Мені інколи здається, що більшості людей не знайома формула “я розумію твою думку і поважаю, але все одно відчуваю інакше”. Ніби якщо в людей розходиться думка з якогось політичного, соціального або етичного питання – це привід відразу конфліктувати, відмежовуватись і вважати один одного тупим і недалеким.
А ще мабуть страхи, що в моєму колі, оточенні – всі мають бачити як я, бути монолітні в своїх поглядах з усіх можливих питань. Бо інакше все кінець.
У нас ідуть розколи в спільнотах. Здається цей страх інакомислення наповнює і захоплює особливо тих, хто допомагав та дарував свою любов. І мав при цьому якісь приховані очікування.
А тепер, коли люди відновились від війни та переїздів і почали формувати свої думки, позиції, свій голос. Стаються конфлікти і розчарування. І ніяка ненасильницька комунікація не рятує від надмірних очікувань і мабуть великих планів на ріст великих спільнот.
Та як вони могли з нами не погодитись! Від нас відколотись… як могли створити власний проект, а ви їх підтримуєте та як ви могли.
Та вони ж не справляться. Та ви що за розкол наших спільнот виходить…
Пройде, сподіваюсь і це пройде. Прийде прийняття і взаємовизнання. Ми різні, зі своїми поглядами, переконаннями і ідеями власних проектів.
Синхронізація цих поглядів і точок зору – це про дорослість, якої нам поки бракує.
Але ж доростемо, обов’язково доростемо.
Сказати: «Я тебе повністю приймаю. Таким як ти є. Я хочу бути з тобою! Разом. На цій Землі.»
Фраза з курсу побудови спільнот, курсу який ми знову плануємо вже на весну.
*кожному тут
Автор: Маским Залевський
Джерело тут
