Читаю в соцмережах обурливі дописи у зв’язку з тим, що батька вбитої в США Ірини Заруцької не випустили з України через закриті кордони. Тут не аналізуватиму політизацію самої смерті нещасної Ірини. Зазначу лише, що в Україні в середньому щоденно протягом всієї Незалежності вбивали і вбивають як мінімум по 3 людини. Щоденно. Тобто, не було жодного року, щоб в Україні не вбивали менше тисячі людей. І за показниками співвідношення кількості вбивств щодо кількості населення, на жаль, ми в рази перевищуємо ситуацію в країнах Західної Європи.
І до вбивства, наприклад, двох підлітків цими ж днями в Шаргороді (на Вінничині) набагато менша увага. Бо вбив їх місцевий (білий), та ще й вчитель англійської мови (тобто з вищою освітою) тощо.
Та зараз не про високий рівень агресії в українському суспільстві. А про закриті кордони.
Справедливе обурення у багатьох дописувачів викликав факт неможливості батьком Ірини Заруцької вдвідати її похорон в США. Але ті самі дописувачі не обурюються самим фактом заритих кордонів. А якби батько хотів поїхати не на похорон, а до пораненої (хворої) дитини, і його не випустили, це було б нормально? А якби просто хотів би відвідати дочку, і його не випустили, це було б нормально?
Це ненормально. Але у більшості українців атрофоване розуміння, що однією з базових цінностей європейської цивілізації (до якої ми начебто за промовами політиків ми прямуємо) є свобода пересування. Тому про несправедливість з боку держави щодо неможливості конкретного батька відвідати конкретний похорон дописувачі пишуть, а про неможливість сотень тисяч батьків відвідати своїх дітей в інших країнах навіть не наважуються думати. Кріпацька свідомість…
Офіційна пропаганда стверджує, що зариття кордонів потрібне для наповнення армії, та це облудна теза, яка спростовується інформацією про кількість СЗЧ та дезертирства. В середньому в цьому році 18 тисяч на місяць. Враховуючи, що мобілізують близько 27 тисяч на місяць, це складає рівно 66,66%, тобто дві третини щодо мобілізованих. Тож, ті хто категорично не хочуть служити, все одно втікатимуть з армії. Тільки вже розбалансовуючи арміє зсередини. А це означає, що такі дії не допомагають армії, а, навпаки, шкодять. А всі ми зацікавлені, щоб наша армія була сильнішою. А, виявляється рішення про закриття кордонів армії не допомагає, а шкодить..
Тепер перейдемо до фігури Сцельникова-старшого, вбивці депутата ВР Андрія Парубія. Чи пішов би він на це вбивство, якби були відкриті кордони? Ніхто не може сказати напевно, адже чортзнащо в голові у цього ката. Та на камеру він стверджує, що хоче, щоб його обміняли на військовополонених у росію, де він буцімто поховає тіло загиблого сина (який служив в українському війську, і на відміну від Сцельникова-старшого є українським героєм). Сцельникову-старшому 52 роки, і він не може легально перетнути закриті кордони. А якби міг? То міг собі виїхати до Польщі, звідти -в Білорусь, а далі до росії, якщо йому вже так хочеться. Який сенс державі Україна тримати у себе потенційного зрадника (і як виявилося згодом вже не потенційного, а реального вбивцю)? Виглядає, що Сцельников-старший зненавидів останній Майдан, все, що з ним пов’язане, всіх публічних осіб, які пов’язані з Майданом. То для чого таких сцельникових тримати в Україні? Щоб вони ще накоїли лиха?
І такі питання можна ставити по кожній категорії людей. Бо рішення про закриття кордонів лише робить лихо для країни.
Закриття кордонів – це лихо для армії. Бо сприяє тому, щоб в армію брали тих, хто потім звідти тікає. А ті, хто могли б поповнити фронтові частини, зі зброєю в руках охороняють ЄС (Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію) від українців.
Закриття кордонів-це лихо для єдності суспільства. Бо такі як сцельников-старший можуть і політиків вбивати, і російські ракети наводити, і паніку сіяти тощо.
Закриття кордонів-це лихо для економіки. Бо ми втратили “маятникову міграцію”, тобто можливість людей сезонно попрацювати закордоном. Тобто Україна втрачає мільярди дларів щорічно через це.
Закриття кордонів-це лихо для освіти. Бо чоловіки не можуть брати участь в освітньому процесі закордоном, значить, нація поступово ще далі відставатиме в інтелектуальному розвитку.
Закриття кордонів-це лихо для демографії. Сотні тисяч родин через неможливість відвідування розпалися, розпадаються і розпадатимуться. У нас вселенський плач щодо жахливих демографічних показників і тенденції до вимирання нації, але ж держава сама цьому сприяє.
Закриття кордонів-це лихо для демократії. Бо це суперечить базовим європейським правилам вільного пересування. Боснієць має право для вільного вибору місця проживання (і під час боснійської війни теж мав таке право), українець-ні.
Натомість, закриття кордонів-це колосальне збагачення влади і тих, хто обслуговує владу. Експерти кажуть про мільярди а то й десятки мільярдів доларів незаконного збагачення.
Закриття кордонів-це сегрегація в суспільстві: на “шляхту” (влада, обслуговуючий влад елемент), яким дають персональні дозволи на перетин кордонів, і “кріпаків” (всі решта,хто не”влада”).
Тоді для чого ж приймалося таке шкідливе рішення для держави? Бо гроші влада може і вміє заробляти іна інших процесах. Версія-щоб зламати волю українців. Кріпаками легше керувати. Кріпаки не наважуються ставити питання, тим більше-боротися за власні права. І на жаль, виявилося,що це дуже дієвий механізм. Кріпацька психологія поширюється. Все менше людей, які наважуються говорити про власні права. Ми прямуємо не європейським, а як це не дивно російським шляхом. Коли наша армія героїчно бориться з російським окупантом, держава все більше перетворються на росію… Тільки мало хто вже спроможний навіть це усвідомити. А говорити про це наважуються і взагалі одиниці…
Кріпацька психологія стає панівною…Кріпацька нація? Невтішно…
автор – Олесь ДОНІЙ
