Бомбардування Сполученими Штатами території Венесуели та захоплення її президента 3 січня є ще одним прикрим розділом у безперервній ерозії міжнародного права та багатостороннього порядку, встановленого після Другої світової війни.
Рік за роком великі держави посилюють атаки на авторитет Організації Об’єднаних Націй та її Ради Безпеки. Коли використання сили для вирішення суперечок припиняє бути винятком і стає правилом, глобальний мир, безпека та стабільність опиняються під загрозою. Якщо норми дотримуються лише вибірково, настає аномія, яка послаблює не лише окремі держави, але й міжнародну систему в цілому. Без колективно узгоджених правил неможливо побудувати вільні, інклюзивні та демократичні суспільства.
Глави держав або урядів — будь-якої країни — можуть нести відповідальність за дії, які підривають демократію та основні права. Ні в кого з лідерів немає монополії на страждання своїх народів. Але нелегітимно, щоб інша держава присвоювала собі право вершити правосуддя. Односторонні дії загрожують стабільності по всьому світу, порушують торгівлю та інвестиції, збільшують потік біженців і ще більше ослаблюють здатність держав протистояти організованій злочинності та іншим транскордонним викликам.
Особливо тривожно, що такі практики впроваджуються щодо Латинської Америки та Карибського басейну. Вони приносять насильство та нестабільність до частини світу, яка прагне миру через суверенну рівність націй, відмову від використання сили та захист самовизначення народів. За більш ніж 200-річну історію незалежності це перший раз, коли Південна Америка зазнала прямого військового нападу з боку Сполучених Штатів, хоча американські сили втручалися в регіон і раніше.
Латинська Америка та Карибський басейн є домом для понад 660 мільйонів людей. У нас є власні інтереси та мрії, які потрібно захищати. У багатополярному світі жодній країні не повинно ставити під сумнів її зовнішні відносини за прагнення до універсальності. Ми не будемо слухняними гегемоністським прагненням. Побудова процвітаючого, мирного та плюралістичного регіону — єдина доктрина, яка нам підходить.
Наші країни повинні прагнути позитивної регіональної програми, здатної подолати ідеологічні розбіжності заради прагматичних результатів. Ми хочемо залучати інвестиції у фізичну та цифрову інфраструктуру, сприяти якісним робочим місцям, генерувати доходи та розширювати торгівлю всередині регіону та з країнами за його межами. Співпраця є основоположною для мобілізації ресурсів, які нам так відчайдушно потрібні для боротьби з голодом, бідністю, наркоторгівлею та зміною клімату.
Історія показала, що використання сили ніколи не наблизить нас до цих цілей. Поділ світу на сфери впливу та неоколоніальні вторгнення за стратегічними ресурсами є застарілими та шкідливими.
Надзвичайно важливо, щоб лідери великих держав усвідомили, що світ перманентної ворожнечі не є життєздатним. Якими б сильними вони не були, вони не можуть покладатися лише на страх і примус.
Майбутнє Венесуели, як і будь-якої іншої країни, має залишатися в руках її народу. Лише інклюзивний політичний процес, очолюваний венесуельцями, приведе до демократичного та сталого майбутнього. Це є істотною умовою для того, щоб мільйони громадян Венесуели, багато з яких тимчасово знаходять притулок у Бразилії, змогли безпечно повернутися додому. Бразилія продовжуватиме співпрацювати з урядом і народом Венесуели для захисту понад 1300 миль спільного кордону та поглиблення нашої співпраці.
Саме в цьому дусі мій уряд вступив у конструктивний діалог із Сполученими Штатами. Ми є двома найбільш населеними демократіями на Американських континентах. Ми в Бразилії переконані, що об’єднання наших зусиль навколо конкретних планів щодо інвестицій, торгівлі та боротьби з організованою злочинністю є шляхом уперед. Тільки разом ми можемо подолати виклики, які вражають континент, що належить усім нам.
Луїс Інасіу Лула да Сілва, Президент Бразилії
переклад ПолітКом
