Благоглупості політичних пенсіонерів потім виллються в конкретні формулювання в документах, які Україні доведеться виконувати, а це справді небезпечно.
З моменту підписання Мінських домовленостей було зрозуміло, що вони не зможуть служити фундаментом повноцінного врегулювання ситуації на Донбасі та політичною картою мирного врегулювання. Від початку вони були лише проміжним технічним документом, потрібним для досягнення певних зрушень у безпекових та гуманітарних питаннях.
Але, на жаль, весь час українські посадовці та наші західні партнери наполягали на безальтернативності “Мінська”. Насправді ж Мінські угоди не несуть в собі доданої вартості і не є базою, на якій можна будувати мирний процес.
Заява голови української делегації у ТКГ Леоніда Кравчука про те, що “Мінськ” виконати неможливо, є підтвердженням очевидного факту. “Капітан очевидність” визнав те, про що говорилося протягом останніх п’яти років.
До того ж, кожен учасник цих домовленостей по-своєму трактує черговість виконання пунктів цих угод. У підсумку всі апелюють до Мінських угод, але Україна наполягає, в першу чергу, на виконанні безпекових пунктів угод (безпека громадян, які проживають у зоні конфлікту – це “номер один”, лише після цього можна переходити до всіх інших кейсів врегулювання: економічного, політичного, геополітичного, конституційного і т.д.), а Росія – на виконанні політичного кейсу, а вже потім – контроль над кордоном.
Мінські угоди є тимчасовими та потребують або доопрацювання, або ухвалення нового документу.
Втім, подібні слова з боку Кравчука викликають скепсис, тому що надто часто він та Фокін роблять заяви, які дисонують із офіційною позицією Києва. Можна було б тільки радіти, якби справді йшлося про відмову від “Мінська”. Але ця заява пролунала, радше, як особиста думка пана Кравчука на даний момент.
Зазначу, що і думка Кравчука, і думка Фокіна дуже часто змінюється на діаметрально протилежну. З чим це пов’язано – не зрозуміло: або це “тонка гра” пана Кравчука і української сторони в переговорному процесі, або це питання адекватності українських переговорників.
В будь-якому разі, подібними заявами створюється “білий шум”. Якщо в ОПУ вважають, що завдяки цьому “білому шумі” вони зможуть отримати якийсь гешефт, то дарма. Тому що росіяни це прораховують на раз-два та вказують на невідповідність директив, дій та заяв наших переговірників у ТКГ. Так переговори сьогодні, у ХХІ столітті, не ведуться – необхідна більш чітка позиція та її дотримання.
“Білий шум”, який генерується Кравчуком і Фокіним, зрештою призведе до того, що нас змусять формалізувати їхні заяви: щодо амністії, перегляду позицій, додаткових поступок, поїздок на окуповані території, аби подивитися в очі тамтешнім людям, тощо. Благоглупості, які озвучуються політичними пенсіонерами, потім будуть конвертовані в конкретні формулювання документів або протоколів ТКГ. І від України вимагатимуть виконання всього того, що вони наговорили.
Отже, не варто за чисту монету сприймати заяви пана Кравчука. Звісно, було б чудово, якби Мінські домовленості були переглянуті, або відбулася відмова від них. Влада обманює громадян, говорячи про можливість швидкого миру – швидкий мир неможливий, і слід казати правду. Але в силу різних політичних обставин влада цього не може зробити, тому, як каже Леонід Макарович, “маємо те, що маємо”.
Джерело: glavred.info
