Елен Каррер д’Анкосс, французька історикиня грузинського походження, стала однією з найвідоміших постатей у західній радянології завдяки своїй провокативній праці «Розколота імперія», опублікованій у 1978 році . На відміну від багатьох сучасників, вона побачила головну загрозу для Радянського Союзу не в холодній війні чи економічній стагнації, а в глибинних внутрішніх суперечностях, закладених у самій структурі багатонаціональної держави. Її книга стала не просто академічним дослідженням, а сміливим прогнозом, який через тринадцять років виявився напрочуд точним, попри те, що сам механізм розпаду виявився дещо складнішим за її теорію.
Центральною тезою Каррер д’Анкосс була «демографічна бомба», яка тихо дозрівала в середньоазійських республіках СРСР. Ґрунтуючись на аналізі даних переписів населення 1959 та 1970 років, вона зафіксувала вражаючий контраст між стрімким зростанням народжуваності в мусульманських регіонах та її катастрофічним падінням у європейській частині країни . Ця диспропорція, на її думку, неминуче мала призвести до фундаментального зсуву в етнічному балансі імперії, де дедалі чисельніші народи Середньої Азії, з їхньою яскраво вираженою культурною та релігійною ідентичністю, більше не погоджувалися б миритися з політичною та економічною домінантою русифікованого центру.
За логікою історикині, цей зростаючий дисбаланс мав викликати не просто соціальну напругу, а й справжній «бунт націй». Вона передбачала, що боротьба за політичну вагу, доступ до ресурсів та культурну автономію неминуче загостриться, особливо якщо врахувати, що ісламський фактор в регіоні міг стати потужним об’єднуючим чинником, непідвладним комуністичній ідеології . У своєму дослідженні вона наголошувала, що Радянський Союз був насамперед не державою робітників і селян, а саме «державою націй», і в цьому крилося його фундаментальне протиріччя, яке могло призвести до розпаду . І хоча першим масовим протестом, який поклав початок кінцю СРСР, стали події 1986 року в Казахстані, остаточно імперія розпалася завдяки бунту в інших республіках .
Пророцтво Каррер д’Анкосс втілилося в життя складніше, ніж це було описано в книзі. Замість мусульманських республік, рушійною силою розпаду стали країни Балтії та Кавказу . Проте загальний напрямок прогнозу виявився геніальним: вона змогла розгледіти смертельну вразливість імперії в її ж власній природі. Її книга, яка спочатку зробила Каррер д’Анкосс «нев’їзною» в СРСР, згодом принесла їй славу «провидця» та утвердила як одного з найпроникливіших західних аналітиків російської історії.
Елен Каррер д’Анкосс народилася 6 липня 1929 року в Парижі в родині грузинських емігрантів, які залишили батьківщину після більшовицького перевороту. Її батько, Георгій Зурабишвілі, був філософом та економістом, а мати, Наталі фон Пелькен, походила з родини, де перепліталися російські, німецькі та польські корені. Серед її предків були графи Орлови, Паніни, Палени та поет Веневитінов. Цікаво, що її двоюрідною сестрою є п’ятий президент Грузії Саломе Зурабишвілі (2018 – 2024).
Свою наукову кар’єру Каррер д’Анкосс розпочала в Сорбонні, а згодом викладала в Інституті політичних досліджень у Парижі. Вона стала визнаним фахівцем з історії Росії та СРСР, опублікувавши понад тридцять праць. У 1990 році її обрали членкинею Французької академії — лише третьою жінкою за всю історію цієї інституції, а в жовтні 1999 року вона стала першою жінкою, яка обійняла посаду довічного секретаря Академії. Каррер д’Анкосс була депутаткою Європарламенту (1994–1999) та радницею в Європейському банку реконструкції та розвитку.
Однак історія цієї блискучої дослідниці має й зворотний бік, який демонструє, як глибоке коріння імперської ностальгії може затьмарити об’єктивність навіть найпроникливішого аналітика. Попри свій геніальний прогноз розпаду СРСР, у зрілому віці Каррер д’Анкосс дедалі частіше виступала з позицій, що виправдовували неоімперські амбіції Росії, суперечачи її власним раннім висновкам про фатальну природу багатонаціональних імперій. Вона наполегливо заперечувала право України на окремішність, стверджуючи, що для російської ментальності вона «не існує» як окремий суб’єкт, а російський світ відчуває себе з нею «нероздільним». Анексію Криму у 2014 році вона цинічно трактувала як «відновлення історичної справедливості», а всю Східну Європу та Україну розглядала як природну зону виняткового впливу Москви.
Ця еволюція викликає болючі запитання: чи не стали тут у пригоді її власні аристократичні корені, що сягають графських родів імперської Росії, які так довго живили її інтерес до історії? Здається, що людина, яка колись безстрашно вказувала на вади радянської системи, згодом піддалася чарам наративу, який ігнорує волю та ідентичність цілих народів. Сама вона, коментуючи повномасштабне вторгнення росіян в Україну 2022 року, з болем зізнавалася в інтерв’ю французьким медіа, що більше «нічого не розуміє» в діях російського керівництва, називаючи події «безумством». Цей конфуз — від дослідниці-провидця до розгубленої прихільниці старої імперії, вона опинилася в полоні тих самих есенціалістських міфів, які колись проникливо вчився деконструювати.
Елен Каррер д’Анкосс померла 5 серпня 2023 року в Парижі у віці 94 років.
