додому ПОЛІТИКА КІНЕЦЬ КОНСЕРВАТИЗМУ СТАРОЇ ГВАРДІЇ

КІНЕЦЬ КОНСЕРВАТИЗМУ СТАРОЇ ГВАРДІЇ

3

Сенатор Мітт Ромні оголошує, що не балотуватиметься на переобрання.

Чому вони не змогли перемогти Трампа — і не зможуть перемогти Венса

Протягом останніх кількох тижнів консерватори старої гвардії докладають скоординованих зусиль, щоб атакувати віцепрезидента Джей Ді Венса та нових правих.

Багато хто критикував Венса за підтримку пропозиції адміністрації Трампа, яка передбачає можливість спрямовувати федеральні кошти батькам, що залишаються вдома й не працюють, аби доглядати дітей. Дана Леш припустила, що ті, хто погоджується отримувати такі виплати, недостатньо «мужні». Інший консерватор назвав це «схемою» та «давнім наріжним каменем політичної програми постлібералів та орбаністів».

Критик Венса з табору старої гвардії Джей Карузо висміяв його за заяву про те, що адміністрація не «дозволить» компаніям замінювати американських працівників «дешевою іноземною робочою силою». Він звинуватив віцепрезидента у відмові від принципів вільного ринку. Водночас цілий хор консерваторів старої гвардії звинувачує Венса в тому, що він нібито відмовляється дистанціюватися від нацистів, гройперів — прихильників ультраправого інтернет-руху, пов’язаного з Ніком Фуентесом, — а також від групи тринітарних християн під назвою Товариство американського громадянського відродження (Society for American Civic Renewal).

Ці істеричні випади випливають із переконання старої гвардії, що історія мала розвиватися зовсім інакше. Багато консерваторів висміюють лівих за їхню віру в те, що Америка досягла «кінця історії». Уособленням цієї ідеї мало стати очікуване у 2016 році сходження Гілларі Клінтон на президентську посаду як наступниці Барака Обами. Такий результат закріпив би прогресивне панування щонайменше на одне покоління.

Проте багато консерваторів старої гвардії, які сповідують ф’южнізм — ідеологічний синтез економічного лібертаріанства, традиціоналізму та антикомунізму, — мають власне уявлення про кінець історії. Несподіване політичне піднесення Дональда Трампа поки що завадило його настанню. А що далі відсувається в часі відродження старого порядку, то більше нетерпіння його прихильників перетворюється на лють.

Санторум і Трамп

Обрання Барака Обами президентом — першого відверто прогресивного демократа з часів Ліндона Джонсона — викликало хвилю тривоги серед консервативних виборців у 2008 році. У 2010-му ця тривога переросла в потужну хвилю руху «Чайна партія» (Tea Party), яка принесла вражаючі результати: Республіканська партія повернула собі контроль над Палатою представників, здобувши найбільшу більшість із кінця 1920-х років, а також отримала низку губернаторських посад.

Багато організацій, які підтримували кандидатів цього руху, зокрема фінансована братами Кох організація «Американці за процвітання» (Americans for Prosperity) та орієнтована на вільний ринок FreedomWorks, дотримувалися лібертаріанських поглядів і просували такі догми, як обіцянка Гровера Норквіста «Жодних нових податків». Здобуті перемоги переконали їх, що настав їхній час. Виборці відгукнулися на їхні гасла, а отже, у 2012 році вони мали привести своїх представників аж до Білого дому. Однак Обаму переобрали у 2012 році, і він легко переміг Мітта Ромні.

Хоча Ромні й не цілком відповідав моделі «Чайної партії», його позиції добре узгоджувалися з її економічною ортодоксією. Особливо це було помітно на тлі Ріка Санторума — енергійного суперника Ромні на республіканських праймериз.

У середині лютого 2012 року колишній сенатор від Пенсильванії стрімко піднявся на вершину кількох соціологічних рейтингів і на короткий час випередив Ромні. ЗМІ зосереджувалися на соціальному консерватизмі Санторума, зокрема на його палкому неприйнятті одностатевих шлюбів. Однак від інших претендентів на республіканську номінацію його відрізняв також скептицизм щодо вільної торгівлі. На той час ортодоксія вільної торгівлі була однією з ключових засад Республіканської партії.

Щойно Санторум вийшов на перше місце, почалися атаки саме на цьому напрямі. «Економічні консерватори ставлять під сумнів послужний список Санторума», — проголошував один із заголовків. У матеріалі The New York Times, який мав усі ознаки замовної публікації проти політичного опонента, Санторума жорстко критикували за підтримку американської сталеливарної промисловості. До критики приєднався й Ромні, звинувативши суперника в підтримці того, що він назвав «фінансовим порятунком» цієї галузі.

Проте Санторум не відступив. Він наголосив, що багато його виборців утратили роботу та засоби до існування через те, що компанії стимулювали переносити виробництво за кордон.

Перемога Ромні над Санторумом принесла первісному руху «Чайна партія» тимчасове полегшення. Після здобуття Палати представників у 2010 році лідери руху мали цілком чіткий план: відібрати контроль у «співчутливих консерваторів», які керували країною за президентства Джорджа Буша-молодшого, і нарешті привести до Білого дому когось зі своїх.

Через шість років ці плани перетворилися на попіл. Усіх кандидатів у президенти від «Чайної партії» у 2012 році, а також найперспективнішого кандидата руху на виборах 2016 року Теда Круза, розгромила бунтівна кампанія бізнесмена й телевізійної знаменитості Дональда Трампа.

Оголошуючи про висунення своєї кандидатури, Трамп виголосив запальну промову, у якій порушив чотири ключові теми: необхідність побудувати стіну та депортувати нелегальних мігрантів, протистояти Китаю, замінити вільну торгівлю справедливою торгівлею та не допустити отримання Іраном ядерної зброї.

У деяких питаннях, зокрема протидії Ірану й ІДІЛ та захисту кордонів, позиції Трампа збігалися з позиціями «Чайної партії», яка вважала Обаму надто слабким. Але Трамп ішов значно далі. Якщо Круз говорив про спорудження прикордонного паркану та створення міжнародної коаліції для розгрому ІДІЛ, то Трамп обіцяв звести «велику стіну» на південному кордоні й розбомбити терористичне угруповання «до біса».

Щодо вільної торгівлі Трамп повністю відкинув ортодоксію Республіканської партії — так само, як Санторум чотирма роками раніше. Проте, на відміну від Санторума, Трамп зробив цю позицію центральним елементом своєї кампанії. І республіканські виборці винагородили його за це.

Остання мішень

Рух «Чайна партія» намагався отримати максимум від першої адміністрації Трампа. Чимало її ключових представників походили саме з цього руху. Майк Помпео, обраний до Палати представників у 2010 році на хвилі «Чайної партії», згодом став державним секретарем.

Пол Раян, напарник Мітта Ромні на виборах 2012 року, був республіканцем, близьким до «Чайної партії». Згодом він став спікером Палати представників і допоміг провести через Конгрес першу велику законодавчу перемогу президентства Трампа — зниження податків, традиційний пріоритет Республіканської партії ще з часів президентства Рональда Рейгана.

Віцепрезидент Майк Пенс, який входив до фракції «Чайної партії» в Палаті представників, працював разом із такими посадовцями, як міністр оборони Джим Меттіс і перший державний секретар Трампа Рекс Тіллерсон, намагаючись спрямовувати й стримувати енергію президента. Пенса неодноразово відправляли до Європи, щоб він доносив дедалі менш переконливе послання про те, що Сполучені Штати й надалі дотримуватимуться мислення часів холодної війни.

Консерваторам «Чайної партії» та прихильникам обмеженої держави довелося зціпити зуби й змиритися з чималою кількістю політичних рішень Трампа, зокрема з раннім запровадженням мит на сталь.

Однак після того, як Трамп залишив Білий дім у 2021 році, багато консерваторів старої гвардії вирішили, що епоха Трампа завершилася. Вони завжди вважали його історичною випадковістю: Трамп рішуче поставив крапку в епосі Обами, перемігши Гілларі Клінтон, але тепер можна було повернутися до звичного руху до своєї мети.

За адміністрації Байдена Пол Раян закликав республіканських виборців відкинути політику Трампа. Мік Малвейні та Ніккі Гейлі — двоє представників «Чайної партії», які працювали в першій адміністрації Трампа, — заявляли, що він не повинен балотуватися у 2024 році. Ерік Еріксон закликав стріляти в учасників протестів 6 січня та не допустити повторної участі Трампа у виборах.

Але надії старої гвардії на появу суперника, здатного кинути виклик Трампу, не справдилися. Рон Десантіс швидко втратив політичний імпульс, а Ніккі Гейлі перемогла лише на праймериз у Вашингтоні, округ Колумбія, та Вермонті. Трамп тріумфально повернув собі партійну номінацію.

У процесі він обрав віцепрезидентом Джей Ді Венса, віддавши перевагу йому, а не тодішньому губернатору Північної Дакоти Даґу Берґаму. Як дійшли висновку багато політичних оглядачів, Венс міг стати потенційним спадкоємцем Трампа, тоді як Берґам був би лише тимчасовим виконувачем ролі й до того ж мав менш близькі до Трампа ідеологічні погляди.

У 2025 році Трамп, який повернувся до Білого дому значно сильнішим, ніж у 2017-му, був набагато менше обмежений партійним істеблішментом.

У період між адміністраціями Трампа президент доклав зусиль до сходження Майка Джонсона на посаду спікера Палати представників, закликавши конгресменів підтримати його після нескінченних раундів голосування. У 2025 році Джонсон віддячив Трампу, заблокувавши спроби скасувати його мита, які значно розширилися порівняно з тарифами на сталь 2018 року, та підтримавши інші політичні рішення, яким його попередник Пол Раян рішуче опирався б.

Популярність 47-го президента серед базового електорату після його повернення поставила представників «Чайної партії» у складне становище. Республіканці та консервативні активісти, які й надалі хотіли співпрацювати з адміністрацією, уже не могли відкрито громити президента: у такому разі їхні меседжі не мали б жодних шансів серед його прихильників. До того ж напрям, у якому Трамп повів партію, очевидно, користувався популярністю серед республіканців.

Відповідь старої гвардії, як засвідчує нещодавній розлогий випад Еріка Еріксона, полягає в тому, щоб атакувати не самого Трампа, а його ідеологічного наступника — віцепрезидента Венса.

Діти Фукуями

Ті, хто пророкує кінець історії, помиляються. Демократи помилилися, коли передбачали десятиліття свого панування після коронації Гілларі Клінтон у 2016 році. Стара гвардія так само помилилася, вважаючи, що політика 1980-х років ніколи не втратить актуальності.

Щире нерозуміння старою гвардією того, чому вона опинилася в настільки невигідному становищі, проявляється в її малопереконливих скаргах на соціалізм — коли йдеться про використання держави для зміцнення основ цивілізації, — і нацизм — коли йдеться про припинення нескінченного потоку дешевої іноземної робочої сили.

Як стверджував віцепрезидент Венс, вигуки «Соціаліст!» не переконають молодих виборців, якщо альтернативою є недоступне житло, небезпечні вулиці та країна, якої вони більше не впізнають.

Правда полягає в тому, що політика старої гвардії, побудована на принципі «сам собі допоможи», гіпермеритократії та переконанні, що кожен має досягати успіху виключно власними зусиллями, зазнала краху. Вона змушує американців конкурувати з усім світом за робочі місця у власних рідних містах.

Консерватизм старої гвардії, заснований на ф’южнізмі, не перемагав на президентських виборах на власних умовах із 1984 року — ще до народження більшості міленіалів. Він зазнав поразки у 2008-му та 2012-му. Республіканські виборці відкинули його у 2016, 2020 та 2024 роках. І немає жодних підстав очікувати іншого результату у 2028 році.

У коаліції ще залишається місце для скептиків щодо Трампа й Венса, але вони мають усвідомити: час, коли вони могли домінувати в цій коаліції, минув.

Поїзд змінив колію й рухається в іншому напрямку. Консерватори старої гвардії можуть залишитися в ньому й допомагати машиністові, можливо, навіть домовлятися про швидкість руху. Але вони не можуть змінити напрямок, не спричинивши катастрофи.

У них є два роки, щоб вирішити, яким шляхом вони хочуть піти.

Ейден Буззетті — президент організації Bull Moose Project, яка виступає за популістський консерватизм у Вашингтоні, округ Колумбія. Він також очолює фонд 1776 Project Foundation.

джерело

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я