А НАБУ точно розслідує всю схему — чи лише ту її частину, яку зручно показати суспільству?
Після великого розслідування «Бабеля» про справу із заставою за Германа Галущенка є незручне питання до НАБУ: чому в центрі цієї історії опинився саме Sense Bank?
Бо якщо подивитися на рух грошей, картина виявляється дещо іншою. Йдеться про 150 млн грн, які були використані для внесення застави. За даними, які проаналізував «Бабель», вся сума спочатку акумулювалася на рахунку компанії в ПУМБ.
Саме на рахунку компанії, підконтрольної Максиму Микитасю, у ПУМБ у певний момент акумулювалася вся сума застави – 150 млн грн. Гроші надходили туди частинами з рахунків десятків компаній і ФОПів, переважно платежами до 1 млн грн. І вже після того, як усі 150 млн опинилися на рахунку в ПУМБ, організатори почали дробити суму: приблизно третина пішла безпосередньо до ВАКС із ПУМБ, а близько двох третин розподілили між трьома іншими банками – Sense Bank, OTP Bank та Idea Bank. Тобто якщо дивитися на реальний рух коштів, ПУМБ був точкою акумуляції всієї суми, а Sense Bank – одним із наступних транзитних елементів. Більше того, саме на етапі акумуляції 150 млн грн у ПУМБ, за логікою фінансового моніторингу, мала спрацювати система контролю банку. Вам не здається дивним, що це все нарили журналісти, а не детективи?
Приблизно третина коштів – близько 50 млн грн – пішла безпосередньо з ПУМБ до Вищого антикорупційного суду. І лише решта коштів пройшла через кілька інших банків – зокрема Sense Bank, OTP Bank та Idea Bank. Тобто Sense Bank був частиною ланцюга.
Але в публічній комунікації НАБУ склалося зовсім інше враження. Наче саме Sense Bank – головний герой цієї історії і саме працівники цього банку отримали підозри.
Ну правда дивно ж, що за версією НАБУ і САП, саме Микола Гладишенко – голова наглядової ради Sense Bank – допомагав організаторам легалізувати кошти, які були використані для внесення 150 млн грн застави за Германа Галущенка. Йому та голові правління Sense Bank Олексію Ступаку оголосили підозри за ч. 3 ст. 209 КК України — легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом.
А де тоді підозри іншим?
Гладишенко дав інтерв’ю УНІАН і він там справедливо говорить, що перевіряти треба весь ланцюг, а не один банк. І це, насправді, ключове. Гладишенко звертає увагу: у транзакції брали участь кілька банків.
Якщо правоохоронці справді хочуть встановити всі обставини та походження коштів, а не влаштовувати політичні судилища, вони мають досліджувати весь ланцюг операцій, а не концентруватися на одному учаснику.
А коли вся історія у публічному просторі фактично зводиться до одного банку, виникає враження вибіркового підходу.
Я хочу поставити питання до НАБУ.
Якщо слідство бачило весь рух 150 млн грн, воно не могло не бачити, що гроші проходили через кілька банків і не могли не бачити, що «точкою входу» був інший банк.
Тоді чому саме Sense Bank був винесений на перший план?
Чому суспільству не пояснили повну схему?
Чому не було однакового акценту на всіх банках, через які проходили кошти?
Чому не розповіли, де саме спочатку концентрувалася вся сума?
І головне — чому між реальною фінансовою схемою та її публічним образом виникла така велика різниця?
Коли картяр хоче, щоб ви побачили конкретну карту, він не обов’язково бреше. Він просто показує вам одну карту і не показує інші. Але НАБУ – це не картярський стіл. Це правоохоронний орган. Тому якщо в реальному ланцюгу задіяно кілька банків, а в інформаційному полі головним роблять одного з них, суспільство має повне право запитати: це результат об’єктивного розслідування чи результат правильно побудованої інформаційної кампанії?
