Настрій на передвиборчій вечірці ультраправих Шведських демократів (SD) у ніч виборів у неділю був похмурим. Раніше ввечері прихильники партії танцювали під «Dancing Queen» у фіолетово-рожевому світлі та копіювали фірмові помахи кулаком Дональда Трампа під пісню «YMCA». Але щойно почали надходити результати екзитполів, атмосфера змінилася. Новини були невтішними, хоча й не цілком несподіваними: отримавши 17,5% голосів, SD уперше втратила підтримку на виборах до Риксдагу.
Чотири роки тому, коли прихильники партії зібралися в готелі на набережній у Нацці, щоб відсвяткувати історичний прорив — 20,5% голосів, що зробило її другою за величиною політичною силою Швеції після соціал-демократів, — панувало піднесення. На чолі з Джиммі Окессоном, якому приписують заслугу в перетворенні партії з маргінального ультраправого угруповання на частину політичного мейнстриму завдяки сучасному й невимушеному стилю, SD здавалася непереможною. Але в неділю сумне видовище спорожнілого танцмайданчика, освітленого дискотечними вогнями, здавалося далеким від тієї енергії політичного прориву.
У 2022 році високий результат партії дав їй значні важелі впливу на переговорах із традиційними буржуазними партіями — Поміркованою коаліційною партією, Лібералами та Християнськими демократами. Досягнуті домовленості були оформлені в Угоду Тідьо. Правоцентристські партії сформували уряд на чолі з лідером Поміркованої коаліційної партії Ульфом Крістерссоном, тоді як SD залишилася поза кабінетом міністрів, але взяла на себе зобов’язання підтримувати його в парламенті в обмін на значний вплив на політику.
Згодом Окессон чітко дав зрозуміти, що не збирається вічно залишатися поза урядом, а під час цьогорічної кампанії Крістерссон пообіцяв, що в разі перемоги коаліції Тідьо SD нарешті отримає міністерські портфелі.
Після напруженого підрахунку голосів мрії SD про міністерські посади не справдилися. Правий урядовий блок програв лівоцентристській опозиції на чолі з колишньою прем’єр-міністеркою Магдаленою Андерссон і її Соціал-демократичною партією, до якої приєдналися Ліва партія, «Зелені» та Партія центру. Різниця становила менш як один відсотковий пункт: 48,9% проти 49,6%.
Розподіл місць у парламенті став дзеркальним відображенням результатів 2022 року: партії Тідьо отримали 173 мандати, а їхні опоненти — 176. Однак через мінімальну перевагу переможця можна вважати певною мірою і переможеним. Соціал-демократи здобули найбільшу кількість голосів, але водночас показали найгірший результат майже за століття. Ще навесні цього року традиційна правляча партія Швеції мала близько 34% підтримки в опитуваннях. У неділю вона отримала лише 28% — на 2,3 відсоткового пункта менше, ніж у 2022 році, — і втратила вісім мандатів, залишившись із 99 місцями.
За даними опитувань Novus, охорона здоров’я, освіта, а також закон і порядок посіли перші три місця серед найважливіших проблем для виборців. На цьому тлі соціал-демократи також будували кампанію на страху виборців перед входженням SD до уряду.
Одне з постійних гасел кампанії звучало так: «Якщо ви не хочете дванадцятьох міністрів від SD після виборів, голосуйте за соціал-демократів». Ця цифра походить від самого Окессона, який заявив газеті Aftonbladet, що в разі перемоги альянсу Тідьо міністерські посади слід розподіляти пропорційно до рівня народної підтримки.
Соціал-демократи намагалися перетягнути на свій бік частину буржуазного правого електорату. Партія активно залицялася до так званих «Магдамодератів» — прихильників Поміркованої коаліційної партії, готових проголосувати за Андерссон. Ця група добре освічених, заможних міських виборців дотримується правих поглядів в економічних питаннях, але не сприймає грубого расизму Шведських демократів.
Таке неприйняття частково ґрунтується на класовій зневазі до електорату SD, якому притаманні татуювання з вікінгами, американська естетика сільської глибинки та байкерський кітч. Як зазначалося в редакційній статті ліберальної газети Dagens Nyheter: «Хочете буржуазної політики? Тоді не голосуйте за партії Тідьо».
Упродовж кампанії Андерссон наголошувала на необхідності «широких коаліцій» і заявляла, що готова співпрацювати з будь-якою партією, крім SD. Щоб залучити центристів і традиційних консерваторів, її партія зайняла жорсткішу позицію щодо «закону і порядку» — питання, яке раніше принесло чимало дивідендів правим, — і підтримала традиційно праву позицію на користь атомної енергетики.
Це була ризикована ставка, яка коштувала їм голосів. Зміщення вправо відштовхнуло частину власного електорату, і соціал-демократи втратили виборців на користь Лівої партії та «Зелених», які дещо збільшили свою частку голосів.
Соціалістична Ліва партія отримала 8,4% голосів проти 6,8% у 2022 році та здобула додаткові шість місць — найбільший приріст серед усіх політичних сил. Її програма передбачає відновлення держави загального добробуту, припинення отримання прибутків у сферах охорони здоров’я та освіти, а також політику створення робочих місць, дружню до клімату.
Не набагато відстали від неї соціально-ліберальні «Зелені», які отримали 6,1% проти 5,1% раніше та збільшили своє представництво на чотири місця.
Тим часом чимало «Магдамодератів» зрештою проголосували за неоліберальну Партію центру, яка отримала близько 7% голосів.
У підсумку SD із результатом 17,5% поступилася Поміркованій коаліційній партії — найбільшій силі правого блоку, яка здобула 19,8%, змінивши співвідношення сил порівняно з результатами чотирирічної давнини.
Ринково орієнтовані Ліберали ледве подолали чотиривідсотковий бар’єр для представництва в Риксдагу, отримавши 5,3%. Імовірно, цьому сприяли «тактичні голоси», перетягнуті від Поміркованих і SD. Християнські демократи здобули трохи більш як 6%.
Крістерссон боровся за переобрання, стверджуючи, що його Поміркована коаліційна партія «наводила лад». Він часто посилався на статистику надання притулку, яка знизилася до найнижчого рівня за сорок років, і заявляв, що кількість смертельних стрілянин скоротилася на три чверті від моменту приходу коаліції до влади.
SD, не без підстав, також намагалася приписати собі ці досягнення, позиціонуючи себе як «гаранта» обмежувальної міграційної політики уряду Тідьо.
Справді, падіння частки голосів Шведських демократів може частково відображати їхній успіх у просуванні головної політичної теми партії.
У 2022 році імміграція посідала перше місце серед основних проблем виборців. Протягом багатьох років Стокгольм проводив одну з найщедріших політик надання притулку в ЄС. На піку міграційної кризи 2015 року Швеція прийняла 163 тисячі шукачів притулку в країні з населенням менш як десять мільйонів осіб. Це становило 12% усіх людей, які шукали захисту в Європі.
SD скористалася суспільною реакцією, що виникла після цього, вимагаючи забезпечувати шведський добробут насамперед для шведів у період значного скорочення бюджетних видатків.
У 2010 році, коли партія вперше увійшла до Риксдагу, допомога з безробіття у Швеції опустилася нижче середнього рівня ОЕСР. Через дванадцять років виборці прийшли на дільниці на тлі кризи вартості життя, частково спричиненої війною в Україні.
Наступні чотири роки правління правих перетворили Швецію з однієї з найбільш гостинних до біженців країн на одну з найбільш обмежувальних. Порівняно з піковим рівнем 2015 року кількість заяв про надання притулку впала на 96%, а кількість біженців, яких приймають у межах програм переселення, скоротилася з 5 тисяч до 900. У 2024 році уряд Тідьо оголосив, що вперше більш ніж за пів століття кількість людей, які залишають Швецію, перевищила кількість тих, хто до неї прибуває.
У межах нового міграційного режиму було запроваджено низку суперечливих заходів. Тепер біженцям пропонують 27 тисяч фунтів стерлінгів за те, щоб вони залишили країну.
Ще більшого резонансу набули так звані «депортації підлітків». Міграційна служба Швеції тепер зазначає, що дозвіл на проживання на підставі родинних зв’язків із батьками після досягнення 18 років надається лише у виняткових випадках, коли йдеться про «особливу залежність».
На практиці це означає, що підлітки, які не отримали дозволу на постійне проживання до свого вісімнадцятиріччя, можуть бути депортовані до країни походження своєї родини.
Уряд також узяв під приціл підлітків з іммігрантських родин у межах своєї обіцянки жорстко боротися зі злочинністю, особливо з пов’язаним із наркотиками бандитським насильством.
1 липня у в’язницях суворого режиму для дорослих почали утримувати ув’язнених віком від 15 років. Минулого місяця парламент проголосував за подальше зниження віку кримінальної відповідальності — до 14 років.
У червні Риксдаг ухвалив суперечливий закон, який отримав назву «закон про доноси». Він зобов’язує працівників органів соціального страхування, служб зайнятості та інших державних установ повідомляти поліцію про підозри щодо перебування в країні нелегальних мігрантів.
Правознавці стверджують, що це законодавство означає «інтеграцію прикордонного контролю в інфраструктуру соціального забезпечення».
Як і їхні колеги в сусідній Данії, соціал-демократи також перейшли до більш обмежувального підходу щодо імміграції.
«У нас була одна з найщедріших систем надання притулку в Європі, і це було неправильно», — заявила лідерка партії Андерссон.
Хоча в неділю SD не здобула тієї кількості голосів, на яку розраховувала, їй вдалося надовго змінити міграційну політику Швеції. Політичний центр країни загалом погодився з цим курсом, і лише Ліва партія та «Зелені» продовжують захищати традиційний шведський підхід до прийому біженців.
Паралельно шведські кримінологи зафіксували «зміну парадигми» у сприйнятті небезпеки та соціальних ризиків.
Класичне соціал-демократичне поняття безпеки — trygghet шведською — ґрунтується на доступі до роботи, соціального забезпечення, пенсій та охорони здоров’я.
Останніми роками партії Тідьо намагалися переосмислити це поняття, пов’язавши його передусім із захистом від злочинності. Соціал-демократи фактично погодилися з правою інтерпретацією: тепер «безпека» означає захист країни від зовнішніх і внутрішніх загроз за допомогою суворіших покарань і поліцейського нагляду.
Хоча Поміркована коаліційна партія дещо збільшила свою частку голосів порівняно з 2022 роком, переважно переманивши виборців SD, перебування прем’єр-міністра Крістерссона на посаді супроводжувалося низкою скандалів, нетипових для Швеції. Це не допомогло коаліції Тідьо в неділю.
Швеція регулярно посідає одне з найнижчих місць у світових рейтингах корупції. У період свого розквіту соціал-демократи були відомі тим, що після завершення роботи в парламенті повертали навіть свої олівці.
На цьому тлі помилки Крістерссона виглядали особливо шокуючими.
Наприкінці 2022 року новообраний прем’єр-міністр призначив своїм радником із національної безпеки близького друга дитинства Генріка Ландерхольма.
Ландерхольм продемонстрував майже комічну недбалість. Під час напружених переговорів щодо вступу Швеції до НАТО він залишив телефон на ніч у посольстві Угорщини. Згодом забув блокнот на Радіо Швеції, після чого таксист доставив його до одного зі стокгольмських кафе. А ще серйознішим випадком стало те, що він залишив секретні документи в готельній шафці, де їх згодом виявив персонал, який прибирав номер.
Увесь цей час Крістерссон захищав свого друга дитинства, який зрештою пішов у відставку минулого року.
Дружина Крістерссона, Біргітта Ед, висвячена лютеранська священниця, також опинилася в центрі суперечок.
У червні Церква Швеції розпочала розслідування її діяльності після повідомлень про те, що заснований нею духовний фонд залучав волонтерів до безоплатного збору коштів і ремонтних робіт у нерухомості, співвласницею якої вона є. В обмін їм обіцяли можливості для налагодження професійних контактів.
Фонд просуває концепцію «екзистенційного здоров’я», згідно з якою сенс і мета життя так само важливі для добробуту людини, як і фізичне здоров’я.
Газета Aftonbladet повідомила, що керівника Агентства громадського здоров’я Швеції звільнили після того, як він поставив під сумнів урядову директиву щодо включення цієї концепції до діяльності установи.
Показово, що під час виборчої кампанії практично не було серйозних розбіжностей щодо зовнішньополітичного курсу Швеції.
Якщо у 2023 році депутати Лівої партії та «Зелених» одностайно голосували проти вступу до НАТО, то сьогодні переважає консенсус на підтримку жорсткої зовнішньополітичної лінії. Колишнього лідера Лівої партії Йонаса Шостедта, який нині є депутатом Європарламенту, шведські ЗМІ зображували як «неохочого мілітариста».
Хоча офіційна програма партії виступає проти «мілітаризації та гонки озброєнь», сьогодні Ліва партія підтримує переозброєння Швеції та максимально широку допомогу Україні, приєднавшись до загальнопарламентського консенсусу разом із «Зеленими».
Окремі голоси незгоди все ще лунають. Депутати Лівої партії та «Зелених» виступили проти Угоди про оборонне співробітництво зі США, яка надає американським військовим доступ до більш ніж десятка військових баз на території країни.
Однак лояльність до загального курсу можна продемонструвати й іншими способами.
Коли правоцентристська таблоїдна газета Expressen розгорнула під час кампанії кампанію звинувачень у «антисемітизмі» проти членів Лівої партії, її керівництво оперативно виключило звинувачених зі своїх виборчих списків.
Напередодні виборів Ліва партія дала зрозуміти, що вперше у своїй історії претендуватиме на міністерські посади.
На відміну від сусідньої Фінляндії, де комуністична партія входила до коаліційних урядів під час холодної війни, а її наступниця — Лівий союз — брала участь у кількох урядах із 1990-х років, у Швеції Ліва партія ніколи не була при владі.
Здобувши найбільший приріст підтримки серед усіх партій на цих виборах, Ліва партія, безумовно, почуватиметься впевненіше на переговорах.
Однак діють і потужні сили, які можуть цьому перешкодити.
Партія центру, яка не сприймає ані Шведських демократів, ані Ліву партію, виступала за формування центристського уряду, який не допустить до влади обидві «маргінальні партії».
До виборів її бажаним варіантом була коаліція соціал-демократів, «Зелених» і Християнських демократів. Проте тепер ця комбінація не має парламентської більшості.
Сама Андерссон не виявляє особливого ентузіазму щодо залучення Лівої партії до уряду.
Відносини між ними залишаються напруженими з 2021 року, коли Ліва партія допомогла усунути соціал-демократичного попередника Андерссон, Стефана Левена, через його плани лібералізувати встановлення орендної плати в новобудовах.
Однак виключення Лівої партії з урядової коаліції створює власні труднощі, а уряд із правоцентристським ухилом був би вкрай непопулярним серед електорату соціал-демократів.
На Андерссон чекають виснажливі тижні переговорів.
Попри очевидний успіх очолюваної нею лівоцентристської опозиції, недільне голосування насправді стало перемогою правих.
У Швеції, як і у Фінляндії та Данії, популярність ультраправих партій призвела до того, що значна частина політичного мейнстриму перейняла їхню програму.
А за майже повної відсутності розбіжностей у питаннях мілітаризму та оборони наступні чотири роки навряд чи суттєво відрізнятимуться від попередніх чотирьох.
автор – Лілі ЛІНЧ
