Нинішня тактика Росії, в умовах фактичного замороження фронту, зводиться до цілеспрямованого й планомірного перенесення «центру ваги» війни в український тил. Ним стає критична інфраструктура, яка методично знищується. Інтенсивність атак на цивільні об’єкти найближчими місяцями буде зростати, росіяни також вводять у використання нові зразки озброєння, призначені майже виключно для цієї мети. Їхній задум полягає у спричиненні соціальної та гуманітарної кризи у великих містах, які мають залишитися без електроенергії, опалення, води та ефективної системи постачання предметів першої необхідності.
Російська «теорія перемоги» передбачає «виштовхування» цивільного населення з таких агломерацій, як Київ і Харків, та змушення його до хаотичної втечі в напрямку західних кордонів. Ця втеча має поглиблювати враження хаосу й втрати українською державою контролю над процесами, що відбуваються, оскільки її супроводжуватимуть атаки на залізничну інфраструктуру, автозаправні станції та людей, які переміщуються. Людські втрати мають бути значними й, за аналогією з так званим Дебальцівським котлом 2015 року, стати чинником, який змусить владу погодитися на переговори — відновлення переговорного процесу, завершеного у Стамбулі у 2022 році.
Україна також має бути позбавлена «святилищ» — територій на заході країни, де цивільне населення могло відносно безпечно переховуватися. Удари також завдаватимуться по енергетичних потужностях передачі електроенергії, щоб унеможливити її імпорт. Ці удари можуть охопити й газові інтерконектори. У зв’язку з цим не можна виключати диверсійних операцій або безпосередніх ударів по елементах транзитної інфраструктури, розташованих у сусідніх державах.
Утікаюче цивільне населення, відповідно до цих планів, має концентруватися у західній частині України, але не мати можливості перетинати кордон, звідси — атаки на прикордонні переходи. Наступна хвиля міграції (якщо її вдасться спровокувати) також має зіткнутися у сусідніх державах із погіршенням суспільного клімату та ворожістю місцевого населення.
Терор, спрямований проти цивільного населення, у поєднанні з драматичним скороченням можливостей українського бюджету, має стати елементом тиску на українську владу, щоб вона погодилася на мирні переговори на умовах, оптимальних для Путіна. Саме тому, якщо Кремль хоче до грудня 2026 року вирішити війну на свою користь, ми матимемо справу з ескалаційною стратегією, яка може зачепити також сусідні держави, і цілеспрямованим збільшенням масштабів жертв серед цивільного населення.
1. Росіяни починають масово використовувати дрони з ракетним двигуном і нові моделі озброєння
У червні росіяни запустили 350 дронів із ракетним двигуном, у липні — вже 1600, а в серпні — 2800. Під час п’яти нальотів, у яких росіяни застосовували дрони, у п’яти випадках у серпні кількість систем нового покоління (з ракетним двигуном) була більшою, ніж кількість традиційних, повільніших моделей.
Вадим Скібіцький, заступник начальника ГУР, в інтерв’ю пресі повідомив також, що росіяни нещодавно розробили дрон, призначений для знищення ліній електропередач. Його крила оснащені вибуховим зарядом, здатним перерізати метал.
У серпні під час однієї з атак на Київ росіяни також уперше застосували модернізовану балістичну ракету 9М723-2, відому як «Іскандер-1000». Головне управління розвідки повідомляє, що модернізована ракета завдяки потужнішому двигуну та відповідно більшій пусковій установці здатна уражати цілі на відстані до 550 кілометрів. Її масштабніше застосування (нині українські експерти вважають його епізодичним) дасть змогу атакувати Київ із більшої відстані (нині пускові установки розташовані приблизно за 150 км від українсько-російського кордону) або охопити впливом цілі, розташовані на заході країни.
2. Атаки на прикордонні переходи
У вересні росіяни атакували прикордонний перехід на українсько-молдовському кордоні — «Старокозаче». Внаслідок удару загинули двоє людей, а роботу пункту пропуску було призупинено. Раніше, 6 вересня, після російської атаки було призупинено діяльність прикордонного переходу на кордоні з Румунією — «Орлівка». Це вже була друга атака російських безпілотних систем на цей пункт пропуску, попередня сталася 1 вересня. 13 вересня також відбулася атака на залізничний перехід у Дорогуську (з українського боку), приблизно за 2 км від польського кордону.
3. Росіяни дедалі інтенсивніше атакують залізничні лінії та рухомий склад
12 вересня росіяни «масовано» атакували залізничні об’єкти в Луцьку на Волині та у Фастові Київської області. Удари були спрямовані як проти інфраструктури, так і проти рухомого складу. Подібні атаки останнім часом відбувалися також у Полтавській та Харківській областях і поблизу Дніпра.
Експерти вважають, що ми маємо справу з новою російською тактикою, метою якої є атаки на транспортні вузли та рухомий склад (локомотиви), щоб заблокувати логістику — як цивільних і військових вантажів, так і перевезення людей.
На початку вересня росіяни завдали балістичного удару по локомотивному депо в Києві. Під час атаки загинули 7 людей, серед них 6 працівників української залізниці. Раніше такі об’єкти не атакували із застосуванням подібних засобів ураження, що свідчить: залізнична логістика на нинішньому етапі війни стала одним із пріоритетів агресора.
Сергій Лещенко, радник президента Зеленського та член наглядової ради «Укрзалізниці», звертає увагу на той факт, що щотижня залізницею перевозиться 600 тисяч людей, і вона є «кістяком» української економіки. До початку вересня Росія атакувала залізничну інфраструктуру понад 1500 разів, що перевищує кількість ударів за весь 2025 рік. Унаслідок цих атак було знищено або серйозно пошкоджено 492 локомотиви та 249 вагонів.
4. Знищується енергетика, мережі передачі та комунальна інфраструктура
У вівторок, 8 вересня, внаслідок російських атак одна з теплоелектростанцій, що належать концерну DTEK, припинила виробництво електроенергії через «серйозні пошкодження» систем, які забезпечують генерацію електроенергії. Від початку війни росіяни 230 разів атакували теплоелектростанції, що належать цій компанії. Лише до лютого 2026 року росіяни завдали понад 900 ударів по трансформаторних підстанціях.
Унаслідок російських ударів (оцінка станом на березень 2026 року) Україна втратила 2/3 своїх генерувальних потужностей, через що з держави-експортера електроенергії перетворилася на державу з енергетичним дефіцитом, змушену імпортувати електроенергію.
«Базовий сценарій» функціонування української енергосистеми взимку 2026/27 року, підготовлений урядом, передбачає продовження російських ударів і спроби відновлення зруйнованої інфраструктури, однак компенсація втрат буде складною.
Графіки відключень електроенергії для цивільного населення за таких умов можуть передбачати відсутність електрики протягом 8–14 годин на добу, а підприємства також будуть змушені працювати з обмеженнями.
Однак за негативного сценарію (продовження ударів, температура нижче -10–15 градусів) електроенергія для цивільного населення може бути доступною не більше ніж 4–8 годин на добу, а підприємства будуть змушені здійснювати «самостійний імпорт» електроенергії. Не виключене також виникнення «каскадних аварій».
5. Атаки на автозаправні станції
У серпні 2026 року міністр енергетики України Денис Шмигаль заявив, що протягом 6 місяців росіяни внаслідок цілеспрямованих атак дронами (FPV, тобто такими, що дають оператору можливість коригувати траєкторію польоту) пошкодили або повністю знищили понад 300 автозаправних станцій.
Нині в Києві працюють 250 автозаправних станцій, а в усьому регіоні їх 570. На думку експертів, метою росіян може бути спричинення регіональної паливної кризи. Саме тому влада вже закликала громадян індивідуально зберігати запаси пального, дефіцит якого може стати не лише бар’єром для пересування, а передусім ускладнити роботу генераторів електроенергії.
6. Знищення складів і логістичних центрів та системи постачання продовольства
Від початку війни в Київському регіоні площа складських приміщень класу А і В скоротилася наполовину. Якщо до початку війни в регіоні було 2,2 млн м² складських площ, то нині придатними до експлуатації залишаються 1,1 млн. Від початку 2026 року внаслідок атак було знищено 900 тис. м² площ.
У всій Україні внаслідок російських ударів доступна складська площа скоротилася з 4,2 млн м² до 2,8 млн м² (лише цього року було знищено 2,12 млн м² складських площ).
Це не означає краху системи постачання продовольства та предметів першої необхідності, оскільки Україна все ще має ресурси у вигляді менш сучасних складських приміщень і розподільчих центрів. Однак втрати та їхній вплив на ритмічність постачання вже зараз є значними.
7. Ситуація з українським бюджетом драматично погіршується
З офіційних даних випливає, що доходи бюджету України (загального фонду) за 8 місяців — до серпня — становили 2,3 трлн гривень. Важливими джерелами доходів загального фонду державного бюджету в січні–серпні цього року були міжнародні гранти допомоги від іноземних партнерів у розмірі 569,6 млрд грн, а також перерахування у квітні та травні частини прибутку Національного банку України в розмірі 146,1 млрд грн, здійснене відповідно до Закону України «Про Національний банк України» після підтвердження річної фінансової звітності зовнішнім аудитом та її затвердження Радою НБУ.
Надходження Фонду соціального страхування до пенсійних та соціальних страхових фондів у період січень–серпень 2026 року становили 502,6 млрд грн.
Варто звернути увагу, що в проєкті бюджету на 2026 рік загальні доходи загального фонду заплановано на рівні 3,360 трлн гривень, що означає: планове виконання за 8 місяців мало становити 2,24 трлн гривень.
Водночас варто зазначити, що, за деякими даними, доходи загального фонду бюджету насправді були значно нижчими. Роксолана Підласа, голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету, повідомила, що за перші вісім місяців 2026 року до загального фонду державного бюджету надійшло 1,7 трлн грн без урахування грантів, що на 33,1 млрд грн менше запланованого. Майже половина дефіциту — 15,6 млрд грн — не була покрита у серпні.
Бюджетна ситуація є настільки критичною, що міністр фінансів Сергій Марченко повідомив про вже запроваджений план замороження «неключових» видатків до грудня цього року, заявивши також про можливість емісії грошей.
Ситуація в Україні швидко змінюється, на жаль, у несприятливому для Республіки Польща напрямку. Тим більше, що сьогодні Україна має 110 бригад сухопутних військ, які ціною величезних зусиль здатні зупиняти російський наступ. Чи зможемо ми замінити цей потенціал? Польща може виставити 25 бригад, а наші європейські союзники — щонайбільше кілька десятків у короткостроковій, до 180 днів, перспективі.
Укладення миру на російських умовах може означати «нейтралізацію» українського потенціалу, якому навіть у середньостроковій перспективі не буде чим протиставити. Не пізніше ніж у найближчі 6 місяців дестабілізована Україна також може — під тиском, зокрема, американських союзників — спробувати «вийти з війни», навіть на некомфортних умовах.
Якщо цей сценарій реалізується, ми матимемо спільний кордон з ослабленою, внутрішньо дестабілізованою та розчарованою державою. До того ж — із державою, яка конфліктуватиме з Польщею через історичну політику та реальні інтереси. За таких умов ризик зростання напруженості на лінії Київ — Варшава є реальним, тим більше в передвиборчий період у Польщі.
Альтернативою є продовження війни, але вже слабкою Україною та дедалі радикальніше налаштованою Росією, яка перетинатиме нові «червоні лінії», зокрема ті, що пов’язані з атаками на цілі на території сусідніх держав.
Обидва сценарії означають драматичне погіршення геостратегічного становища Польщі та всієї Центральної Європи — від Фінляндії до Румунії.
Я наголошую на цьому, щоб показати: ми не самотні у своїй оцінці загроз. Їх бачать усі — від Гельсінкі та Стокгольма до Бухареста.
Ця ситуація вимагає нової стратегії Варшави, нової позиції польських державних еліт, нового суспільного консенсусу, предметом якого мала б стати наша політика щодо України. Час для її формування настав саме зараз.
Бездіяльність може дорого нам коштувати, як і розбіжності та конфлікти, що послаблюють наш потенціал. Динаміка війни в Україні та політичних процесів у ядрі ЄС — Німеччині та Франції — а також військова залученість США в Ірані та потенційно на Далекому Сході загрожують Центральній Європі стратегічною самотністю.
Хочемо ми того чи ні, найбільшими та найсильнішими суб’єктами в цьому регіоні є Польща та Україна. Без нашої співпраці інші вирішуватимуть нашу долю.
У Києві цього ще не розуміють, і ми не маємо жодних гарантій, що зрозуміють вчасно. Але свою частину завдання ми все одно повинні виконати.
Виборчий партійний інтерес має поступитися державному інтересу Республіки Польща. А цей інтерес давно залишається незмінним — зламати російський імперіалізм.
автор – Marek BUDZISZ – Obserwator strategiczny
переклад ПолітКом
