпорації Республіки Казахстан, зважаючи на створення несприятливих умов для життя народу, а також через недієздатність і безчестя її агентів, заявляємо повну недовіру всім засновникам і службовцям системи управління нашим надбанням і ресурсами. Ми, народ, проголошуємо свою незалежність, самостійність і суверенітет”. Активісти “нарради” посилаються на Конституцію Казахської РСР 1937 року, як на документ, правочинність якого вони визнають.
Думаю, що дехто з вас вже впізнав формулювання, які застосовують й українські персонажі, ті, що створюють паралельні “територіальні громади”, оголошують себе “суверенами”, “живими людьми, на яких правове поле України не поширюється”, утворюють альтернативні “республіки” та “обирають” себе “президентами” (привіт Балахніну, кажуть він вже вийшов на свободу?).
Власне, як мені й підтвердили друзі з Казахстану, ця “народна рада трудящих Петропавловська” і є таким зібранням місцевих прихильників “паралельних тергромад”, “живих людей” та “громадян СРСР”. На півночі Казахстану ці рухи набули значного поширення, починаючи з 2010-х рр. Кажуть, що мережі таких груп налічують кілька тисяч учасників. Зрозуміло, що вони ж є активом різного роду конспірологічних гуртків, де поширені наративи російської “хтоні” в стилі “єдіной русі, захопленої сіоно-масонами”, “ісконної язичницької родновіри” тощо.
Ось такий коктейль з рудиментів радянського патріотизму та совкової ностальгії, розбавлений хтонічним родоправославієм головного мозку, накладений на концепти “паралельних тергромад” і “живих людей”.
Як і в Україні, це середовище значною мірою інфільтроване різноманітними мутними персонажами, пов’язаними з російськими агентурними мережами.
Казахські експерти вказують, що учасники цієї “нарради трудящих” в Петропавловську “світилися” серед проросійських ініціатив, брали участь у рухах за “права російськомовних”, створювали пабліки, де заперечували казахську державність та саме існування казахів як нації тощо.
Північ Казахстану в етнічному плані є досить складним регіоном, де переважає російськомовне населення. Політика керованого між культурального діалогу та “м’якої казахізації” цього регіону, яку реалізовує Астана, призвела до того, що російськоорієнтована частина місцевого населення поступово втрачала можливість для відкритого протесту. КНБ провела профілактику російських культурних організацій і локалізувала найбільш небезпечні для держави прояви потенційного сепаратизму. Тому активність перейшла в напівлегальну форму.
Не маючи можливість відкрито протистояти казахізації країни (в Казахстані майже ніколи не існувало якихось місцевих ОПЗЖ), ця група, яка розглядає себе “заручниками обставин розвалу СРСР” / “насильно паспортизованими громадянами Казахстану”, стала середовищем, де досить швидко поширилися різні конспірологічні та альтернативні рухи з проросійським наративом.
Звичайно, що ситуацією користувалися російські спецслужби. Регіон є споживачем російського інформаційного продукту. Попри усі спроби казахського керівництва виключити російську пропаганду на своїй території, починаючи з лютого 2022 року, північний Казахстан залишається найбільш проросійським. При цьому варто враховувати, що до проросійської населення тут відносяться як етнічні росіяни і змішані сім’ї, так і русифіковані етнічні казахи.
Російські спецслужби використовують різні інструменти просування своїх агентурних мереж. Середовище “альтернативщиків” у цьому аспекті є досить перспективним. Ці групи існують напівпідпільно, влада їх розглядає як відвертих та безпечних фріків, їх протест швидко і точково можна каналізувати (треба лише знати куди натиснути).
Різні альтернативні групи “оренбурзьких козаків”, громади “руських рідновірів”, “язичницькі кола”, секти Матрони Московської та фанати чорносотенного православія тощо потрапляли під роздачу від КНБ. Проте, казахські спецслужби не вбачали в них якоїсь суттєвої загрози.
Як кажуть: “ніколи не було й ось тепер знову”. КНБ проводить розслідування щодо “Народної ради трудящих Петропавловська”. Поки офіційно фігурує підозра в “сепаратизмі”. Але як повідомляють мені знайомі з Алмати, обшуки у справі Петропавлівської “нарради” відбулися і на півдні Казахстану.
Тепер важливе питання: акція “нарради” у Петропавлівську – це “привіт” від ФСБ?
В Казахстані тільки закінчилися парламентські та місцеві вибори. Відбувається дозачистка груп впливу, наближених до експрезидента Назарбаєва. Президент Токаєв досить гостро реагує на будь-які спроби дестабілізації внутрішньополітичної ситуації. Астана балансує між Москвою, Пекіном та Заходом. Токаєв навіть дозволяє собі відмовляти путіну та зменшує російський “паралельний імпорт” через свої кордони. Росіянам все важче стає обходити санкції за допомогою казахів. Звичайно, що московитам це не подобається. Пропагандисти сімоняни вже кілька разів погрожували почати “сво” в Казахстані.
Тому я не виключаю, що у випадку з “наррадою” в Петропавлівську мав місце “сигнал” від ФСБ. В середині лютого вже були спроби “качнуть” ситуацію. Кілька персонажів, яких вважають пов’язаними з російськими спецслужбами, розвели активність на місцевих пабліках, розміщуючи публікації про необхідність забрати у Казахстану “російські землі”. Проти одного з них – Максима Яковченка, навіть відкрили кримінальну справу, але він якось “вчасно” втік до Росії.
Яка мораль історії? По-перше, російські спецслужби використовують різні способи здійснення впливу. Те що їх агентура інколи є відвертими фріками тільки спрощує роботу. По-друге, уважно ставитися до дрібниць. Вони можуть бути важливими. По-третє, зробити висновки й самій альтернативній спільноті в Казахстані та Україні.
Нагадаю, що в Україні ці тусовки під час ковідоінфодемії сильно піднялися. Маніпулюючи незадоволенням частини людей, стахіви, доротичі та стремоусови навіть партєйкі собі замутили. Ось ці тези про “фіктивну правову основу корпорації “держава Україна” зустрічалися у виступах керівництва нині забороненої партії “Держава”: задвухоченого херсонського колабораціоніста Кирила Стремоусова, Дмитра Васильця, Вікторії Шилової та інш. А чи не блогер Гура інколи видає подібні речі?
З “громадян СРСР” та прихильників “руського родославія”, езотеричних псевдоязичницьких культів складалися мережі російської агентури в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Києві та Житомирі, які виступали корегувальниками ракетних ударів московитів по цивільним будинкам та об’єктам критичної інфраструктури.
Я не стверджую, що усі “альтернативщики” є російською агентурою. Ні. Люди шукають свій Шлях. Проте, це середовище не провело внутрішнього очищення. Не відмежувалися, не провели чесної розмови з тими, хто “мовчить”.
Купа різних груп та спільнот, які топили за “повернення до руського/ведичного/орійського духовного коріння”, їздили читати лекції та семінари до росії, з початком війни “замовкли”. Інша, особливо групи “духовного росту”, продовжують нести відверту фігню про “третю силу, яка штовхає братні народи на війну”, “про живих людей, які не воюють один з одним”. Ніби війна не в їх країні й це не росіяни напали на Україну.
Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянськкого
