Сьогоднішні війни повʼязані, бо це і є битва за майбутнє – демократії проти тоталітаризму.
Наш вид має шанс на виживання лише за однієї умови – якщо диктатура не зможе перемогти.
Слова, що були доречними, більш такими не є. Ми їх використовуємо, але вони вже не відповідають дійсності. Канцлер Німеччини використовує термін “точка неповернення”. Термін, що замовчує більше, ніж пояснює. Ми використовуємо слова на кшталт “криза” та “ескалація”. Терміни, що більш доречні в сімейній терапії. Ми досьогодні не маємо слів, які б описали шаленство, яке, здавалося б, ми вже лишили в минулому. Нам страшно сказати про це вголос. Бо ж коли ти називаєш жахливі речі своїми іменами – вони стають реальністю. Чи, принаймні, нас так вчили у казках. В реальності ж все навпаки: чим довше ти не озвучуєш проблему – тим більшою вона стає.
Одна за іншою, в стрімкій послідовності, війни вибухають за останні місяці. Я давно веду репортажі з України, Середнього Сходу, з регіону Сахель, і віднедавна – з регіону Південнокитайського моря. В Німеччині знають про ці конфлікти, але не усвідомлюють всього обʼєму небезпеки, який вони несуть. Впродовж двох років ми бачили такі фотографії злочинів, які, здавалося б, не дадуть заснути, але більшість все ще міцно спить. Ми знаємо про жахи, що відбуваються на наших кордонах, але ще не відчуваємо їх наслідки. Більше того, ми взагалі відмовляємося відчувати. Багато хто прийняв рішення більше не слідкувати, не читати, не бачити чи не чути новини. Натомість ми мріємо. Мріємо про той світ, яким він був колись і виключаємо з нього тих, хто заважає нам мріяти.
Статистика говорить сама за себе: Міжнародний Інститут Стратегічних Досліджень (IISS) нарахував 183 озброєних конфлікти за 2023 рік. Це більше, ніж за десятиліття перед цим. Кожна з цих воєн та конфліктів має свою історію, свою причину, але чим далі, тим більше вони стають повʼязані між собою, підживлюючи один одного. Чим далі, тим більше росте загроза їх переростання в одну велику війну.
Але ми все ще не наважуємось сказати, що це “світова війна”.
Тут, зазвичай, зʼявляються ті, хто називають це “алармізмом”: ніхто не хоче, щоб його спокій турбували, особливо в Німеччині, але яке б слово ми не вибрали: Україно-Російська війна вийшла за межі локальної / більше не привʼязана до однієї території.
МІГРАЦІЯ ЯК ЗБРОЯ
В більшій частині регіону Сахель війна зараз в самому розпалі. Тут російські війська прийшли на заміну Європейським та Американським. В Малі, Ніґері, Буркіна-Фасо та в деяких частинах Лівії. Російські найманці зовсім не переймаються прогнилістю локальних еліт. Не переймаються, коли провладні представники певної етнічної групи вбивають представників інших етнічних груп, які не при владі. Тільки за недавній час, в регіоні Сахель відбулось вісім переворотів влади, більшість з яких була спричинена обіцянками збройного протекторату з боку Росії. Останні підрозділи Американських військ зараз покидають Ніґер.
Тож, Європа програла битву за контроль на південних кордонах. Тепер тут все під контролем Росії. В майбутньому, Росія вирішуватиме наскільки швидко мігранти виїжджатимуть до Європи, де і коли. Аналогічно до того, як цей процес регулює турецький лідер Реджеп Тайїп Ердоган на своєму кінці Середземноморʼя. Мігранти вже давно перетворились на зброю в руках диктатур. Збільшення кількості мігрантів розхитує навіть стабільні демократії. У Європи є небагато способів запобігання цьому процесу і поки що вона летаргічно спостерігає за тим, як це відбувається.
Війна в Судані. Два генерали різного етнічного походження ще й досі перебувають у збройному конфлікті один з одним. Військовий лідер Сил Швидкого Реагування, добре відомий своєю жорстокістю, навряд чи б розпочав війну, не маючи гарантій підтримки від Володимира Путіна. Десятки тисяч людей загинули, мільйони перебувають в статусі біженців.
Війна в Ізраїлі, Палестині, Лівані та Сирії. Хамас не потребує Путіна, щоб атакувати Ізраїль, але важко уявити, щоб ці атаки відбувались без принципової підтримки зі сторони Ірану та Росії. З початком повномасштабної війни в Україні, Іран став одним з найважливіших партнерів Росії. Ситуація на українському фронті виглядала б не так виграшно для Путіна без іранських постачань зброї та іранських дронів. Так, вони не рівнозначні партнери, але немає сумнівів, що Іран, Хезболла та Хамас узгоджують плани разом з Росією. Вони не мають нічого спільного ідеологічно, але мають дуже багато спільного стратегічно.
Іран отримує вигоду у вигляді російських ресурсів, Росія отримує вигоду у вигляді вичерпування західних резервів. Зброя, що була передбачена для України, перенаправлена до Ізраїлю.
КОРДОНИ НОВОГО СВІТУ ПРОПИСУЮТЬСЯ МЕТАЛОМ
Ємен. Один з найважливіших європейських транспортних маршрутів – Червоне Море – перебуває під постійною загрозою атаки союзника Ірану – єменських хуситів. Кожні декілька днів вони захоплюють європейські вантажні судна. У відповідь на ці дії, Сполучені Штати та Європа завдали ударів з повітря та моря по військових об’єктах хуситів у Ємені. Як наслідок, вартості страхових договорів та доставки стрімко зросли. Тим часом російські та китайські вантажі не страждають від подібних атак.
Північна Корея. Росія зміцнила північнокорейський режим настільки, що вперше за десятиліття південнокорейські експерти остерігаються, що погрози Кім Чен Ина несуть реальну небезпеку для Південної Кореї. Майже одразу після оголошення наміру щодо постачання зброї до України, острови в Південній Кореї були обстріляні з боку Північної Кореї. Великий відсоток артилерійських снарядів, якими зараз обстрілюють Україну, виготовляється в Північній Кореї. До того ж Росія купує та забезпечує Північну Корею матеріалами, необхідними для її переозброєння.
Походження цих артилерійських снарядів може розказати про стан речей в нашому світі більше, ніж будь-які заяви політиків.
З однієї сторони фронту летять російські, китайські, іранські, північнокорейські та білоруські снаряди. З іншої – українські, німецькі, американські, південнокорейські снаряди та бомби виробництва майже усіх країн НАТО.
Кордони нового світу прописуються металом.
Китай. Ніхто, напевно, крім китайської верхівки, точно не знає коли і чи взагалі Китай має намір атакувати Тайвань. Але дії Китаю та Росії виглядають доволі скоординовано, що підтверджують не тільки звіти американської розвідки, але й самі офіційні зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна, що відбулись нещодавно. Під час путінського вторгнення на територію Криму, Китай захопив значні території Південнокитайського моря. Китай окуповував атол за атолом, перетворюючи їх на військові бази, буквально стискаючи Тайвань.
ТОТАЛІТАРНІ СИСТЕМИ МАЮТЬ ПЛАН
Міжнародним прецедентом, з моменту як Путін атакував Україну, став той факт, що тепер сильніший може атакувати слабшого. Сильнішим рухає бажання більшої наживи, яку він очікує отримати. Ланцюгова реакція насильства, що почалось з Росії, зараз в розпалі. Реальною є можливість війни між Сомалі та Ефіопією, між Венесуелою та Гаяною, між Пакистаном та Іраном. Джихадизм у світі, але особливо в Африці, знов на підйомі. Багато людей під впливом звірств еліт, що спираються на підтримку російських найманців, бачать вихід у джихадистах, але аж ніяк не в демократичних цінностях.
Але в цій війні, хоч як ти її не називай, у війні, яка стосується багатьох людей, економічні інтереси вже не відіграють основну роль. І це робить її ще небезпечнішою. Бо мова йде про дещо більш вибухове: про те, яка форма управління буде визначною для людства в майбутньому. В такому конфлікті вже не йдеться про боротьбу за ресурси. Тепер це боротьба ідеологій: де концепція вільного ліберального світу протистоїть концепції закритої технократії.
І хоч я б дуже хотів побачити перемогу демократії, на сьогодні це не виглядає реалістично. Тоталітарні системи Росії та Китаю мають більші шанси на успіх. У них є фанатизм там, де у демократій немає волі. Волі до спротиву. Волі знизити власні стандарти життя, якщо необхідно. Демократії потребують швидких перемог, бо ж інакше думка виборців може змінитись. Світові демократії ще й досі видаються летаргічними, в конфлікті самі з собою, в першу чергу. А найгірше це те, що все менше і менше людей розуміє, яким великим здобутком ця сама демократія є.
ЄВРОПА ГОТОВА ДО БІЙНІі ЯК ВГОДОВАНЕ ЯГНЯ
В наступні дні є небезпека того, що український фронт впаде, не дивлячись на поновлення поставок з США. Не стільки через відсутність снарядів, скільки через відсутність головного – солдатів. Подейкують, що деякі підрозділи залишали позиції без відповідних наказів командування останнім часом. Якщо ж в Азії Китай зараз наважиться атакувати маленький Тайвань, то США, не дивлячись на всі попередження та погрози, просто за цим спостерігатиме, не в силах протидіяти.
Чаду, в регіоні Сахель, найближчим часом теж загрожує небезпека обрання проросійського лідера, не дивлячись на розвиток звʼязків з Європою. Ізраїлю загрожує самознищення в шалі страху, ненависті та помсти. А в листопаді, самопроголошений деструктор Дональд Трамп, скоріш за все, знову буде переобраний. Якщо це таки відбудеться, то НАТО можна вважати мертвим рівно в день оголошення результатів виборів.
Колапс оборонних альянсів де-факто та ослаблення Заходу матиме, як наслідок, ще більш агресивну Росію. Східноєвропейські країни майже без виключення занепокоєні. Європа думає, що вона непереможна. Але це не так. Європейські армії недоукомплектовані, недостатньо ефективні та не мають необхідного досвіду. Згідно з дослідженнями, лише 5% німців погодяться воювати, якщо розпочнеться війна. Зі слів путінських ідеологів, така Європа більше не є неприступною. Вона готова до бійні як вгодоване ягня.
Ядерні бомби? Вони нікого не захистять, тому що хто наважиться використати ядерні бомби в атаці або у відповідь на ядерну небезпеку?
Але, зважаючи на поточну ситуацію, чого ж тоді вимагає більшість політиків AfD, лівих та BSW?
ДЕ МОДЕЛІ ПУТІНА ТА СІ ЗАЗНАЮТЬ ПОРАЗКИ
Вздовж будь-яких кордонів люди, обʼєднані жадобою, перебувають на порозі війни – бо саме так слід її називати, всупереч природі. Ми розриваємо землю на шматки. Ми знищуємо ліси. Ми знищуємо океани та біорізноманіття. Ми спричинили вимирання видів, якого не бачили з часів динозаврів. Ми розвиваємо технології, наслідки яких наука може окреслити, але не гарантувати їх результат. Хімічна галузь виробляє десятки тисяч нових молекул кожного року. Часто, лише через декілька десятиліть ми бачимо, наскільки якісь елементи отруйні та змушені їх забороняти. Ми клонуємо тварин, ми ділимо атоми. Ніколи до того ми не проникали так глибоко в самі основи буття. Ніколи до того нам не доводилось діяти так виважено, щоб не стерти людство з лиця Землі.
Автократії не мають відповіді на запитання, що з цим робити. Не тому, що ми маємо безпричинно скажених лідерів на чолі деяких країн. А тому, що моделі управління Путіна та Сі не спроможні управляти складними системами. Кількість людей, що приймають рішення в цих системах неймовірно обмежена. Автократія виключає саморегулюючу силу нашого соціуму, яка вимагає дискурсу що позбавлений страху, змагання ідей, та колективного процесу усвідомлення плюсів та мінусів в обговоренні питань.
В автократіях, погані новини страшно донести до вищих ешелонів влади. Як це було з Чорнобильською катастрофою в СРСР, розповсюдженням коронавірусу в Китаї, “Великим Стрибком”(1958-1962), коли 55 мільйонів людей померли в Китаї лише тому, що, для виконання плану, влада мала зібрати набагато більший врожай, ніж він був насправді, лишаючи людей помирати без врожаю. В умовах автократії неможливо використовувати інтелектуальний потенціал кожної людини, бо вона перебуває в страху.
Тож, для того, щоб передбачити наслідки складних технологічних процесів вчасно, нам необхідно мати “ройовий” інтелект, нам необхідна технологія раннього сповіщення: вся наша інтелектуальна спроможність. Навіть маючи демократію в основі, ми маємо складнощі з розрізненням жадоби від цікавості, дозволяючи обмеженням перекрити здобутки, дозволяючи необхідності перекрити можливості.
Але у нас є шанс.
У нас все ще є шанс.
Поки вільна Україна ще існує.
Автор: Wolfgang Bauer
Переклад – Аліна ГРИГОРЧУК
