Дмитро Сагін
Подейкують, що у Середньовіччі артистів не ховали поряд зі звичайними людьми. Бо гірші за всіх. Поступ змінив стан речей і зробив упереджене ставлення до акторів історією. Нині образ «зірки» – це еталон, «спектакль у спектаклі», де в образі «стар» скомпоновано більшість бажаних показників, недоступних для типового громадянина – успішність, краса, гроші, коханці, престижні авто. Суспільство споживання вивело співаків на перші ролі, принаймні номінально.
На минулих парламентських виборах ми могли спостерігати «зорепад» у виборчих списках. Руслана Лижичко, Святослав Вакарчук – зійшли з політичної арени, звільнивши місця для «темних конячок» під іншими номерами, залишивши імідж «нездатних на брехню». Суть від того не змінилася.
У Нєкрасова є вірш:
Поэтом можешь ты не быть,
Но гражданином быть обязан…
Учасники першої «Червоної рути» 1989 року, від якої зазвичай відраховують розвиток вітчизняного шоу-бізнесу, були істинно «народними». «Лисий босий» Миколайчук, Віка Вардій навряд чи мріяли про роботу піар-одиниці на службі у «грошового мішка». Метод «хліба та видовищ» масштабно було обкатано в Росії під час промо-туру Бориса Єльцина «Голосуй или проиграешь». Штаб кандидата залучив велику кількість молодіжних кумирів, серед яких були «маргінальний» «Мальчишник» і Богдан Титомир. Нагадаєм, ця виборча кампанія була знаменита тим, що двоє співробітників штабу намагалися винести в коробках з-під ксероксу півмільйона доларів готівкою.
У 1999 році музиканти активно підтримували Леоніда Кучму. Я пригадую календарики з Анжелікою Рудницькою та написом «Молодь – за Кучму». Фактично, це був кінець «Території А»: уже через кілька років зірки «за Кучму» або зійшли із поп-сцени, або ж перекваліфікувалися у діячів нудної «традиційної естради». Позитивом від таких концертів були гонорари для виконавців і тури в райцентри, не розбещені зайвою увагою зоряних небожителів.
«Скрябін» був чи не першим гуртом, який відкрито брав гроші за підтримку політичних сил: альбоми «Танець пінгвіна» 1998 року (Партія зелених) і «Озимі люди» 2002 року («Команда озимого покоління) виставлялися як «на часі» і були повні гостросоціальних текстів. І у «зелених», і у «озимих» ставка робилася не на «промоушн» певної кандидатури, але на нову ідеологію. Тоді на вістрі політичної моди були розмови про»нову генерацію в політиці» та оновлення. «Зірки» могли виправдати свої гонорари твердженням про наявність у них реальних поглядів. А безкоштовно тільки птахи співають. Бачите у діячів шоубізу крила, хвости та клюви? Отож.
У 2004 році багато хто з «зірок» дуже близько сприйняв гасла помаранчевої революції. І не дивно – в контексті громадянського вибуху багато хто з представників шоу-бізнесу відчув себе «гражданином» із некрасівського вірша. Яскравою ілюстрацією цієї доби стало зіткнення між вокалістами з ТНМКонго та Наталією Могилевською (співачка виступала в команді Януковича), яка сказала легендарну фразу: «Я не сука, я не крыса – я народная актриса». Складним цей рік був і для «Скрябіна». 2004 рік став переломним: Ростислав Домішевський і Олександр Гера звинуватили свого «напарника» Андрія Кузьменка у тому, що своїми концертами за Януковича він «ставить мільйони українців під приціл». Власне, різні погляди на те, чи брати кошти з «помаранчевих» за концерти, стали причиною розпаду хіп-хоп формації «Та та Та» («Тартак» і «Танок на майдані Конго») . Це був апогей ситуації, коли ідентичність співака мінімально дисонувала із його підтримкою політика. Куди поділася співачка «блакитного майдану» Анюта Славська? Може хтось підкаже? Три-чотири роки професійної кар»єри і фінал після виборів.
У 2006 році, під час «Юлиного» Майдану з’явилися пісні про те, що «Юля косу носить» і «Україна-Юля», які виконувала, між іншим, молода Каменських у складі XS. Ще у 2004 році багатьма пісні особисто про Януковича сприймалися з іронією, награно. У 2006 році це вже був конвеєр, який працює донині. І нічого. Всі звикли.
Як не дивно, Андрій Кузьменко був найчеснішим: він ніколи не приховував, що ставився до кампанії «Вибір-2004» як до «корпоративчика», де можна заробити грошей. Він випустив обіцяний «соціальний альбом», де висловив свою думку як громадянин. Хоча хто знає. Може це теж ідеологічний альбом подібний до «озимого» та «зеленого» епізодів творчості «Скрябіна»? Може біло-блакитний замовник захотів залишитися анонімним меценатом?
Переможниця «Євробачення-2004», Руслана Лижичко, вдало балотувалася до парламенту за списками «Нашої України», де пролобіювала закон про виплату співакам закладами, де транслюється їх музика. Нині «співачка весни» та «королева лісів» підтримує Юлію Тимошенко. Досвід 2004 року не заважає їй співпрацювати із уже згаданою Наталею Могилевською. Між іншим, обидві запевняють, що не отримують за виступи ні копійки. І виборцям так хочеться в це вірити…
Наслідки «Помаранчевої революції» були трагічними для багатьох людей. Ілюзії вирвали із душі з м”ясом. Героїчний пафос Майдану стих. Символи революції були зареєстровані на Андрія Ющенка, а новообрана влада зайнялася розборками та подальшим розкраданням країни. Рік 2004 відігравався багато в чому на національних почуттях і прагнені європейськості. Вибори – 2010 – це голосування під час кризи. Законодавчо встановлено майновий ценз для кандидатів у 2,5 мільйони (збільшення застави). Народ має відчувати себе трохи ображеним. Але не варто переживати. Це навіть трохи менше ніж було потрібно, щоб сфальсифікувати підписи. Влада ніби показує народові на його місце. І це – місце на гальорці. Воно було так і раніше, просто це вважалося трохи непристойним показувати. Якщо у 2004 році громадяни боролося за свободу слова, то тепер борються за «свободу бути почутими» – медійні потоки капіталізовано. Кожен канал за конкретним власником. Все демократично. При Кучмі було так само. А хто вам казав що тоді була диктатура?
За такої ситуації «зірки», які запевняють, що «голосують серцем», сприймаються як дешеві побрехушки. І фани це відчувають. Одна річ – бути прихильником творчої людини або колективу – інша річ, бути «одиницею впливу», за кількість яких «зірка» збиває гонорар. Марксова фетишизація людини тут обігрується щонайменше двічі – «зірки» це «матеріал». Для «зірок» цілком «відчуженими» є їх прихильники. Втім, «зірки» граються з вогнем – основний капітал їм приносять вдячні слухачі. Виступами із «щироЮ агітацієЮ» вони підривають кишені собі – через втрату. А якщо переможе Віктор Федорович? Чи будуть вони виступати на його партійних заходах? А якщо переможе Юлія Володимирівна, то теж немає жодної гарантії, що народ буде вдячний, тим хто привів такого гаранта Конституції до влади. Ющенка-прем»єра любили більше ніж зараз Ющенка-президента. Не найкраща бізнес-перспектива. На відміну, від політиків, що можуть купити популярність та відмити імідж «зіркам» така перспектива не світить.
Творчі люди повинні виказувати свою громадянську позицію. Так ведеться. Бо просто розважати – тупо, навіть для поп-музики. Пригадаймо. Bono з ‘U2,’ багато років добивався ліквідації боргових зобов»язань країн третього світу. Не забудемо і про антиглобалістів та анархістів із ChumbaWamba, що їм прихильники пробачили перехід до комерційного лейблу, тільки через те що у танцювальних альбомах тексти такі самі, що і в часи панківської юності. Зазвичай у цьому середовищі «відступників» та «запроданців» не люблять. Французька реперка аргентинського походження Keny Arkana популярна у багатьох країнах світу. Її тексти, як передовиці лівацьких газет. Вона більше, ніж просто реперка. Соціальний хіп-хоп намертво асоціюється із цією мініатюрною жінкою із мегафоном. Вона водить за собою демонстрації, як активістка організації на захист імігрантів “Forum des Sans Voix”. Та, навіть, сер Пол Маккартні переживає про тварин і не хоче виступати де вбивають собак. Заробляння коштів має крокувати поряд із відповідальністю за свою роль. Бо інакше це схоже на долю юної працівниці секс-бізнесу. Гроші є, але не довго. Потім «після виходу у тираж» варто вирушати на окружну.
Народ із розумінням ставиться до спроб заробити. Народ не любить, коли його дурять. Обман не спокутується жодними новорічними мюзиклами. Хочеться вірити у невідворотність історичного акту, який розставить крапки над «і». Всі справи мають бути враховані. Ніхто не забутий. І кожен передвиборний «корпоративчик» під кожним із партійних прапорів наближає день, коли на гулянці у чергового «валтасара» з»явиться ” мене, мене, текел, упарсин”. І зробить цей напис не Бог, а міфічний марксів «кріт історії».
Посилання на кліпи
Keny Arkana
U2
ChumbaWamba
