Олександр НИКИФОРЧАК
Що спільного між шукачем пригод, що став монахом, абіссинським негусом (імператором), Остапом Бендером та доларом? Ніби нічого… Але є!
Читаючи книги, ми сприймаємо походеньки героїв, їх пригоди та неординарне (з огляду нашого звичного буденного) життя як якусь гіперболу, літературний засіб для “присмачення” твору, збудження нашого “літературного апетиту”. Між тим, життя насправді ще більш неймовірне та дивовижне, ніж будь-яка літературна фантазія. І це – чудово!
Відповідь на нашу загадку ховається в широко відомому романі Ільфа та Петрова “12 стільців”, а саме в розповіді Остапа Бендера про гусара-схимника. Я не буду її переповідати, кожен охочий може її перечитати. Цим гусаром був Олександр Ксаверійович Булатов. А життя його – яскравіше за бліду розповідь Великого Комбінатора. Книга сатирична, то й розповідь сатирична.
А насправді Булатович був видатною людиною: талановитий військовий – за заслуги став кавалером найвищих нагород імперії, непересічний науковець-географ – за свої труди по опису географічних умов та етнографії абіссинської (ефіопської) провінції Каффа нагороджений срібною медаллю Російського географічного товариства, в часи придушення “повстання боксерів” 1900 року врятував французького посла – нагороджений орденом Почесного легіону, ставши монахом, в часи І світової війни був капеланом у військах, відзначений наперсним хрестом на георгіївській орденській стрічці (щось на кшталт Героя Радянського Союзу для тогочасних священиків).
Мабуть, не варто переповідати біографію цієї без перебільшення неординарної особистості, інформації в мережі Інтернет є багато і, якщо когось зацікавила доля вченого-воїна, що став монахом, то знайти її труднощів не складе. Але один факт, що є однією з родзинок його біографії згадаю: він став переможцем 1896 року своєрідного ралі на верблюдах, перегонів кур’єрів в дикій гористій пустелі в провінції Каффа Абіссинії, перемігши місцевих з “розгромним рахунком”. Вітав же його з перемогою ще один шукач пригод, Микола Леонтьєв, про якого я розповідав тут: Кава, нащадки Соломона, граф та “іхтамнєти”.
Ці перегони, як і згадані вже географічні дослідження провінції Каффа (яку Булатович описав вперше з європейців науково та першим же її переретнув з європейців) відбувались в часи тогочасного “іхтамнєтства” росіян в Абіссинії, які вирішували “певні питання, в тому числі і військові” на службі в імператора Ефіопії (негуса Абіссинії як тоді звали) Менеліка ІІ. Олександр Булатович був його радником 1897-99 років, воював, нагороджений за “послуги” Менеліку ІІ найвищою ефіопською військовою нагородою – золотим щитом і шаблею від раса (абіссинського генерала) Вальди Георгіса.
Продовжувати розповідь про карколомні зигзаги долі українського поміщика Булатовича, похованого в селі Луциківка, Білопільського району Сумської області 1919 (навіть загибель його була абсолютно відповідною долі – захищав жінку від бандитів) можна довго, є про що – карколомне життя таки було в гусара-монаха.
Та нас цікавить наразі долар, а точніше абіссинський талеро, наша монета-герой. Я згадував про неї в блозі Найнайякийсьтам долар Африки, Менелік ІІ замовив її карбування на Паризькому монетному дворі “за мотивами” талера Марії-Терезії, хоча рестрайків бирра не було, але найнай…доларом Африки монета дійсно стала. Сьогодні ж вона послугувала нам ілюстрацією для розповіді, яка красномовно свідчить, що життя насправді ще більш неймовірне та дивовижне, ніж будь-яка літературна фантазія. І це – чудово!
Шукаймо ці “перчинки”, вони й зараз є серед нас, самі ними будьмо – хай майбутні читачі майбутніх бестселерів дивуються – нашому життю. І традиційно: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
